Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  30.04.2025
  Статьи

Версия для печати


ОСНОВНА СОЦІАЛЬНА ГАРАНТІЯ ЧИ СОЦІАЛЬНИЙ ДЕМПІНГ?

Демократична Україна,

31.08.05

Урядова й навколоурядова сторони заперечують збільшення мінімальної зарплати, мотивуючи тим, що це призведе до зростання інфляції, а також тим, що у нас, мовляв, низька продуктивність праці. А підвищувати заробітну плату логічно, якщо зростає продуктивність праці. На жаль, реалії свідчать, що в Україні зарплата впала значно нижче, ніж продуктивність праці. Скажімо, якщо мінімальна зарплата в Україні порівняно з 1991 роком знизилася на 62%, то продуктивність праці — лише на 35%.

Отже, якщо ми хочемо мати конкурентоспроможну економіку, маємо подбати про кваліфіковану робочу силу. А вона не може бути дешевою. Підвищити економіку, рівень соціальних гарантій можна лише запровадивши гідну оплату праці.

Питання про те, якою має бути мінімальна соціальна гарантія, нині хвилює як верхні ешелони влади, так і найманих працівників. Усі сходяться на тому, що вона не може бути нижчою від прожиткового мінімуму.

Згідно із Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» розмір мінімальної зарплати є однією з основних державних гарантій. Та, власне, це записано і в Конституції України (ст. 43 встановлює, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, а ст. 48 проголошує право на достатній життєвий рівень для себе й своєї сім'ї, включаючи харчування, одяг, житло). Про це йдеться також у багатьох документах міжнародних організацій — Міжнародному пакті про економічні соціальні й культурні права, Європейській соціальній хартії, конвенції Міжнародної організації праці № 131. Остання вимагає під час визначення мінімального рівня заробітної плати враховувати потреби трудящих і їхніх сімей.

З огляду на це, профспілки пропонують, аби мінімальна зарплата з 1 січня 2006 р. дорівнювала прожитковому мінімуму, а з 1 липня 2006 р. перевищувала його на так званий коефіцієнт сімейного навантаження (в 1,3 раза). Роботодавці ж мають іншу думку — нехай на весь 2006 рік мінімальна зарплата становитиме 80% прожиткового мінімуму.

Воно й зрозуміло: той, хто купує робочу силу, всупереч усім законам хоче заплатити за неї дешевше. Але ж людям, працівникам, треба не тільки відтворювати свою робочу силу, а й годувати сім'ї. Чи зможуть вони робити це за такого підходу до справи власників? Недарма заступник генерального секретаря Загальної конфедерації профспілок пані Подшибякіна з приводу мінімальної заробітної плати на звернення ФПУ дала таку відповідь: «Необхідність підвищення мінімальної заробітної плати диктується демографічною ситуацією, яка склалася. За встановленого мінімуму зарплати багато сімей не можуть утримувати дітей і просто не мають їх. Крім того, значна кількість громадян їде з України на заробітки. І нині економіка України змушена щороку офіційно залучати до 8 тисяч робітників-мігрантів з інших країн. І якщо не вжити екстрених заходів щодо підвищення рівня доходів, то за кілька років реально може постати питання про масштабніше завезення робітників-мігрантів при значних втратах чисельності корінного населення. Це не тільки економічне, а й політичне питання.

Працівник, одержуючи за свою роботу зарплату, на яку він не може прожити, позбавляється, як громадянин України, права на достойне життя, а держава, виходить, не виконує свої зобов'язання щодо Конституції України (ст. 27) — захищати життя людини.

З цього випливає, що у нас порушується не тільки Конституція, а й деякі конвенції МОП. А ми ж прагнемо членства в ЄС, та хто нас, таких гарних, туди прийме? Ми хочемо стати членом Всесвітньої організації торгівлі. А це означає, що зазначена організація поширить свою діяльність і на оплату праці. Ось тоді політика дешевої робочої сили в Україні увійде в суперечність із європейськими й світовими стандартами, й наші партнери чи конкуренти назвуть таку політику «соціальним демпінгом». Це також свідчить про те, що мінімальна зарплата не може бути нижчою за прожитковий мінімум. До того ж входження України у світовий ринок потребуватиме конкурентоспроможності економіки й робочої сили. А її дешевизна не сприяє підвищенню кваліфікації працюючих.

Факти для роздумів. Нині, скажімо, в Росії лише 5% економічно активного населення є спеціалістами вищої кваліфікації. Мабуть, в Україні становище не краще. А от в Німеччині цей показник сягає 56%, у США — 43. Деякі російські вчені вважають, що частка офіційної зарплати (без тіньової) в російському ВВП низька — приблизно 26%, а прибутки — 30%. У США частка офіційної зарплати — близько 48%, тоді як норма прибутку — 15%.

Урядова й навколоурядова сторони заперечують збільшення мінімальної зарплати, мотивуючи тим, що це призведе до зростання інфляції, а також тим, що у нас, мовляв, низька продуктивність праці. А підвищувати заробітну плату логічно, якщо зростає продуктивність праці. На жаль, реалії свідчать, що в Україні зарплата впала значно нижче, ніж продуктивність праці. Скажімо, якщо мінімальна зарплата в Україні порівняно з 1991 роком знизилася на 62%, то продуктивність праці — лише на 35%.

Отже, якщо ми хочемо мати конкурентоспроможну економіку, маємо подбати про кваліфіковану робочу силу. А вона не може бути дешевою. Підвищити економіку, рівень соціальних гарантій можна лише запровадивши гідну оплату праці.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0