От жалко пацана
(Репліка одного з героїв п`єси Леся Подерев`янського "Місце зустрічі змінити не можна...")

Д.Фіонік,

Галицькі контракти,

15.08.05

Всі забули, що Андрійко — не звичайний хлопчик. Він — юний представник українського вищого класу. Його мачуха — багата жінка, тато, хоч і без грошей, але людина шанована, дядько (по батькові) — успішний банкір, куми також не бідують. Та й дівчина в нього з хорошої сім`ї.

Панські замашки сина президента загрози суспільству не становлять.

Приватна особа Андрій Вікторович Ющенко поїхав з батьками на море. Скандал, пов`язаний з його помірно негідним способом життя, начебто вщух. Про те, чим все закінчилося, ми дізнаємося, коли соціологи підрахують черговий рейтинг довіри до чинного президента, а поки саме час без зайвих емоцій замислитися, що ж насправді сталося.

Отже, особисте життя президентського отрока було винесене на суд народної підсвідомості. Електорат довідався, що побожний і у всіх відношеннях обдарований тінейджер їздить на ексклюзивному авто, користується мобільним телефоном Vertu, живе в пентхаусі і має пристрасть до дорогого шампанського. Враховуючи, що проблему бідності в нашій країні ще не остаточно вирішено, цілком природними, на перший погляд, виглядають звинувачення в аморальності і підозри в корумпованості. Останні особливо загострилися після того, як батько першого мажора в державі заявив, що його дитя, будучи студентом стаціонару, десь підробляє консультантом і цих невеликих (з погляду батька) грошей вистачає і на утримання охорони, і на оренду автомобіля, і на інші маленькі радощі. Однак пересічний українець, чиє дитя у вільний від навчання час миє підлоги в Макдональдсі, не повірив у те, що його чадо дурніше за Андрійка Ющенка. І пішло-поїхало: подарований приятелем мобільник і "невеликі" трудові прибутки почали розглядати як завуальовані хабарі президенту. А даремно.

Я не дуже вправний в бухгалтерії, але мені здається, що сімейство, яке задекларувало 60 га землі і 770 кв. м житла в Україні і США (вартість цієї нерухомості становить кілька мільйонів гривень, якщо не доларів), могло б за бажання забезпечити сина автомобілем і покрутіше, ніж BMW М6. І тому навряд чи президента можна підкупити такою дрібницею, як телефон Vertu чи кілька тисяч доларів. Всі забули, що Андрійко — не звичайний хлопчик. Він — юний представник українського вищого класу. Його мачуха — багата жінка, тато, хоч і без грошей, але людина шанована, дядько (по батькові) — успішний банкір, куми також не бідують. Та й дівчина в нього з хорошої сім`ї.

А з такими родинними і дружніми зв`язками хлопчик-зірка, як, утім, і багато хто з його соціального кола, здатний надати немало "консультаційних" послуг будь-якому підприємству. Ну, наприклад, дядько може без зайвого зволікання видати кредит фірмі племінника, кум поквапиться із замовленням, а чиновник не ризикне в такого молодика вимагати хабара... І все це в межах закону. На риторичне запитання, які знання повинен мати 19-річний юнак, щоб без відриву від навчання заробляти кілька тисяч доларів на місяць, є цілком конкретна відповідь. Жодними особливими розумовими талантами цьому юнаку виділятися не обов`язково, а на своєму робочому місці йому можна і взагалі не з`являтися — так навіть краще: збитки від активної діяльності менеджера-тінейджера здатні перекрити передбачуваний прибуток.

Понад те, згідно з останньою версією Цивільного кодексу України, ділові зв`язки є нематеріальними активами, які можуть бути внесені до статутного фонду підприємства (стаття 1133 ЦК). А це означає, що, маючи однакові з іншими громадянами права, син президента лише внаслідок свого походження здатен на цілком законних підставах конвертувати свої зв`язки і знайомства у власність на засоби виробництва. До речі, головний юрист революції і перший заступник голови ДПАУ Микола Катеринчук проговорився про те, що Андрій Ющенко вже встиг стати власником — йому належать авторські права на помаранчеву символіку. Однак це могло б викликати запитання у юристів лише в одному випадку: якби власнику прав пред`явили претензії безпосередні творці символіки — художники, дизайнери, райтери. Та вони вдають, що син президента все це сам намалював. Тож проблем тут немає.

Президентський син, як вже зазначалося, не є унікальним. У першому скандальному репортажі на "Українській правді" є цікавий епізод. Біля Андрія Ющенка зупиняється джип сина опального екс-заступника міністра МВС Фокіна, і парубки якийсь час обмінюються чи то привітаннями, чи то останніми новинами. І те, що вони знайомі, — закономірно. Український політичний клас являє собою щось на зразок царського селища, де всі всіх знають, молодь тусується на тих самих дискотеках, пиячить в тих самих злачних місцях.

Мажор — такий само непривабливий, але невід`ємний елемент екосистеми капіталістичного суспільства, як і бомжі. У всіх демократичних країнах і ті, й інші не лише існують, а й користуються поблажливістю співгромадян. А українська специфіка полягає в тому, що вітчизняні мажори — не спадкоємні аристократи, а діти маргіналів, що свого часу вдало вибралися з села у місто. Почуття глибокої внутрішньої вразливості наша еліта заглушає африканською пристрастю до демонстративного споживання. Це хоч і неестетично, втім, і не протизаконно.

На гранично конкретне запитання: який закон (крім правил дорожнього руху) або яку Божу заповідь порушив Андрій Ющенко? — відповіді немає. Юнакові можна докорити лише відсутністю почуття міри й смаку. А про смаки, як відомо, не сперечаються.

Проблема, за великим рахунком, полягає лише в тому, що цей скандал взагалі став можливим. І в цьому заслуга Ющенка-старшого. І зовсім не тому, що він поганий педагог. Саме завдяки йому народ отримав можливість познайомитися зі своєю владою в домашній обстановці і... скрикнув від жаху. Але це з незвички. Якщо звичка не виробиться, то владі і народу доведеться будувати якісно інші відносини, що виключають прямий контакт один з одним. До речі, на пострадянському просторі безліч позитивних прикладів втілення в життя такого домострою. Тут може стати в пригоді і білоруський, і туркменський досвід.

От жалко пацана (Репліка одного з героїв п`єси Леся Подерев`янського "Місце зустрічі змінити не можна...")

Д.Фіонік,

Галицькі контракти,

15.08.05

От жалко пацана
(Репліка одного з героїв п`єси Леся Подерев`янського "Місце зустрічі змінити не можна...")