Революція повертається

Д.Фіонік,

Галицькі контракти,

08.08.05

Зазначмо, що в нашому конкретному випадку глибоке моральне задоволення широких верств населення від того, що владі нарешті вдасться когось посадити і щось відібрати, буде затьмарено обмеженням громадянських свобод, закручуванням гайок у податковій сфері та іншими побічними ефектами.

Взаємні звинувачення і посилення тиску у відносинах влади створюють передумови до формування авторитарної моделі правління. І на руку це прем`єру Юлії Тимошенко.

За голими королями добре вивчати анатомію влади.

Віктор Шендерович

Більше ніж прем`єр

Постійні конфлікти прем`єр-міністра із соратниками з передвиборчої коаліції свідчать про те, що Юлія Тимошенко переросла власну посаду. Образливо натякаючи на "олігархів в оточенні президента" або підписуючи гнівні послання Верховній Раді, прем`єр явно виходить за межі своїх посадових обов`язків. І не виключено, що саме така поведінка забезпечує їй всенародну підтримку.

У червні нинішньому прем`єру "цілком або переважно" довіряли 52% населення, а президенту — 50% (згідно з результатами дослідження Київського міжнародного інституту соціології і Національного університету "Києво-Могилянська академія"). Причому особливо помітно позиції Тимошенко перевищують рейтинг Ющенка на сході країни — в Харківській, Донецькій і Луганській областях.

З певною сміливістю можна припустити, що якби в червні 2005 року відбулися президентські вибори, то Тимошенко стала б президентом, випередивши Ющенка на два відсотки. Словом, Юлія Володимирівна стала найрейтинговішим політиком, і з цим рейтингом вона може багато чого собі дозволити.

Колективна підсвідомість

Популярність нинішнього прем`єра здається парадоксальною, якщо врахувати, що рейтинг нової влади загалом зменшується майже пропорційно зниженню темпів зростання ВВП. У червні цього року лише 11,3% населення повністю довіряли уряду, 23,5% сказали, що "швидше довіряють, ніж не довіряють". Не довіряють 30% респондентів (див. табл. 3). Швидше за все, ці цифри свідчать не так про рівень народної недовіри до міністрів, як про загальну оцінку діяльності Кабміну. Іншими словами, виборці визнають, що влада неефективна, але Тимошенко в цьому не винуватять.

Проте розчарування зростає. Справа не лише у сповільненні економічного розвитку, стрибкоподібній ревальвації гривні, товарних кризах і зростанні цін. Свого часу Майдан виніс вирок "злочинному режиму", однак нова влада досі не привела у виконання цей вирок. Нікого доладно не посадили і нічого доладно не відібрали. Це похвально у всіх відношеннях, якщо не брати до уваги невиправданих надій рядових ветеранів Майдану.

Проте виборця як і раніше підкуповують освіжаючі різкі висловлювання Юлії Тимошенко (особливо ті, що викривають когось із соратників), її схильність до вольових і жорстких рішень (пригадаємо її недавній конфлікт з нафтотрейдерами) і уміння йти ва-банк, про що свідчить вся її політична (і не тільки політична) біографія. Юлія Володимирівна на тлі загальної невиразності вчорашніх трибунів стала для частини населення чимсь на кшталт останньої надії.

Крім того, якщо вже в невдачах уряду громадяни не звинувачують главу уряду, то це означає, що вони звинувачують в цьому когось іншого. Юлія Володимирівна ледь не пальцем показує, кого можна звинуватити. їй вірять. Зокрема, довготривалий конфлікт із секретарем РНБО Петром Порошенком обернувся для останнього катастрофічним зниженням популярності. За даними центру "Українське демократичне коло", наприкінці червня лише 4% українців вважали Петра Порошенка гідним посади прем`єр-міністра. Для порівняння, згідно з результатами цього самого дослідження, Анатолія Кінаха бачать на цьому посту 11% громадян, а велика частина респондентів (48%) заявили, що Тимошенко є незамінною. А це означає, що вибудувана президентом система противаг, в якій Порошенко грав роль запасного прем`єра, не те щоб завалилася, але дещо покосилася.

Одним з винуватців минулих і, головним чином, майбутніх проколів в економіці, за версією Тимошенко, є Верховна Рада, яка саботує ініціативи уряду. Слід сказати, що парламент і до конфлікту з Кабміном нічого крім роздратування у пересічного українця не викликав. Дослідження КМІС показали, що в червні баланс довіри-недовіри громадян до Верховної Ради становив мінус сім відсотків. Хоч у нас поки немає даних про те, наскільки рейтинг законодавчої гілки влади впав після скандалу (остання депутатська сесія закінчилася бійками у парламенті і взаємними обвинуваченнями Кабміну і керівництва Верховної Ради), однак сам факт, що він знизився, сумнівів не викликає.

Таким чином, конфлікти, спровоковані прем`єром, знижують рівень довіри до влади загалом, підвищуючи при цьому рейтинг самої Тимошенко. Фактично, зараз залишилися лише двоє політиків, які мають міцну підтримку електорату — це прем`єр і президент. Доволі високий рівень народної довіри до президента пояснюється тим самим, що й непогані рейтинги Кучми під час його першої каденції — народною міфологемою, згідно з якою "президент — хороша людина, але навколо нього погані люди". Проте подібні стереотипи тримаються в масовій свідомості недовго. Іноді якась дрібниця призводить до втрати чарівної сили таким амулетом. Наприклад, скандал навколо "обліко морале" президентського дитятка здатний похитнути народну віру в те, що президент сильно відрізняється від свого оточення.

Кроки Командора

На тлі подальшого розчарування народу в результатах помаранчевої революції і пошуку чергових цапів-відбувайлів має втілитися в життя чи провалитися політреформа. Ще навесні помаранчеві політики заявляли, що політреформа є зрадою інтересів Майдану, що в нової влади достатньо часу для її перегляду. Однак зараз вони вдають, що не помічають її наближення. І тому є причини. По-перше, реформа може виявитися вигідною частині помаранчевих, а по-друге, для її скасування може не вистачити ні часу, ні юридичних аргументів.

Нагадаємо, що згідно з оновленим Основним Законом вже з 1 січня 2006 року Україна перетворюється на парламентську республіку і президент втрачає права призначати прем`єра, міністрів, інших керівників центральних органів виконавчої влади. Де-факто гарант Конституції стає символом нації, відчуженим від рутини державних справ. Натомість максимум повноважень отримує парламент.

Сама по собі згадана модель державного управління не гарантує розвитку демократії. Що видно на реальних прикладах: окрім деяких європейських держав, парламентськими республіками є й Ангола, і Конго, і Екваторіальна Гвінея. В умовах українських реалій у разі реалізації політреформи може скластися одна з двох систем держуправління: або державні рішення прийматимуться в хаосі колективної безвідповідальності, або сформується авторитарна модель. Реалізація останнього варіанту можлива в тому випадку, якщо прем`єр стане лідером парламентської більшості і, відтак, замкне на собі функції як виконавчої, так і законодавчої влади.

До речі, про можливого лідера парламентської більшості. Якось голова ВР Володимир Литвин зізнався: "Свого часу (до помаранчевої революції. — Прим. ред.) Тимошенко, маючи два десятки парламентських штиків, визначала позицію куди численнішої НУ з багатьох ключових питань". Нині фракція БЮТ зросла вдвічі, і процес її розростання триватиме. Оскільки БЮТ не має жодної яскраво вираженої ідеологи, до фракції охоче приймають навіть кучмістів старої закваски. Залишаючи осторонь питання про те, наскільки вигідно йти Тимошенко на вибори у складі коаліції НСНУ, зазначмо, що у Юлії Володимирівни за будь-яких розкладів є всі шанси не тільки залишитися післяреформенним прем`єром, а й бути лідером парламентської більшості.

Незважаючи на заяви Тимошенко про необхідність перегляду "політреформенних" змін Конституції, є ймовірність, що прем`єр не зовсім щира в своїх висловлюваннях. Саме політреформа дає їй можливість реалізувати свій зростаючий потенціал. Та й у президента в цьому випадку з`являється можливість відійти в комфортабельну політичну тінь, не очікуючи, поки на ньому зупиниться підсліпувате око громадської думки, що шукає винного.

Крім того, як вже говорилося, зупинити важку ходу політреформи складно внаслідок суто технічних причин. Визнати неправомочність змін Конституції може лише Конституційний Суд. Противники реформи наполягають на тому, що Закон "Про внесення змін до Конституції" не є легітимним, оскільки свого часу було порушено процедуру його ухвалення. Однак судовий прецедент в новітній історії України вже був. У 2000 році КС виніс вердикт, згідно з яким процедура прийняття рішення — це, по-перше, суто внутрішня справа парламенту, а по-друге, не привід для перегляду самого рішення.

Процедурні нюанси появи на світ нової версії Основного Закону полягають у тому, що 8 листопада 2004 року парламент ухвалив так званий великий пакет, у складі якого були закон про внесення змін до Конституції і закон про третій тур. А це передбачає наявність ще одного підводного юридичного рифу. Адже в цьому випадку визнання нелегітимними змін в Основному Законі автоматично ставить під сумнів легітимність усього великого пакета, зокрема легітимність третього туру президентських виборів і, відповідно, його результати.

Проте маленька ймовірність того, що політреформу буде переглянуто, все-таки існує. У такому випадку можливі кілька сценаріїв розвитку подій. Найрадикальніший з них — відставка Юлії Тимошенко, її перехід в жорстку опозицію до нинішньої влади і ініціювання революційної ситуації до настання чергових президентських виборів.

По той бік добра і зла

У будь-якому випадку в нинішнього прем`єра є шанс стати хоч і не першою особою в державі, але й не другою. Якщо це станеться, то зміни в структурі і стилі влади за своїми масштабами будуть порівнянні з революційними. Враховуючи круту вдачу Юлії Володимирівни, а також нові повноваження, можна передбачити, що влада виявиться жорсткішою, а то й узагалі авторитарною.

Сам по собі політичний режим з ознаками авторитарності не є поганим чи добрим. В історії є маса прикладів, коли саме завдяки жорсткій руці країнам вдавалося долати економічні кризи. Та й і авторитарні лідери нерідко користувалися набагато більшою популярністю в народі, ніж ліберально-демократичні. Проте зазначмо, що в нашому конкретному випадку глибоке моральне задоволення широких верств населення від того, що владі нарешті вдасться когось посадити і щось відібрати, буде затьмарено обмеженням громадянських свобод, закручуванням гайок у податковій сфері та іншими побічними ефектами.