Шах і мат українській журналістиці?

Святослав КОЛОСОК,

«2000» (19-25.08.2005),

19.08.05

Те, що пресі, особливо комунальним виданням, новими законами і поправками до них не тільки зв'язали руки й ноги, а й заткнули рота, ми добре відчули ще на минулих президентських виборах. Але, як бачимо, ситуація далі ще погіршується. Працювати під повну диктовку партій, навіть за гроші, для багатьох журналістів не дуже приємно і принизливо.

Згадуваний закон викликав неоднозначну реакцію редакторів та творчих працівників.

Незважаючи на те, що він був оприлюднений лише наприкінці минулого тижня і ґрунтовно вивчити його не було можливості за браком часу, думка людей, професійні інтереси яких він безпосередньо зачіпає, здається нам достатньо об'єктивною. До того ж, як ми знаємо з власного досвіду, перше враження, як правило, безпомилкове.

Феодосій МАНДЗЮК, головний редактор міської газети «Луцький замок»:

— Те, що пресі, особливо комунальним виданням, новими законами і поправками до них не тільки зв'язали руки й ноги, а й заткнули рота, ми добре відчули ще на минулих президентських виборах. Але, як бачимо, ситуація далі ще погіршується. Працювати під повну диктовку партій, навіть за гроші, для багатьох журналістів не дуже приємно і принизливо. У кожній газеті є талановиті професійні журналісти, які мають свою думку, своє бачення розвитку подій. Окрім того, хотілося б дати можливість висловитися і читачам, почути голос народу. Але, я думаю, становище не безвихідне. Ми навчимося так писати, щоб люди могли читати між рядками. А партійна преса буде сприйматися читачами критично. Мабуть, це закономірний процес. Буде багато похвальби, зате менше бруду. А кого обирати, народ зорієнтується. Прикро лише, що нам завжди доводиться із кількох бід вибирати найменшу.

Володимир ЛИС, редактор відділу політики газети «Волинь»:

— Після першого ознайомлення з новою редакцією закону мене охопило цілком зрозуміле обурення. Та вдумавшись, я дійшов висновку, що саме такий закон повною мірою і відображає наш український менталітет. І в тій ситуації, яка склалась у нас на інформаційному полі з висвітленням передвиборчих кампаній, можливо, саме такі обмеження для ЗМІ й необхідні. Наведу приклад. Під час передвиборчої президентської кампанії я проаналізував чи не всі найбільш авторитетні регіональні та загальноукраїнські газети, і що ж виявилось? З 70 публікацій 49 — це неприкрита і відверта критика опонента на межі, а то й за межею дозволеного. Решта — чиста реклама. Отож говорити про об'єктивність, неупередженість, прозорість преси в умовах, коли чи не всі ЗМІ належать тим чи іншим партіям, угрупованням, фінансовим або промисловим кланам, не доводиться.

Якби у нас існувала незалежна преса, то тоді такий закон справді обмежував би її права і право громадян знати правду. Я категорично не згоден з законом в тій його частині, яка обмежує право журналіста на свою думку, на його право висвітлювати процеси, які відбуваються в суспільстві під час кампанії. Створюється враження, що творчих працівників редакцій просто намагаються позбавити професії, перетворивши на простих фіксаторів тих чи інших подій. Де гарантія, що така тенденція в найближчому майбутньому не буде втілена в життя більш масштабно, а часові рамки передвиборчої кампанії будуть розширені до безміру?

Не може також не викликати тривоги і те, що «у разі порушення засобами масової інформації вимог частин п'ятої та дев'ятої цієї статті (ст.71) за поданням Центральної виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії засобам масової інформації тимчасово (до закінчення виборчого процесу) у встановленому законом порядку призупиняється дія ліцензії або випуск (друк)». Що означає «у встановленому порядку»? Через суд? І з яких це пір долю ЗМІ, їхніх колективів будуть вирішувати виборчі комісії? І все ж мушу сказати, що, на мою думку, в законі більше позитивного, ніж негативного. Не вміємо чесно змагатись, дотримуючись неписаних законів етики і моралі, то, можливо, такий жорсткий закон навчить.

Володимир ДАНИЛЮК, відповідальний секретар ВОО НСЖУ, головний редактор «Волинської газети»:

— Изменения и дополнения свидетельствуют о том, что на парламентском Олимпе позиции приверженцев сплошной партайгенизации нашего общества крепчают день ото дня. Иначе как объяснить, что различные партийные издания, живущие в «режиме ожидания» от выборов до выборов, получают практически неограниченные возможности для идеологической поддержки своих патронов, а все остальные СМИ становятся «газетами по вызову». Сколько можно говорить о том, что произвольное заключение договоров о сотрудничестве (когда разные политические силы делают ставку на разные СМИ) приводит не только к обострению противоречий в обществе, но и к росту напряженности между целыми творческими коллективами? Что за новую ветвь власти мы создаем, наделяя неограниченными полномочиями в разбирательствах со СМИ различные избиркомы? И, собственно, как журналистам уберечься от неадекватной реакции политиков с особо обостренным чувством собственного достоинства от всевозможных домогательств, ибо что такое «принципы объективности, непредвзятости и сбалансированности» в их первозданном предвыборном измерении, сказать вообще трудно.

Вывод один: Верховная Рада, вместо того чтобы научиться хотя бы в период выборов слушать различные оценки своей деятельности, превращается в закрытую для критики зону. А на зоне закон один: не верь, не бойся, не проси...

Галина ФЕДОРЕНКО, головний редактор тижневика «Волинські губернські відомості»:

— Ми вже мали нагоду «пережити» за останні роки вибори до Верховної Ради і вибори Президента України. Як не прикро визнавати, але вони стають чимдалі «бруднішими», а журналісти все частіше змушені виконувати якщо не роль статистів, то бути на побігеньках у грошовитих кандидатів і партій. До того ж останні не гребують методами для досягнення омріяної мети. У підсумку телеканали, газети часто стають стрілочниками, а на журналістів навішують різні ярлики з яскраво вираженими негативними характеристиками. З цього погляду я можу до певної міри погодитись з вимогою закону: «Висвітлення виборчого процесу в засобах масової інформації... здійснюється... виключно на засадах об'єктивності...» Ось тільки хто і за якими критеріями буде оцінювати об'єктивність? Центральна виборча комісія чи дільнична? Партії чи блоки? Чи нарешті суд? Та про останній у законі не йдеться! Створюється враження, що для наших депутатів закон має значно більшу вагу, ніж Конституція!

Передвиборчий період — це період випробувань суспільства на зрілість, і ЗМІ теж. Та чи зможуть незалежні ЗМІ, працюючи в рамках такого закону, об'єктивно і неупереджено інформувати громадян про події, які відбуваються в країні? Впевнена, що ні. Адже закон однозначно обмежує право журналіста не тільки на висловлення своєї думки, але й на творчість. Крок вліво, крок вправо — і санкції, аж до закриття газети, не забаряться. В таких умовах сім разів будеш відмірювати і думати, чи взагалі слід висвітлювати передвиборчу кампанію. А те, що перестраховуватиметься кожне видання, за принципом «від гріха подалі», то це безумовно. Партійні газети зберуть добрий фінансовий врожай, але, на мою думку, довіра читачів до них буде мінімальною, а решта дмухатиме на холодну воду, звично переборюючи економічну скруту. Користуючись шахматною термінологією, можна сказати, що шах нам, працівникам ЗМІ, вже оголосили. Наступним ходом може бути мат.