Ще раз про «Цукрове шило»

Борис ПОЛІЩУК, Наталя ЛИТВИНЕНКО, Василь ПІДДУБНЯК, спецкори «Сільських вістей»,

Сільські вісті,

02.08.05

Попри те, що Верховна Рада не підтримала ввезення в Україну цукру-сирцю, в Одесі розвантажуються кораблі з ним. Те, що утаємничувалось від людей, набуває широкої гласності.

Фальшивий барабан

Ось уже кілька днів з десяток чоловік пікетує Міністерство агрополітики. Вони сидять або походжають біля мішків-муляжів із цукром, бренькають на гітарі, протестуючи в такий спосіб проти його подорожчання, і вимагають відставки міністра Олександра Баранівського. Під прапором маловідомої Зеленої екологічної партії «Райдуга» хлопці й дівчата, на їхню думку, відстоюють інтереси широкого трудового люду. Ще й барабана-бочку на підтримку хлопчина приніс і заходився з усієї сили гупати в нього.

Можна було б в знак вдячності за таку турботу про народ занести протестантам прохолодних напоїв або морозива, адже он яка спека, та при першому ж спілкуванні з пікетувальниками відпадає охота до такого благодійства, бо фальшивий отой барабан! На запитання нашого кореспондента, чого вони сюди прийшли, хлопці й дівчата відразу ж заплуталися. Дівчина, яка, за її словами, приїхала в Київ вчитися на модельєра, спромоглася на кілька завчених слів: «Баранівський винен, що піднялися ціни на цукор», а її співпікетувальники заходилися затулювати обличчя і відмахуватися: «Без коментарів».

Це шоу дуже знайоме сільськовістянам. Ще зовсім недавно, коли Кучма докладав зусиль, щоб закрити газету і нас під надуманими приводами тягали по судах, з півтора десятка хлоп’ят та дівчаток пікетували редакцію. На запитання, чого вони прийшли сюди, «демонстранти» теж знизували плечима. Зрештою один студент признався: «Сутужно живеться, а нам пообіцяли заплатити по двадцять гривень».

Диригував тоді студентами і суворо пас їх очима, аби вони не сказали зайвого, смуглявий чоловік, який представляв інтереси так званого антифашистського єврейського комітету.

Біля Мінагрополітики диригує пікетом і докладає зусиль, аби не допустити нашого кореспондента до пікетувальників заступник голови згаданої партії Олексій Шляхов. Еге ж, отой Шляхов, який уже обіцяв селянам створити рай на Херсонщині, зокрема в Малих Копанях Голопристанського району, а тепер чогось хоче в Києві. Він був більш багатослівним. В усіх цукрових бідах Шляхов звинувачує не тільки Олександра Баранівського, а й Олександра Мороза. Мовляв, в усьому винні соціалісти: «Они должны были все предусмотреть и сделать проект указа президента и постановления правительства». Аргумент, як бачите, «сильнющий». Коли ж кореспондент почав докопуватись до істини, Шляхов так розрепетувався на нього, що прохожі почали заступатися за журналіста.

Міністр агрополітики, звичайно, розмовляв із пікетувальниками, здавалося, переконав їх, але вони знову всілися біля мішків. Інакше не можна. У них своя роль у лукавих іграх, які останнім часом набрали скандального характеру.

У попередніх номерах «Сільські вісті» писали: «Цукрове шило» витинається з мішка». Попри те, що Верховна Рада не підтримала ввезення в Україну цукру-сирцю, в Одесі розвантажуються кораблі з ним. Те, що утаємничувалось від людей, набуває широкої гласності. Тому й не дивно, що минулої п’ятниці на «Дні поля» в Дослідницькому Васильківського району Київської області журналісти задали Олександру Баранівському безліч питань: «Чому подорожчав цукор?», «Що діється в порту Одеси?», «Хто стоїть за такими іграми?», «Чи дешевшатиме цукор?» тощо. На відміну від Олексія Шляхова, міністр не сердився на пишучу братію, а відповідав досить грунтовно:

— Минулого разу під час зустрічі з журналістами я сказав, що незабаром цукор буде дешевшати. І нині він падає в ціні щоденно. Їхатимете звідси до Києва, поцікавтеся, за якою ціною його продають обіч траси. Правлять за кілограм чотири гривні й десять копійок. А півтора тижні тому він коштував близько п’яти гривень. У областях нині ціна дійшла до 3,9-3,7 гривні і продовжує знижуватися. А це тому, що цукру є достатньо, його притримували, аби штучно на ринку підняти ціну. Тепер же «гравці» розуміють, що до вересня залишилося небагато, надійде цукор нового врожаю, і свій вони просто не продадуть. Те, що я прогнозував, на сто відсотків збулося.

Мені тільки незрозумілі деякі речі. Місяць тому уряд ухвалив для стабілізації ціни на цукор викинути його на ринок з Держрезерву 55 тисяч тонн. За моїми даними на 29 липня було викинуто лише 7 тисяч тонн. Постає питання: чому не виконується рішення уряду?

Тепер відносно цукру-сирцю в портах. Зараз вивантажуються два кораблі: 35 тисяч тонн і 41 тисяча тонн. Хто завіз, за чиєю командою — не знаю. Мене в даному випадку цікавить єдине: аби все було зроблено по закону. Ми задекларували чесність влади і повинні все робити по закону. А він передбачає: той, хто ввозить цукор-сирець, повинен за тонну його заплатити 300 євро ввізного мита. Якщо врахувати ще й вартість тонни сирцю — а це приблизно 230 доларів — і одержати із загальної суми 20 відсотків ПДВ, то такий сирець ніякої загрози для вітчизняного товаровиробника не становитиме. Він коштуватиме на рівні нашого. Але гірший за якістю. Навіть не годиться на самогонку.

Є друга схема ввезення цукру-сирцю. На засадах, так би мовити, давальницької сировини: наші заводи переробляють ввезений сирець на цукор, і фірми вивозять його назад. Але в такому випадку той, хто завозить цукор-сирець, повинен, знову ж таки, мати в банку тих же 300 євро на кожну тонну сирцю. Якщо він протягом 91 дня не вивезе виготовлений з сирцю цукор з України, згадані кошти списуються з його рахунків на користь бюджету. І в цьому випадку такий цукор загрози вітчизняному товаровиробнику не становитиме.

Якщо ж цукор ввозиться за якимись іншими схемами, то це вже порушення закону, а отже — злочин.

Потрібен нам ввізний цукор чи не потрібний? Не потрібний. Ми проводили нараду у Вінницькій області. Я побував на полях, бачив чудові буряки, які сягають 700 грамів. У потужних агрофірмах вже є по 700 центнерів буряків з гектара. На величезних площах в 15 тисяч гектарів в одній з них дозріває високий урожай. І в цьому господарстві бідкаються: що робитимуть зі своїми цукровими буряками, коли завезуть цукор-сирець? Кому вони будуть потрібні? Кому будуть потрібні люди, які працюють на плантаціях? Ми втратимо заводи, робочі місця. Тому ввізний цукор абсолютно не потрібний! Але ввезення сирцю було заздалегідь сплановано. Кораблі підійшли на рейди давно. Я вам про це говорив під час попередньої зустрічі. Потім почала нагнітатися ситуація довкола дефіциту цукру. Під Мінагрополітики виставлений пікет з вимогою відставки міністра, бо, мовляв, дорогий цукор. «Травлять» мене, щоб я відступився від своєї позиції. Я стою на тому, що ми повинні захищати нашого товаровиробника . Якщо ввозитимемо цукор, м’ясо або щось інше — тоді де будуть працювати наші люди, хто вироблятиме валову продукцію? Як будемо жити? Можна зайняти зручну позицію, бути не мульким для всіх, мовляв, нехай ввозять. Я так не можу. Позиція має бути державницька. Я її відстоюю. Щойно хтось із журналістів запитав: «Скільки цього року посіяно цукрових буряків?» На 60 тисяч гектарів менше, ніж торік. Пов’язане це із заявою одного чиновника, який не має відношення до виробництва сільськогосподарської продукції, що ввозитиметься цукор-сирець. Чимало виробників відразу ж зреагували на це: мовляв, ввезуть сирець, то куди я подіну свої буряки? Інші ж посіяли їх на свій ризик. У Вінниці на нараді 400 чоловік криком кричали: «Що ви робите з тим сирцем?!» У мене немає прізвищ, хто за ним стоїть. Все це незабаром проясниться. Мене, повторююсь, цікавить одне: сирець повинен бути ввезений по закону.

Уряд дурить народ?

Отже, позиція міністра відома. А от щодо уряду, то складається враження, що він дурить народ. Глава Кабміну Юлія Тимошенко навіть не приховує свого лобіювання ввезення в Україну цукру-сирцю, не визнає ніяких контраргументів, що, власне, й призвело до її конфлікту з міністром агрополітики. Це лобіювання триває й нині, попри те, що Верховна Рада не схвалила затію з сирцем. Останнім часом закулісна гра набула особливо шалених темпів, і все очевидніше стає, що ввезення сирцю давним-давно було заплановане, залишилося лише узаконити цю оборудку або здійснити її під будь-яким іншим приводом, бо, як уже говорилося, на підході цукор вітчизняних заводів, і постала перед ділками загроза залишитися без баришів.

Узаконити оборудку не вдалося, тож уряд вдався до іншого варіанта. Коли кораблі з сирцем були вже в морі, він заходився в пожежному порядку рятувати ситуацію. 20 липня видав розпорядження № 274-Р: «Погодитися з пропозицією «Держкомрезерву» та доручити НАК «Нафтогаз України»: укласти з державним підприємством «Укрспецпостач» договори, пов’язані із здійсненням заходів щодо стабілізації ринку продовольства, на суму, еквівалентну 33,5 млн. доларів США; виступити майновим поручителем перед ВАТ «Укрексімбанк» за державне підприємство «Укррезерв» на суму, еквівалентну 42 млн. доларів США, для провадження діяльності на ринку продовольства». А вже наступного дня, 21 липня (кажуть, цього дня уряд не засідав), видано постанову № 624 з «хитрим» пунктом: «Державному комітету з державного матеріального резерву разом з Державною митною службою визначити механізм передачі до державного резерву товарів, від яких власник відмовився на користь держави, включених до номенклатури матеріальних цінностей державного резерву».

Ось як прокоментували ці документи спеціалісти з тих же урядових кіл, яким не байдужа доля вітчизняної буряко-цукрової галузі:

— Дві постанови, прийняті через день, на перший погляд не мають між собою логічного зв’язку. Але якщо глянути на них через призму ситуації, описаної «Сільськими вістями» в матеріалах «Цукрове шило» витикається з мішка», то вимальовується не досить чиста щодо дотримання законодавства картина. Згаданими постановами передбачається можливість реалізації товарів, від яких відмовились їхні власники на користь держави, через «Держкомрезерв». Ці товари відноситимуться до номенклатури його матеріальних цінностей, включаючи всю групу продовольства, в тому числі й цукор. Зроблено це для легалізації схеми ввезення цукру-сирцю без сплати ввізного мита, оскільки конфіскований товар віддається на користь держави. У даному випадку оборудка має проходити приблизно за такою схемою. Державне підприємство «Укрспецпостач» під гарантії НАК «Нафтогаз України» (майновий поручитель) бере у «Укрексімбанку» кредит, отримує ввезений через «Укрспецпостач» якоюсь фірмою сирець і відмовляється від нього на користь держави. Власником сирцю стає, відповідно до новоспечених урядових рішень, «Держкомрезерв». Він передає сирець на заводи для переробки, одержує цукор і через свою структуру ДП «Укррезерв» реалізує його та розплачується за одержаний в «Укрексімбанку» кредит. За нашими підрахунками, в Україну має надійти приблизно 140 тисяч тонн сирцю по 240 доларів за тонну. Штучно створивши на ринку дефіцит, планують продати виготовлений з завезеної сировини цукор по 4,5-5 гривень. Бариш становитиме декілька десятків мільйонів доларів. Куди він піде — можна лише здогадуватись. Ось чому «Держкомрезерв» не викинув на ринок передбачену кількість цукру, аби погасити штучно створений його дефіцит. Він просто був не зацікавлений у цьому.

Про те, що сумнівна затія була заздалегідь спланована, свідчить і ось ця надіслана, «згідно з переліком», цукрозаводам телеграма: «З метою визначення підприємств для переробки цукру-сирцю із тростини прошу терміново до 26.07.2005 направити на адресу «Держкомрезерву» наступну інформацію: добовий обсяг переробки сирцю, дату готовності підприємства до початку переробки, наявність вільних площ складування цукру-сирцю, готової продукції, добові обсяги прийому та відвантаження, технологічні можливості переробки цукру-сирцю та досвід роботи, вартість переробки цукру-сирцю, вантажно-розвантажувальних робіт, вихід готової продукції. Інформацію прошу направити по факсу... на поштову адресу «Держкомрезерву України»... Довідки за тел... Директор департаменту державних резервів Васін Олександр Миколайович. Заступник голови «Держкомрезерву України» Головін».

Як бачите, «дефіцит» цукру, урядові постанови, згадана телеграма, пікетування Мінагрополітики майбутньою модельєршею — все це ланки однієї спрямованої проти вітчизняного товаровиробника афери. При новій уже владі!

А що ж у портах Одеси?

Густий таємничий туман над Хлібною гаванню нарешті розсіявся, і таємне стало явним: це справді масована цукрова інтервенція!

Одеські докери оперативно обробили першу «ластівку» — судно «Oluja» під хорватським прапором, яке кинуло якір біля причалу № 32. Усього за два з лишком дні із трюмів на берег переміщено 41,5 тисячі тонн цукру-сирцю, доставленого із бразильського порту Сантос. Портовики поспішали, адже в черзі до них уже нетерпляче стояли судна «Siras» і «Afrikan Kalahary». А це ще 37 тисяч тонн зарубіжного сирцю. І цей вантаж недовго лежав у трюмах... Кажуть, що на підході нові заморські транспорти з інтервенційним цукром-сирцем, і «докерам світить велика гарячка — ще 70 тисяч тонн роботи».

До інформації про те, що всю цю великомасштабну «солодку» оборудку затіяно згідно з урядовим дозволом, додалася нова: замовником вантажу є державне підприємство «Укрспецпостач» (засновник підприємства — держава в особі «Держкомрезерву України»).