Продовження цукрової афери

Олександр КАРПЕНКО,

Сільські вісті,

04.08.05

Згадувана операція — прихована державна контрабанда, яка призведе до банкрутства бурякоцукрової галузі. Доля мільйонів її працівників буде принесена в жертву чиїйсь забаганці заробити мільйони.

Через три дні після того, як «Сільські вісті» вдарили по «цукровому шилу», котре виткнулося в Одеському морському порту, прибула до редакції делегація колективу Городенківського цукрового заводу, що на Івано-Франківщині. Того самого, що з весни нинішнього року веде наполегливу боротьбу за виживання. Не варто переказувати слова, які адресувались владі, котра замість того, щоб рятувати цукрову галузь, добиває її. Одне слово, люди кипіли. Потім вручили відеокасету, на якій зафіксовано їхню акцію протесту. Йде похоронна процесія, попереду якої — дві вантажівки. На обох труни. На одній — напис: «Цукрова промисловість», на іншій — «Сільське господарство», з боків — вінки з назвами цукрових заводів, що вже перетворені на брухт або яким уготована така ж доля. Серед них: Ходорівський, Краснянський на Львівщині, Городоцький, Сатанівський, Деражнянський, Старосинявський Хмельницької області. Моторошно гупає барабан, жалібно виють мідні труби духового оркестру. Процесію супроводжує мало не все містечко. Бо цукроварня для нього — життя. У центрі, біля райдержадміністрації, — мітинг. Виступають робітники, спеціалісти заводу, представники політичних партій. Згадують, як їздили в Київ на Майдан виборювати демократію і справедливість, і нібито вибороли, але де ж вони? Чому люди кинуті владою напризволяще? Та найдошкульніше різонули по серцю слова десятирічного хлопчика, сина матері трьох дітей Лесі Бандурак: «Тьотя Юля, не залишайте мою маму без роботи!»

У важкій фінансовій скруті Городенківська цукроварня. Не змогла одержати кредит, бо банки вимагають подвійну заставу, на яку не вистачає вартості усього майнового комплексу заводу. Звернення до Кабміну про допомогу лишилися без відповіді. Тож колектив уже місяць своїм коштом (бо зарплата за це не нараховується) готує завод до нового виробничого сезону.

Десь ситуація трохи ліпша, десь ще гірша, та навіть якщо, образно кажучи, брати «середню температуру» по галузі, то це свідчення важкої хвороби, яка тягнеться впродовж останніх чотирнадцяти років і дедалі загострюється. Діагноз поставили парламентські слухання, які відбулися на початку нинішнього року: криза внаслідок перевиробництва цукру, втрати ринків збуту. Правда, дивно звучить оте «перевиробництво», бо виробляємо цукру нині 1,8 млн. замість 5 мільйонів тонн, як було у 1990 році, але нині такий баланс між попитом і пропозицією. Учасники слухань — директори заводів, науковці висловлювали багато цінних пропозицій, як втримати цей баланс, рівнозначний збереженню цукрової галузі. На перше місце ставився захист внутрішнього ринку від імпорту цукру-сирцю з тростини, котрого завезено в Україну впродовж чотирьох останніх років більше трьох мільйонів тонн. Це й стало головною причиною вирізання на брухт 40, зупинки 30 заводів, втрати 400 тисяч робочих місць.

На слуханнях сільгоспвиробники повідали, що мало одержують за цукрову сировину, а переробники скаржилися на низькі оптові ціни на цукор, які не забезпечують навіть мінімальної рентабельності. Адже подорожчали пально-мастильні матеріали, газ, кокс, яких потребує технологічний процес, а ціни на цукор — на місці. І ті, й другі просили пільгових кредитів. Усі пропозиції знайшли відображення у постанові парламенту, яка вимагала від уряду врахувати їх у своїй діяльності.

Та жоден з пунктів тієї постанови уряд не виконав, мало того, спробував пропхнути через парламент законопроект, який відкрив би навстіж двері для імпорту цукру-сирцю з тростини. Найзаповзятіше цього добивався міністр економіки Сергій Терьохін. Мотиви мав, на перший погляд, ніби благородні: турбота про кишені малоімущих, хоча насправді лобіював інтереси транснаціональних цукрових компаній. Не вийшло. Бо принципову позицію зайняв міністр аграрної політики Олександр Баранівський. Не підтримала цю авантюру й більшість народних депутатів. Однак уже через два тижні, як грім серед ясного неба, — повідомлення про розвантаження в Одеському порту 140 тисяч тонн цукру-сирцю з тростини. Це шокувало насамперед директорів цукрових заводів. Тож на їхню вимогу терміново зібралася рада Національної асоціації «Укрцукор».

— Настрій в учасників засідання був такий, ніби почалася війна, — ділиться враженнями генеральний директор асоціації Микола Ярчук. — Бо це справді віроломна агресія проти вітчизняного товаровиробника, проти 1,5 мільйона працівників цукрозаводів і селян, зайнятих у бурякоцукровій галузі. Всі здивовані й обурені тим, що цукрову інтервенцію застосовано за двадцять днів до початку нового сезону, коли наявні перехідні запаси цукру вдвічі перевищують норму. Такий крок призведе до нового витка перевиробництва, отже, до обвалу цін, що змусить заводи працювати собі на збиток. Це все одно, що хворого на цукровий діабет силоміць годувати цукром. Навіть діти знають, до чого може призвести така «дієта». За нашими підрахунками, ввезення цукру-сирцю потягне банкрутство, а згодом і закриття ще 20 заводів. Хоча за схемою ввезення і переробки цукру-сирцю, про яку «Сільські вісті» розповідали, головний її учасник підприємство «Укрспецпостач» заробить понад 50 мільйонів доларів. Цукрозаводи ж втратять удвічі більше. Зазнають величезних збитків від цієї афери і бурякосіючі сільгосппідприємства, жодної копійки не одержить бюджет, бо урядова постанова передбачає відстрочку платежів на рік. Зверніть увагу: на кредитування заводів, допомогу сільгоспвиробникам уряд коштів не зміг знайти, а на сумнівну оборудку — будь ласка. Здійснюється ж вона всупереч Закону «Про державне регулювання виробництва й регулювання ринку цукру».

— Згадувана операція — прихована державна контрабанда, яка призведе до банкрутства бурякоцукрової галузі. Доля мільйонів її працівників буде принесена в жертву чиїйсь забаганці заробити мільйони. На Вінниччині переробку цукру-сирцю доручено Кирнасівському заводу. Але колективи підприємств нашої обласної асоціації зроблять усе, аби цього не допустити. Іншого виходу нема, — говорить гене-ральний директор асоціації «Поділляцукор» Микола Власюк.

Рада асоціації «Укрцукор» ухвалила заяву, текст якої вміщено в цьому номері газети.

Незважаючи на суспільне збурення, уряд, правоохоронні органи й пальцем не ворухнули, щоб припинити незаконну операцію, взяти за вухо й витягти, як мовиться, на сонечко зловмисників. Судна в Одеському порту тим часом розвантажувалися, залізничні вагони навантажувалися й прямували на північ.

Як повідомили наші сількори з Рокитного Київської області, на станцію цього селища 31 липня прибуло 58 вагонів цукру-сирцю, який належить «Укрспецпостачу». Наступного дня митниця нібито дала добро на його подальше просування. Тож перша партія солодкого напівфабрикату надійшла на завод увечері 1 серпня. Вже проведено гарячу обкатку обладнання.

На станції Носівка Чернігівської області стоять п’ятдесят вагонів з цукром-сирцем, який адресовано тутешньому заводу. Прийшла імпортна сировина у Заплази та Котовськ Одеської області.

Ті директори заводів, до яких вдалося добитися, ділилися інформацією неохоче, викручувалися. Вочевидь, добре розуміють, що оборудка з постачанням цукру-сирцю незаконна і що комусь за неї змелеться.

Народний депутат України Микола Мельник, намагаючись пролити світло на хитромудру схему імпортування, звернувся до начальника української митної служби Володимира Скомаровського, який запевнив депутата, що ніяких урядових розпоряджень і постанов щодо забезпечення цукрової стабільності в країні не бачив. Нібито мито за той цукор-сирець не сплачуватиметься, бо він одразу після переробки буде вивезений туди, звідки прибув.

Отже, бачимо новий поворот у злочинній схемі. За початковим її варіантом заморський продукт мав купуватися за кордоном по 240 доларів за тонну, потім конфісковуватися митницею, як незаконний товар, передаватися Держрезерву, далі направлятися на переробку, після чого реалізовуватися на внутрішньому ринку по 600 доларів за тонну. А тепер, ось бачте, він нібито має вивозитися за кордон. Батьки оборудки, вочевидь, гарячково шукають вихід з глухого кута, в який самі себе загнали. Кажуть, дуже цим заклопотаний керівник «Укрспецпостачу» Сергій Тищенко. Хто-хто, а він розуміє, що в разі провалу авантюри з цукром-сирцем він може опинитися в ролі стрілочника.

— Я дуже хочу зустрітися з Юлією Володимирівною Тимошенко, щоб подивитися їй в очі і запитати, заради чого все це робиться? Хотілося б вірити, що вона про згадувані схеми нічого не знає, — говорить Микола Мельник.

Чекають публічних пояснень від Прем’єра мільйони робітників і селян бурякоцукрової галузі. Що це таке? Помилка? Злочин? Піар-хід напередодні виборів, щоб заробити собі політичний і фінансовий капітал?

Чекає відповіді і отой хлопчик із селища Городенки, який так вірить у добру тьотю Юлю.