Территория свободы слова
Ситуація, якої в Україні ніколи не було.
Нотатки з дискусії з приводу ситуації в цукровій галузі, яка відбулася в «Сільських вістях» у понеділок.
Олександр ЧЕРЕВКО,
Сільські вісті,
18.08.05
…давши добро на завезення цукру-сирцю, Кабмін порушив українське законодавство. Більше того, раніше цукрова сировина з тростини імпортувалася комерційними структурами за їхні ж гроші. І тільки цього року оплачувати імпорт за державними гарантіями й дуже хитрою схемою заходилися кілька державних компаній. Тобто уряд знайшов немалі гроші для того, щоб за декаду до появи на ринку цукру з нового врожаю вгатити їх у Бразилію. Власному виробникові таких грошей, хоча б частинами, а не за один раз, «не знаходилося».
Давня притча про благі наміри, якими вимощена дорога до пекла, у ситуації з цукром вже набила оскому. Уряд діями й вустами Юлії Тимошенко таки домігся завезення в Україну бразильського цукру-сирцю. Начебто — для «стабілізації ринку й здешевлення продукції».
Однак проти таких дій рішуче виступили вітчизняні виробники сировини та цукровари. На їхній бік стало й Міністерство аграрної політики, очолюване Олександром Баранівським. Їх аргументи так само виглядають переконливо: дешева цукросировина, увезена в державу напередодні початку сезону цукроваріння, остаточно зруйнує галузь.
Для широкого загалу ця скандальна й незвична ситуація подається засобами масової інформації переважно як конфлікт начебто між особистостями. Між дуже прогресивною «народною улюбленицею» й героїнею помаранчевої революції Юлією Тимошенко та «ретроградом»-соціалістом Олександром Баранівським. Перша тільки й думає про те, як нагодувати народ «дешевим цукром», а другий з якогось дива категорично проти цього заперечує.
Разом віч-на-віч згадані сторони цей конфлікт жодного разу не коментували. Тому редакція нашої газети запропонувала всім зацікавленим сторонам зібратися й відверто викласти власні аргументи, щоб покласти край незрозумілому протистоянню, яке дуже шкодить авторитетові нової влади. Запрошення для дискусії в редакції урядовцям і цукровиробникам ми «розіслали» через засоби масової інформації. Тут вже не скажеш, що «не почув», «не знав» чи «не отримав».
Дещо з історії
Проблема імпортного продовольства для нашої газети не нова. Вперше всерйоз ми за неї бралися ще в 1986 році. Тоді до друку було підготовлено матеріал Михайла Лисенка про імпортну канадську пшеницю, яка в розпал наших жнив прийшла в Кременчуцький порт. Танкери кілька тижнів простояли на рейді, бо розвантажувати їх було нікуди. Зрештою, куплена за валюту пшениця запріла у трюмах, і її змушені були без зайвого шуму загортати в полтавські рови. Однак бачимо тепер, що з тих часів мало що змінилося.
Мабуть, сьогодні вже не варто рвати на собі коси й згадувати про часи, коли Україна мала 192 цукрових заводи й виробляла понад 5 мільйонів тонн цукру. При тому, що внутрішнє річне споживання (разом з потребами самогоноваріння) потребувало 1,6-1,8 мільйона тонн цукру. Решту Україна перетворювала на поповнення свого «золотого запасу». Давно те було. Однак за кілька останніх років галузь все-таки почала покривати хоча б внутрішні потреби. Сюди прийшли інвестиції, а вцілілі заводи почали розширювати посівні площі. Відповідно, люди на селі отримали призабуте джерело заробітку — обробіток цукрових плантацій.
Не слід скидати з терезів ще й ту обставину, що кращі в світі чорноземи для «підтримання своєї форми» і родючості не можуть обходитися в сівозміні без цукрового буряку як попередника під інші культури.
І вже начебто й зовсім «дрібничка». Цукор із тростини не купить жодне наше підприємство дитячого харчування, бо він за своїми якісними характеристиками там, як кажуть, не підходить. Не годиться тростинний цукор і для варення та консервації — кришки з банок позлітають. Відтак, за великим рахунком, вироблений з тростини цукор треба було хоча б належним чином маркувати, щоб кінцевий споживач не сушив голову над тим, звідки в дитини з’явився розлад шлунка, чому заграло варення або «не виграла» самогонка.
Усе викладене належить до азбучних істин, про які, тим не менше, доводиться нагадувати в нинішній ситуації.
Ще раз про цукрову тростину та цукровий ринок
То дійсно правда, що кілька останніх років цукор-сирець уже завозився в Україну. В обсягах від 200 до 360 тисяч тонн на рік. Такій ситуації існують різні пояснення. Зокрема й щодо того, що певна частина цукру вітчизняного виробництва йшла в рахунок оплати товарами за російський та туркменський газ. Дефіцит внутрішнього ринку перекривався тростинним цукром, який увозився в державу в лютому-березні. Тобто в той час, коли сезон цукроваріння вже давно завершувався.
Однак і тоді галузь протестувала проти такого стану речей. Дешева цукрова тростина збивала ціну на вітчизняну продукцію, а виробники в умовах фіксованих цін не покривали вкладених у виробництво затрат. Як наслідок — з року в рік простежувалася динаміка до скорочення посівних площ під цукровими буряками. Щось подібне відбулося й цього року, коли лише весняна дискусія про те, ввозити чи не треба цукор-сирець, призвела до того, що в державі недосіяли буряками понад 90 тисяч гектарів.
Тепер про сам цукровий ринок. Формують його не селяни-виробники й не цукрозаводи. І ті, хто буряки вирощує, і ті, хто їх переробляє, живуть з кредитних коліс. Ясно, що позичені гроші треба повертати якнайскоріше, отож щороку восени цукровий ринок «обвалюється». За два місяці на ньому з’являється річний обсяг цукру, який опиняється в руках перекупників. Про справедливу ціну в таких умовах не доводиться й згадувати. Словом, складається ситуація, коли виробники ніяк не впливають на кінцеву ціну продукції.
Начебто й існує спеціальне українське законодавство, яке визначає цукор стратегічним вітчизняним продуктом. До слова, те ж законодавство, базуючись на інтересах галузі, визначає, що цукор-сирець може бути увезений лише після сплати спеціального ввізного мита, що становить 300 євро за тонну. Змінювати цю ставку може тільки Верховна Рада. Однак вона на такий крок не погодилася. Адже фахівці оцінили, що наявних цукрових запасів вистачає для насичення ринку. Рік для бурякових плантацій виявився сприятливим, прогнозується більша врожайність і цукристість. Відтак увозити щось додатково немає жодних потреб. Уряд кілька разів пробував змінити думку фахівців, але нічого з того не вийшло: Верховна Рада дозволу на безмитне завезення імпортної сировини не дала.
От і виходить, що, давши добро на завезення цукру-сирцю, Кабмін порушив українське законодавство. Більше того, раніше цукрова сировина з тростини імпортувалася комерційними структурами за їхні ж гроші. І тільки цього року оплачувати імпорт за державними гарантіями й дуже хитрою схемою заходилися кілька державних компаній. Тобто уряд знайшов немалі гроші для того, щоб за декаду до появи на ринку цукру з нового врожаю вгатити їх у Бразилію. Власному виробникові таких грошей, хоча б частинами, а не за один раз, «не знаходилося».
Цукру завжди вистачало
Без такої довгої прелюдії ніяк переходити до змісту дискусії, яка відбулася в стінах редакції. Адже ми спеціально запросили Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, міністра економіки Сергія Терьохіна, міністра агрополітики Олександра Баранівського, щоб вони перед керівниками приватних сільгосппідприємств, цукроварами, науковцями виклали свої аргументи. І щоб виробники цукру (не продавці, а саме виробники) оцінили урядову політику й урядові дії.
Мали ми на думці з’ясувати ще й такий момент. Надто вже багато чуток було про те, хто саме завіз цукор-сирець в Україну, хто конкретно і скільки грошей заробить на загибелі вітчизняного цукроваріння.
Народу в наш актовий зал набилося битком. Але Юлії Тимошенко та Сергія Терьохіна ми так і не дочекалися. Були, правда, їхні радники, однак повелися вони так, ніби в залі зібралася публіка, яка до цукроваріння не має жодного відношення й тому не розуміє «геніальності урядових дій».
Спочатку слово взяв голова редакційної ради «Сільських вістей» Іван Сподаренко:
— Опинилися ми в ситуації, якої в Україні ще ніколи не було, — звернувся він до учасників зібрання. — Ще з часів царату Україна славилася десятками мільйонів пудів свого цукру. «Не вистачати» його почало лише в останні десять років бездарного правління державою. Однак сьогодні ситуація складається таким чином, що вже новий уряд, який прийшов до влади на хвилі небувалого народного піднесення й довіри, взявся добивати село і цукроваріння. Не було ще такого, щоб цукор із тростини завозився на переробку тоді, коли заводи вже готові до переробки власної цукрової сировини. Всі ми знаємо, що й досі не виконано урядову постанову, за якою в регіони мав надійти цукор із Держрезерву. У цій ситуації уряд не вжив жодних заходів у пік «цукрової» кризи. Однак він став лобістом, який завіз у державу сировину імпортного виробництва й тепер опікується її реалізацією. У той же час деякі політики прагнуть переконати мене, що Тимошенко до цього ніяким чином не має стосунку, а сирець через свої структури завозить секретар Радбезу Петро Порошенко. Як би там не було, перед початком збирання цукрових буряків керівники сільгосппідприємств опинилися перед дилемою: копати буряки й влазити в нові збитки чи залишити корені в землі, бо за умов реалізації цукру з тростини прибутків не дочекаєшся.
Відтак Іван Сподаренко попросив розпочати обмін думками.
Визнаємо, що діловий стіл вийшов досить-таки спонтанним. Адже не існувало навіть порядку виступів, бо для участі в круглому столі люди реєструвалися й за кілька хвилин до його початку.
Що нині відбувається?
Першим попросив слова генеральний директор Національної асоціації «Укрцукор» Микола Ярчук. Розпочав він з того, що уряд уже порушує досягнуті минулого тижня домовленості з цукроварами. Йдеться про те, що Прем’єр-міністр запевняла, начебто завезений цукор-сирець у роздрібну торгівлю не потрапить, а заляже на складах Держрезерву.
— Той цукор вже реалізується повним ходом, — запевнив М. Ярчук. — Більше того, напівлегально реалізується під пильним урядовим контролем і через посередницькі структури . Цукор із сирцю продають неконтрольовано й з-під поли. Наявними ж цукровими запасами ніхто не цікавиться. Мало того, цукровим заводам нині створюються штучні перепони для реалізації вітчизняного цукру, а від громадськості утаємничуються справжні обсяги завезеного сирцю. Логіки таких дій ми не розуміємо. Так само не розуміємо, з яких причин і досі не відбулося наради урядовців з переробниками — уряд не виконує свої ж доручення .
Розставив Микола Ярчук крапки над «і» й у питанні, що, мовляв, уряд нині змушений домовлятися із спекулянтами, киваючи в бік цукрової асоціації. Так-от, асоціація об’єднує цукроварів, які сьогодні мають у розпорядженні лише мізер цукрових запасів.
Чого чекати далі? На сьогоднішній день ситуація вимальовується така. Восени має бути зібрано майже 17 мільйонів тонн цукрових буряків, з яких буде вироблено 1,8 мільйона тонн цукру. Для досягнення мінімальної рентабельності виробництва ціна на цукрові буряки має бути не меншою 230 гривень за тонну. А прогнозована оптово-відпускна ціна продукції з цукрозаводу складатиме 3300-3500 гривень за тонну.
Зрештою, не може цукор бути дешевим і не можливо не змінювати ціну протягом трьох років, коли тільки за останні місяці подвоїлася ціна дизельного пального, різко зросла ціна насіння, засобів захисту рослин та добрив. Додайте до цього зростання на 50 відсотків тарифів на залізничні перевезення. Відтак дешевше 3 гривень 50 копійок за кілограм цукор коштувати не може.
Потім до слова попросився керівник приватного підприємства «Аскольд Агро» із Жашківського району Черкащини Віктор Усик. Розповів, що на Жашківському цукрозаводі лежать 5 тисяч тонн цукру, до яких нікому діла немає і які ніхто не поспішає купувати. А вже як найближчий до землі з присутніх говорив про таке:
— Є урядова постанова про підвищення зарплати, а з чого її платити, коли галузь на порозі банкрутства? Люди начебто отримали «дешевий» цукор, який насправді дешевшати не поспішає, от тільки не матимуть де заробити, щоб те дешеве купити. У нас у кожен гектар цукрового буряка вже вкладено майже чотири тисячі гривень кредитів. А рідний уряд своїми діями обвалює нам ціни на сировину. За таких умов через рік у районі не буде жодного гектара під буряками, завод піде на металобрухт. Скопом у районі зникне й 3 тисячі робочих місць. Можливо, така ситуація вигідна Петрові Порошенкові, який свій цукор переробляє в цукерки, але нас вона ставить на коліна.
Про відсутність державної стратегії щодо розвитку галузі говорили Микола Панасюк та Микола Івасько з Вінниччини. Мова про те, що цукровий ринок досі жодним чином не регулюється. Хоча б так, як ринок зерна. Адже там, окрім закликів не збувати зерно одномоментно, існує система заставних закупівель, наповнення аграрного та регіональних фондів. Тут же річна потреба українського споживача в цукрові вивалюється на ринок одномоментно, протягом двох місяців без будь-яких дотацій і застав. Цукор той одразу ж від селян і цукрозаводів переходить до рук перекупників, які й диктують ситуацію на ринку.
Кілька разів зупинити такий хід розмови поривався радник Прем’єр-міністра Сергій Пашинський, який, до речі, на розмову не був запрошений. З репліками, що ситуацію тут «ніхто не розуміє й не хоче бачити урядових зусиль», які лише на благо.
«Нехай нас краще розстріляють...»
Про присутність на розмові генерального директора концерну «Укрпромінвест» Олексія Порошенка ми дізналися лише тоді, коли він попросив слова. Спочатку він повідомив, що його син не має жодного відношення до завезення цукру-сирцю. «Завозив сировину той, хто не має свого виробництва й може заробляти на ввезеному».
Розповів Олексій Іванович і про таке. Є у складі «Укрпромінвесту» продовольча компанія «Поділля». Орендує 50 тисяч гектарів землі в 42 селах. Цього року під цукровими буряками зайнято 13240 гектарів. Під агропромислові програми компанія набралася 90 мільйонів гривень кредитів. А для збирання буряків та посівних робіт треба взяти ще мільйонів 20. «Ми теж рахували рентабельність цукровиробництва. Так- от, меншою за 3300 гривень ціна тонни цукру не виходить».
Продовольча компанія має на Вінниччині кілька цукрозаводів. І на них вже знаходяться покупці.
— Пропонують 5 мільйонів гривень за завод, який коштує 5 мільйонів доларів, — поділився Олексій Порошенко. — Купляють ради того, щоб порізати завод на металобрухт і отримати мільйон гривень прибутку. Ввезений цукор-сирець і нас змушує задуматися над перспективами наступного року, бо вирощувати буряки і переробляти їх стає невигідно. Аферу із ввезенням сирцю я б назвав дурницею й химерою. Якщо уряд наполягатиме на продажу завезеного цукру, то я б запропонував усіх нас одразу розстріляти, щоб ми з буряками й не мордувалися в грязюці й осінньому холоді. І не мордували людей. За наш рахунок, за знищення галузі хтось покладе у свою кишеню 150 мільйонів доларів!
За дверима
Зрозумівши, що зірвати відверту розмову не вдасться, слухаючи, як до ввезення цукру все більше прив’язують Юлію Тимошенко, її радник Сергій Пашинський рішуче попрямував за двері. Вийшли за ним і присутні три десятки журналістів, щоб почути «урядовий» коментар.
За словами Пашинського, у залі зібралися суцільні «піарники» та «представники певних політичних сил», які хочуть підірвати урядову репутацію. Бо насправді ситуація після ввезення сирцю стабілізується, а ціни вже впали на кілька копійок. На репліку про сезонне коливання цін Пашинський ніяк не зреагував. А «непотрібний» цукор на жашківському цукрозаводі визначив як «стратегічний запас». От тільки незрозуміло, чому про таке не знають на цукрозаводі.
Згадані 50 тисяч тонн цукру, які області, за винятком трьох, у Держрезерву не забрали, як запевнив, нарешті, потрапили в торгівлю. А ввезення сирцю — це благо. Бо — «знято напругу».
Не коментував пан Пашинський і складну й непрозору схему, за якою цукор було завезено в Україну. Ви ось тільки вдумайтеся. Державна корпорація «Укрспецпостач» бере кредит у «Нафтогазу України» для закупівлі цукру-сирцю. Ввозить його в одеський порт. Оскільки легально митницю перетнути не можна, відмовляється від товару й він стає контрабандою. А митниця за свіжоспеченою процедурою передає ту контрабанду Держрезервові. І Держрезерв, який начебто обіцявся покласти цукор у стратегічні запаси, чомусь починає його продавати. Та ще й не напряму, а через посередницькі структури.
А тепер — увага. За словами Пашинського, уся ця афера придумана для того, щоб заробити кошти в бюджет для закупівлі восени у вітчизняного товаровиробника 250 тисяч тонн цукру!?
Чи не простіше було одразу позичити в «Нафтогазу України» й прямо розплатитися з селянами та заводами? Ні, таки є в Бразилії якийсь великий урядовий інтерес.
Словом, інтерес до одкровень радника швидко згас, і преса повернулася до зали.
Усе є. Ума немає
Тим часом слово взяли науковці. Зокрема, директор Інституту цукрових буряків Микола Роїк та директор Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості Валерій Штангеєв. Суть їхніх виступів зводилася до того, що ще й сьогодні галузь спроможна виробляти 4 мільйони тонн цукру на рік. Для цього є й потужності, вітчизняне насінництво, сяка-така техніка. Є й світовий попит на наш цукор. Немає лишень попиту на цільову державну програму розвитку галузі. Мова не лише про державні капіталовкладення. Йдеться скоріше про стратегію, про чіткі й послідовні наміри підтримувати галузь та інвесторів, які, побачивши перспективи, обов’язково з’являться. А з ними з’являться й робочі місця, які нова влада зобов’язувалася понастворювати. Ще одна обов’язкова умова — реальна ціна на цукор, бо не може він бути дешевим при дорогих матеріальних ресурсах.
Однак, коли влада лобіюватиме завезення «дешевого» звідкілясь, зникнуть і ті робочі місця, що є сьогодні.
Йшлося й про те, що держава має показувати свою силу й владу не лише над селом та переробниками. Вони погоди на ринку не роблять. Державний вплив у нинішніх умовах має передусім поширюватися на власників цукру — крупні посередницькі оптові компанії. Шляхом, скажімо, ліцензування їхньої діяльності. Однак у цій царині уряд чомусь не поспішає проявляти свій характер.
Знову всім суперечити заходився радник Прем’єра Сергій Пашинський. І люди, мовляв, не ті зібралися, і говорять не про те і не так. На це автор цих рядків змушений був прямо запитати:
— Сергію Володимировичу, редакція запрошувала учасників на діловий стіл не за списком, а всіх, кому є що на цю тему сказати. Чотири десятки присутніх ідуть не в ногу, а тільки ви в ногу. Де ті, кого ощасливив цукор-сирець? Чому не прийшли й не вихваляють уряд? Чому, даруйте за слово, одгавкуєтесь один ви?
Пан Пашинський образився на «одгавкуєтесь». По суті нічого не сказав. Не пояснив, чому сирець завозиться не по закону, а по схемі. Повівся зовсім зухвало, ледь його за двері виставляти не довелося.
А чого досяг? Сказаних йому в спину слів: «Що ж то за Прем’єр, що таких радників тримає? Народ на Майдані не за те стояв, щоб радники нової влади його невігласами обзивали!»
***
Наостанок про ще один висновок, який стосується не так цукрової теми, як свободи слова в Україні. Ми вже згадували, що на діловому столі були присутні три десятки наших колег з різних видань. Більшість відзнятих і написаних сюжетів колеги присвятили не ситуації в галузі, не гострим моментам розмови, а... пошукам чорної кішки в темній кімнаті.
Коментарі про дискусію в «Сільських вістях» звелися до розмірковувань: піде у відставку Олександр Баранівський чи залишиться? Чого приходив старший Порошенко, адже у його сина конфлікт із соціалістами? Був і подив: оці недобитки (галузь) ще якісь умови виставляють! Словом, усе, що завгодно, окрім справжніх новин і правди.
Подякувати хотілось би «5 каналові» та ще кільком аналітичним інтернет-виданням, які й комплексну картину показали, й думки інших експертів, які до нас не потрапили, навели. Зокрема, на «5 каналі» колишній віце-прем’єр Леонід Козаченко говорив, що завозити цукрову сировину перед початком власного сезону — дурниця.
