ВОЛОДИМИР ГРИЩЕНКО: РОБОТОДАВЦІ НАЛАШТОВАНІ НА ДІАЛОГ ТА ПАРТНЕРСТВО.
ПРОТЕ ФЕДЕРАЦІЯ РОБОТОДАВЦІВ УКРАЇНИ ЗАНЕПОКОЄНА ПОРУШЕННЯМИ БАЛАНСІВ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ РЕАЛЬНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

Інтерв'ю провів Олександр ВОРОНІН,

Демократична Україна,

11.08.05

Не всі в уряді розуміють необхідність проведення постійного соціального діалогу і додержання принципу трипартизму як основи для суспільної злагоди під час управління економічними процесами. Охоче співпрацює з роботодавцями лише Міністерство праці та соціальної політики, чого, на жаль, не можна сказати про міністерства економіки і фінансів. Та й сама керівник уряду не належить до тих, хто охоче виконує угоди з партнерами по трипартизму. Наслідки такого підходу відомі всім: то ми боролися за зниження цін на м'ясо — і воно стало дорожчим, то долали бензинову кризу — і отримали дефіцит цього продукту, а коли почали «допомагати» малому та середньому підприємництву — півтора мільйона самодостатніх людей ледь не опинилися біля розбитого корита... Тим часом темпи росту ВВП все нижчі й нижчі і нині становлять 4% проти 12% у 2004 р.

На запитання кореспондента нашої газети відповідає перший заступник голови Федерації роботодавців України Володимир Грищенко.

— Володимире Олександровичу, у листопаді виповниться три роки відтоді, як була створена Федерація роботодавців України...

— Вона стала досить потужною структурою і нині об'єднує 427 всеукраїнських галузевих і територіальних організацій.

Невід'ємною частиною сучасного суспільного життя розвинутих країн є домінування принципу трипартизму у відносинах між владою, роботодавцями та найманими працівниками. Якщо в цьому трикутнику немає напруги, можна вважати, що в суспільстві закладено підвалини стабільності та соціального миру. Важливо, щоб соціальні партнери розуміли: без соціального діалогу в суспільних відносинах можуть виникнути конфлікти, а це, врешті-решт, матиме несприятливі наслідки для економічної діяльності та добробуту людей.

Хіба може професійний, відповідальний уряд ухвалювати рішення у сфері економічних та соціально-трудових відносин без консультацій з роботодавцями, яким це рішення потрібно виконувати? Безумовно, ні. Також, на мій погляд, не потребує коментарів і необхідність проведення консультацій з представниками працівників — профспілками. У нас немає іншого шляху — слід виходити у тристоронніх відносинах на сучасний цивілізований рівень.

— Але соціальний діалог, про який Ви казали, має ґрунтуватися не тільки на добрих намірах його учасників, а й на взаємних зобов'язаннях...

— Хочу наголосити, що соціальний діалог в ідеалі має носити характер постійних контактів між його сторонами. Але одним з найбільш помітних та значущих проявів цього діалогу є практика періодичного укладання генеральної угоди між урядом, профспілками та роботодавцями. Нині її укладають на два роки, а колективні договори на підприємствах підписують щороку. Процедура укладання угоди — нескладна, але їй передує дуже серйозний переговорний процес. Скажімо, перед підписанням нині чинного документа перемовини тривали півроку. Планується, що вже в листопаді розпочнеться переговорний процес щодо наступної угоди.

— Договори, угоди, як і закони, ухвалюють для того, щоб їх виконували. Чи є у Федерації в цьому плані якісь претензії до інших «підписантів» генеральної угоди?

— На жаль, є, і досить серйозні. Не всі в уряді розуміють необхідність проведення постійного соціального діалогу і додержання принципу трипартизму як основи для суспільної злагоди під час управління економічними процесами. Охоче співпрацює з роботодавцями лише Міністерство праці та соціальної політики, чого, на жаль, не можна сказати про міністерства економіки і фінансів. Та й сама керівник уряду не належить до тих, хто охоче виконує угоди з партнерами по трипартизму. Наслідки такого підходу відомі всім: то ми боролися за зниження цін на м'ясо — і воно стало дорожчим, то долали бензинову кризу — і отримали дефіцит цього продукту, а коли почали «допомагати» малому та середньому підприємництву — півтора мільйона самодостатніх людей ледь не опинилися біля розбитого корита... Тим часом темпи росту ВВП все нижчі й нижчі і нині становлять 4% проти 12% у 2004 р.

— Ви вважаєте, що тільки завдяки соціальному діалогу можна було цьому запобігти?

— Не тільки. Треба робити розрахунки та прогнозування негативних і позитивних наслідків урядових рішень.

Наразі роботодавців турбує насамперед ігнорування урядовцями чинних законів. Приміром, згідно із Законом України «Про оплату праці» розмір мінімальної заробітної плати має бути погоджений зі сторонами соціального партнерства. Усупереч цьому, а також порушуючи генеральну угоду, Кабмін виніс на голосування парламенту це рішення одноосібно під час внесення змін до бюджету.

— Але погодьтесь, рівень життя в Україні — ще досить низький, і потрібно щось терміново робити для соціального захисту людей...

— Федерація виступає категорично проти самого словосполучення «соціальний захист». Ми впевнені, що державі, за винятком невеличкого прошарку людей, які з різних обставин не можуть конкурувати на ринку праці, нікого не потрібно захищати. Ми надаємо перевагу поняттю «соціальні стандарти». Втішає, що цією термінологією, притаманною більшості цивілізованих країн, все частіше послуговуються й наші урядовці, вона знаходить своє місце у законопроектах. Збільшення заробітної плати, приміром, дає поштовх розвитку вітчизняної економіки, але на загальнодержавному рівні, не підкріплене здобутками економіки, зростання заробітних плат може спричинити підвищення рівня інфляції. Отже, за зовнішнього фінансового зростання прибутків громадян їхній реальний добробут поліпшуватись не буде.

Як ви знаєте, з першого вересня рівень мінімальної заробітної плати збільшено вже до 332 гривень. Подібний підхід навіть для потужних підприємств може стати надмірним тягарем. Приміром, я нещодавно був у Полтавській області на одному з досить розвинутих підприємств, де ще навесні середня зарплата становила 950 гривень. Його керівник скаржився, що за існуючих на підприємстві міжтарифних пропорцій з базовою мінімальною зарплатою 332 грн, від якої буде здійснюватися нарахування зарплат, доведеться або скорочувати людей, піднявши середню зарплату до півтори тисячі гривень, або вдаватися до «зрівняйлівки». Тоді різниця в оплаті праці генерального конструктора й прибиральниці складатиме лише кілька десятків гривень...

Є складнощі у переговорному процесі і з профспілками, які наполягають на тому, щоб мінімальний прожитковий мінімум із наступного року дорівнював 501 гривні. Раніше рівень мінімальної зарплати становив приблизно 80% від прожиткового мінімуму, але після змін до законодавства він зріс до 90%. Таким чином, з нового року очікується запровадження мінімальної зарплати у сумі 450 гривень. Дай Боже нам за таких популістських підходів не зірватися в інфляційний штопор!

— Нещодавно була оприлюднена статистика соціально-економічного розвитку країни за перше півріччя. Згідно з нею заборгованість із виплати заробітної плати зросла з початку року з 1,1 до 1,3 млрд грн, найбільша припадає на Донбас — Донецьку та Луганську області...

— Заборгованість накопичується як через необґрунтоване підвищення рівня мінімальної заробітної плати ( про що ми говорили), так і через погіршення умов для малого та середнього бізнесу (йдеться про скасування доступу багатьох підприємців до спрощеної системи оподаткування), ліквідацію багатьох преференцій інвесторам у спеціальних економічних зонах. Завдяки відповідальному підходу нашого лідера Анатолія Кінаха фракція Партії промисловців і підприємців України ініціювала у Верховній Раді закон про відновлення спрощеної системи оподаткування, а Президент України Віктор Ющенко підписав його. Стосовно рекордних показників заборгованості Донбасу, то хотілося б зауважити: не можна дивитися тільки на абсолютні цифри, треба аналізувати, виходячи із загального фонду оплати праці. Ми знаємо, що у цих областях зосереджено велику кількість суб'єктів господарювання і сумарний фонд оплати праці тут набагато більший, ніж в інших регіонах України. До того ж, немала частка — це невиконані зобов'язання держави, а не роботодавців. Великими темпами росте заборгованість по зарплаті і в аграрному секторі, тому що село «не витягує» мінімальну зарплату ні до рівня 290, ні до 310 грн.

— Як Ви ставитесь до запровадження в Україні єдиного соціального податку?

— Кількість податків і відрахувань, у тому числі й до фонду оплати праці, сягає 70% прибутків, що призводить до переходу капіталу в тінь, виплати зарплати в конвертах, підприємства не мають можливості спрямувати свої прибутки на розвиток. Особливо велике навантаження припадає на фонд оплати праці. Проте застерігаю: швидше за все, при переході на єдиний соціальний податок рівень відрахувань різко не зміниться. І все ж таки одне перерахування чи чотири-п'ять — це велика різниця. Щоправда, для ефективності функціонування цього податку потрібно грамотно організувати його адміністрування. У цілому Федерація та роботодавці на місцях схвально оцінюють перспективи запровадження єдиного соціального податку.

— Чи реальні, на Вашу думку, президентські плани — створити у країні п'ять мільйонів нових робочих місць?

— Цілком. Але проблему зайнятості населення не можна розв'язувати бюрократичними методами. Роботодавці переконані: починати треба зі створення передумов для розвитку й активізації бізнесу, покращення інвестиційної привабливості України, відродження інноваційного фактора. Але головне — необхідно від адміністративних підходів перейти до стимулюючої моделі розвитку економіки. Нині Федерація та організації роботодавців на місцях долучилися до процесу інвентаризації занадто зарегульованої нормативної бази діяльності підприємців.

— Володимире Олександровичу, над чим нині працює Федерація роботодавців?

— Питань багато, серед них чимало таких, що впливають на перспективу розвитку нашої країни. Скажімо, з нашої ініціативи навесні була проведена конференція з проблем збереження трудового потенціалу суспільства, в роботі якої, крім роботодавців, брали участь лікарі, педагоги, соціологи. На ній була ухвалена відповідна програма, спрямована на покращення стану здоров'я наших людей, підвищення рівня підготовки кваліфікованих кадрів. Створено тристоронню комісію, якій доручено розробити рекомендації для владних структур. На початку вересня заплановано провести широкий форум з проблем вітчизняної легкої промисловості, яка нині переживає далеко не кращі часи, в тому числі й через деякі непродумані кроки під час внесення змін до бюджету. Як і раніше, Федерація працюватиме над експертизою законодавчих актів, що сприятимуть прискоренню розвитку держави, будемо й далі співпрацювати з Міжнародною організацією роботодавців та Міжнародною Організацією Праці.

— Цьогоріч Ви очолили Луганську обласну організацію Партії промисловців і підприємців України.

— Справа в тім, що в Луганській обласній партійній організації сталася кадрова криза, а оскільки я виходець з цієї області, товариші по партії запропонували мені стати головою обласного осередку.

— Але ж керівником обласної організації до Вас був пан Дзонь, який став депутатом Верховної Ради за списками ПППУ...

— Це дійсно так, але після того він змінив свою політичну орієнтацію, вступив до НДП і нині очолює Луганську обласну організацію цієї партії. Проте обласна організація ПППУ живе активним життям, є міцною, впливовою політичною силою на Луганщині. У її лавах — більш як 4 тисячі членів. До речі, згідно з результатами соціологічних досліджень, які проводилися в липні, наша партія має в Луганській області рейтинг 7,8%, а її лідер Анатолій Кінах — 8,9%. Це — показник впливовості й сили обласного відділення Партії промисловців і підприємців. Як і всі провідні партії країни, ми готуємося до виборів 2006 року. Партія нещодавно відсвяткувала 5-у річницю. Для ПППУ це був шлях розвитку і становлення. Ми стали парламентською партією і нині за впливовістю впевнено посіли п'яте місце серед політичних партій України.

Ми відчуваємо, який інтерес і довіру викликає Партія промисловців і підприємців України у луганчан, бо з кожним днем зростає кількість партійців. У цьому регіоні потужно працюють міські партійні організації Луганська, Сєверодонецька, Первомайська, Попаснянського, Лутугинського районів та багато інших осередків. Це є наслідком послідовної цілеспрямованої роботи партії заради зміцнення держави, зростання її економічної могутності, підвищення добробуту людей і утвердження принципів моральності та духовності.