Кравченко: дубль-2. Припущення чи реалії?

Ольга ЗАГУЛЬСЬКА,

"2000" (26.08.-01.09.2005),

26.08.05

Отже, зустріч організувала сторона Ющенка і зробила це під отруєння. Хто як не Юрій Павленко в грудні в інтерв'ю The Sunday Time сказав: «Підтвердження (факту отруєння. — Авт.) зміцнює шанси Ющенка на перемогу і приведе на його бік виборців, які ще не визначилися».

Протягом мертвого в політичному сенсі серпня не переставали тліти осередки недавніх бурхливих пристрастей. Час від часу вириваючись невеликими язиками полум'я назовні, вони набирали енергії з тим, щоб невдовзі запалати повноцінними вогнищами. До таких періодично спалахуючих конфліктів можна віднести стосунки Генпрокуратури з екс-керівниками СБУ Ігорем Смешком і Володимиром Сацюком. І влітку вони не переставали з'ясовувати між собою взаємини, по черзі стаючи ініціаторами публічних боїв.

Один з них відбувся 16 серпня у день судового засідання за позовом Сацюка до Генпрокуратури. Тоді його адвокат Віктор Петруненко оприлюднив припущення стосовно мотивів переховування свого підзахисного — усвідомлення можливої долі генерала Юрія Кравченка. «Я думаю, що в нього є певне побоювання... Він, напевно, не захоче випробовувати долю», — сказав Петруненко. Нагадаємо, що до важливого побачення з ГПУ колишній міністр ВС так і не дійшов. За кілька годин до того його знайшли мертвим з двома пострілами в голову, які правоохоронці потрактували як самогубство. Важливим свідком по гучній кримінальній справі він так і не виступить.

Чи є підстави для подібних побоювань у Сацюка? Безперечно! Він також асоціюється з не менш гучною справою, пов'язаною з можливим замахом на життя тоді ще кандидата у президенти Віктора Ющенка. І хоча наданий час, за словами адвоката, стосовно екс-заступника голови СБУ немає ніяких матеріалів справи і ніяких звинувачень з цього приводу не висунуто, насправді до них залишилось не так вже й багато. Судячи з червнево-липневих заяв ГПУ, самого Президента і його лікарів, до них підійшли впритул. Звичайно, ніхто прямо не говорить, що найближчим часом звинувачення в цьому злочині висунуть Сацюку і Смешку. Йдеться лише про те, що скоро, як запевнив 17червня Микола Корпан, з точністю «до секунди, години, 10 днів» назвуть час скоєння злочину. Невже хтось сумнівається в тому, що це буде ніч з 5 на 6 вересня? В чийому товаристві в цей час були колишні керівники СБУ?

Офіційна думка з цього приводу прозвучала вже в день оприлюднення інформації про отруєння Ющенка діоксином — 11 грудня. Тоді ж керівник австрійської клініки «Рудольфінерхауз» Міхаель Цимпфер висловив припущення, що отруєння сталося за 5 днів до надходження потерпілого в клініку (10вересня) або біля того. 20 червня в інтерв'ю Бі-бі-сі подібне говорив і Микола Корпан. Винесені в заголовок висновки «УП» сумнівів у тому, куди має рухатися слідство, не залишають: «Лікар Ющенка майже підтвердив, що його отруїли в Сацюка». Генпрокурор Святослав Піскун взяв ці тези лікарів на озброєння. 13 червня в ефірі УТ-1 він розповів, що «отрута має дуже специфічну клініку. Враховуючи це, можна встановити приблизно період, коли ця отрута попала в організм потерпілого. Виходячи з цього слідство і висуває відповідні версії».

Адвокат Петруненко, вважаючи нападки на свого клієнта стосовно його причетності до отруєння Ющенка безпідставними, свої претензії адресує лише Генпрокуратурі, забуваючи, що саме Ющенко однозначно визначив ГПУ напрям пошуку винуватців. Згадаймо його інтерв'ю агентству Associated Press 17 грудня. Тоді він недвозначно вказав і на 5 вересня, і на дачу Сацюка, оскільки «це було єдине місце, де не був присутній ніхто з моєї команди і не приймались які-небудь перестороги стосовно їжі». Про Давида Жванію, котрий був присутній на вечері та її організував, Ющенко не згадує. Навпаки, в зарубіжній аудиторії формує уявлення, що був один, без соратників. А звідси висновок: «Я не сумніваюся в тому, що протягом кількох днів або тижнів цей ланцюжок приведе до влади, до конкретних людей, які представляють уряд, — до тих, хто підмішував отруту, до тих, хто в цьому замішаний, до тих, в кого здобули отруту, до тих, хто благословляв це на різних рівнях влади». І хто буде сумніватися, що це не справа рук влади? І не абстрактної, як це звучало починаючи з 17 вересня, а конкретної, персоніфікованої у вищому керівництві СБУ.

Грудневе інтерв'ю Ющенка сенсацією не стало, оскільки і Смешко і Сацюк до отруєння у громадській думці прив'язані з самого її початку. Чутки про вечерю з офіцерами СБУ почали ширитися 21 вересня, у день, коли після виступу кандидата у президенти вже всі знали, що шкоди його здоров'ю завдала влада, але ще губилися в здогадках, у який спосіб. Не Кучма ж з Януковичем та Медведчуком годували його отрутою!

28 вересня, виступаючи перед членами слідчої комісії ВР, факт зустрічі офіційно підтвердив сам Смешко, що потягнуло за собою повернення розслідування назад у Генпрокуратуру. У цьому зв'язку викид інформації про спільну вечерю видається не випадковим. Адже зрозуміло, що як учасники застілля ні Сацюк, ні Смешко доводити самим собі винуватість чи невинуватість не могли. Отже, на офіційних висновках слідства, які б завершувалися висуненням звинувачення владі в особі Служби безпеки, можна було відразу ставити хрест, а вже виголошена дата отруєння — 5—6 вересня втрачала сенс. Заманити повторно керівництво СБУ (чи будь-кого іншого наближеного до влади) на зустріч не вдасться. А «засвітка» голови і його заступника на спільній трапезі, яка надалі буде названа місцем злочину, очевидна.

Почнемо з того, що ініціатором зустрічі був кандидат у президенти. Це стверджує Сацюк і не заперечує Смешко, був момент, коли в цьому зізнався й Ющенко. «Я хотів донести до голови СБУ, що в його системі мусить панувати закон», — сказав він «УП» 2жовтня. Отже, зацікавлений був той, хто хотів щось донести. А мова мала йти про некоректну поведінку силових структур під час виборів. Хто у цьому випадку потерпілий? Хто шукає можливість поправити ситуацію? Зрозуміло, що не той, хто її створює. Тим більше він не звертається по допомогу до жертви. Розмову ініціює саме вона.

Припустимо, що влада в особі СБУ вирішила скористатись цим моментом. Та чи могла вона за такий короткий час підібрати найбільш вдалу, на її погляд, речовину і налагодити її виробництво? Хай і в лабораторних умовах. Але вони теж потребують спеціального обладнання і складників для синтезу. А якщо покладатися на Корпана, Ющенка вразили очищеним TCDD, який одержати ще складніше, якщо взагалі можливо в кустарних умовах. А жоден відомий експерт, перелічуючи країни, де діоксин виробляють, ні разу Україну не назвав. Тобто все треба було розпочинати з нуля.

Нехай навіть діоксин підготували завчасно. Але в таких випадках не чекають, коли жертва раптом надумає зустрітися зі своїми потенційними кривдниками. Її для цього стимулюють, організовують привід. Та ми знаємо, що нічого екстраординарного, що б змусило Ющенка піти на контакт, у той час не було. Була типова для українських умов в'яла від літнього сонця передвиборча кампанія. Суперник як чинний прем'єр-міністр завойовував довіру виборців, піднімаючи їхній життєвий рівень.

Загалом же на знищення опонента або його «виведення з ладу» ідуть дещо іншим і вже випробуваним шляхом — засилають агента, який діє без галасу. В умовах передвиборчої кампанії він навіть не мусить постійно крутитися біля жертви. З будь-якого натовпу непомітно і тихо робить свою справу. Не потрібні й особливі маніпуляції з речовиною, оскільки серед десятків тисяч людей його не вирізнять все одно. Для чого влаштовувати шоу з вечерею, посилати за жертвою службові автомобілі з легальними номерами, світитися у людних місцях? Ще й скоївши злочин, залишати після себе не просто сліди, а добре второвану дорогу.

Предмет обговорення — лише спосіб заманити на неї офіцерів СБУ.Якщо б Ющенка ця тема цікавила, він не брав би з собою Давида Жванію. Не його це компетенція. Компанію йому складали б або Олександр Зінченко, або Петро Порошенко, а передусім керівник його служби охорони Євген Червоненко. Тим не менше був Жванія. Або як такий, до кого Сацюк мав довіру, або як такий, хто на цю зустріч намовив Ющенка. Друге, в принципі, можна виключити. Інакше Президент мав би до нього претензії як до особи, яка втягнула його в історію з тяжкими наслідками.

А доказом імітації отруєння є відсутність охорони. Її свідомо і завбачливо зняли. Всупереч усім канонам, законам та інструкціям. Бо навіть найнадійніші люди — зайві свідки. З другого боку, як потім пояснювати, чому охорона не відвернула біду, чому не пробувала їжу, чому не зазнала ушкодження сама. Як потім сказати: «Це було єдине місце, де... не вживались будь-які перестороги стосовно їжі»?

І хіба можна приймати на віру, що шеф Служби безпеки Ющенка Червоненко, сформувавши команду охорони аж з 55 осіб — колишніх офіцерів міліції, розвідки і спецназу, розробивши складну систему розвідки, спостереження і фізичного захисту, за якої всю їжу і напої перед тим як подати на стіл Ющенкові, перевіряли на наявність отрути («Якщо Ющенко брав кусок суші, я спочатку пробував його. Він сам стежив, щоб я пробував»), так собі відпустив свого підопічного в невідомому напрямі на зустріч з невідомими людьми?

Тим не менше з оприлюдненням факту вечері не поспішали. При тому що всі ознаки отруєння з'явились після перебування у ворожому лігві — на дачі недавнього члена фракції СДПУ(О), який, за чутками, одержав високу посаду за протекції самого Віктора Медведчука. Більше того, у заяві від 17 вересня Олександр Зінченко сказав, що день, коли сталося отруєння, нічим не відрізнявся від інших, а на запитання, кого підозрюють у злочині, не дав відповіді. Про вечерю на дачі Сацюка навіть не згадував, навпаки, сказав, що погано Ющенкові стало після повернення з мітингу в Чернігові.

Серед перших з'являється припущення, що була потреба у «розігріві» публіки. Переварювання інформації та її осмислення потребує часу. Адже не всі сказаному Зінченком, а потім Ющенком повірили. Для недовірливих відомості, які утверджували у свідомості факт отруєння, йшли суцільним потоком. І не від кого-небудь, а від лікуючого лікаря з австрійської клініки Миколи Корпана. Для українців, які схиляються перед усім іноземним, це були дані особливої ваги. І в принципі тактично правильно імена ймовірних виконавців злочину називати тоді, коли у факті мало хто сумнівається. Якщо нема сумніву в події, який може бути сумнів у тих, хто її спричинив? Під підозру апріорі попадають ті, хто з потерпілим контактував. Але не для всіх.

Лише для тих, хто не ставить собі запитання, чому професіонали (а цю якість за Смешком визнавала навіть тодішня опозиція і з цих причин всупереч традиціям, не оспорювала його призначення на посаду) так відкрито труїли Ющенка. Не таємно, ретельно замітаючи всі сліди, а при соратникові Давидові Жванії, залишаючи його при цьому живим та неушкодженим, фізично здатним на оприлюднення будь-яких даних.

У принципі паралельне оприлюднення дати отруєння та імовірних зловмисників загалом справі б не зашкодило. Але по дорозі до головної мети — висунення аргументованого звинувачення владі — була потреба вирішити ще одне питання, не менш важливе. Час, протягом якого скандал розгорався, а чи не головні його фігуранти ще залишались в тіні, був періодом, який їм дали на роздуми, — пристати чи не пристати на пропозицію: а) яку вже озвучили; б) на яку лише натякали; в) тільки подавали сигнал, що є потреба в серйозній розмові. Надто банально, щоб мова йшла лише про застереження щодо гри на полі провладного кандидата. Для цього досить публічних закликів, які не переставали лунати як вдома, так і з-за кордону. З огляду на події, які вже стали історією, мова йшла про те, щоб зіграти на боці Ющенка. Такі переговори вели з багатьма і досить результативно. Чимало іменитих співбесідників під час революції не раз піднімались на трибуну Майдану або ж з'являлись на телебаченні й присягали Ющенкові. Та від СБУ словесної підтримки було замало. Від неї вимагали дій або щонайменше «недій», тобто «непомічання» сил і процесів, які вже працювали на насильницьке захоплення влади.

І в тому, що Ющенко став Президентом, роль СБУ чимала, хоча, як і належить спецслужбам, завуальована. Не хочу сказати, що саме фактор можливого звинувачення в отруєнні змушував її голову певним чином сприяти силам, що вели Ющенка до влади, але те, що цей крючок прагнули використати, очевидно. Кожен раз, піднімаючи питання отруєння, Смешку нагадували, що в разі «неправильної» поведінки саме на нього як учасника зустрічі «повісять» звинувачення. Події, які відбувалися далі, це припущення підтверджують. До рішення ВС, яке дало старт перевиборам, звинувачення на адресу Смешка і Сацюка здебільшого носили характер озвучених пресою натяків. Після цієї події, коли потреба в Смешку як голові Служби безпеки відпала, звинувачення стали прямими і 17 грудня, нагадаємо, прозвучали вже з уст самого Ющенка. Десь все-таки Смешко вочевидь провинився. Але більше скидається на те, що з його заслугами не збиралися рахуватися з самого початку. Крім того, напередодні життєво важливого голосування вже мало було говорити про злочин як такий. Треба було його конкретизувати іменами якщо не замовників, то хоча б виконавців, які з замовниками недвозначно асоціюються. Більше того, з появою нового Генпрокурора з'явилась можливість цю версію реально опрацювати і довести до логічного завершення.

Але звинуватити Смешка у спробі замаху на життя — надто примітивно. На таку роль потрібна була особа з певним нальотом одіозності. І Сацюк як виходець з ворожої фракції СДПУ(О) у цьому плані — подарунок долі. Саме йому належало нести на собі головний тягар у звинуваченнях влади у замахові на життя кандидата від опозиції.

Дивно тільки, що обидва такої ролі для себе не передбачили відразу. А вона була очевидна вже в момент відповідної публікації в німецькій газеті Die Welt від 6 жовтня. У ній ішлося про те, що однією з версій слідства у справі отруєння є замах, організований головою спецслужби України Ігорем Смешко. Ця інформація з'явилась не випадково, а за день до звіту Тимчасової слідчої комісії ВР, коли було зрозуміло, що фактів на користь отруєння Ющенка нема. За таких умов «фактом», який мав би врятувати ситуацію, мала стати спільна вечеря на дачі Сацюка.

На цю версію працювала й варшавська прес-конференція Миколи Мельниченка та Олександра Єльяшкевича. 19 жовтня колишній охоронець президента Кучми отруєння Ющенка поставив в один ряд з терактом проти Вітренко, побиттям Єльяшкевича і вбивством Гонгадзе і усі їх приписав одній і тій ж силі. «Це ті ж спецслужби, ті ж методи», — завив він. Після 21 листопада натяки почали набирати обрисів прямих звинувачень. 14 грудня українська редакція Бі-бі-сі навела огляд статті кореспондента «Гардіан» Девіда Аароновича «Агент Смешко і отруєний борщ». Головний її зміст зводився до того, що отруту Ющенкові, напевно, підсипали в їжу, якою його пригощав на своїй київській дачі голова СБУ в присутності заступника Сацюка.

Для роботи в напрямі Смешко— Сацюк переорієнтували й плівки, оприлюднені в грудні у «Закритій зоні» на «5 каналі». В лютому ці записи, зі слів журналіста Володимира Ар'єва, вже давали підстави до підозрюваних, окрім російського політтехнолога Гліба Павловського, долучити ще й працівників СБУ, з якими Ющенко вечеряв 5 вересня, і дрібних виконавців з «тіньового» штабу Януковича.

Спрямованість отруйного скандалу проти Смешка і Сацюка навесні стала зрозуміла і їм самим. Вірніше, не сама спрямованість, а реальність її втілення. З огляду на партійне минуле, більш уразливим був Сацюк. Небезпеку він відчув швидше. Ще в грудні заявив: «Я готовий зустрітися з паном Ющенком у прямому ефірі. Хай він, дивлячись мені в очі, скаже, що його отруїли на моїй дачі. Я готовий зустрітися з ним на будь-якій прес-конференції, в будь-який час». А в заяві від 7 квітня протестував проти нав'язуваної окремими особами через ЗМІ версії можливого отруєння на його дачі. Ці розмови він назвав спеціально сфабрикованою і грубо спланованою акцією. Але чому особами і ЗМІ, якщо вже не раз про це говорив сам Ющенко, більш ніж прозорі натяки неодноразово робив Генпрокурор Святослав Піскун? Масмедіа давно вже перестали бути першоджерелами подібної інформації. Її здебільшого генерував Президент. ЗМІ його думки лише поширювали та розвивали. Отож не дивно, що Ющенко, до якого неодноразово апелював Сацюк, продовжував мовчати, не виступав зі спростуваннями і уникав будь-яких зустрічей з ним. А саме на них можна було обговорити кожен нюанс, кожну деталь вечері й виявити ту слабку ланку, на яку падає підозра потерпілого. Бо впевненість Ющенка не може бути абстрактна. Вона мусить бути конкретизована у певних підозрілих епізодах. Але Ющенко на контакт не йде, а це означає лише одне — «знає ж, що нічого поганого на цій вечері статися не могло».

Усвідомив нарешті всю серйозність інсинуацій навколо себе й Ігор Смешко. 27 травня він вкотре заявив про непричетність СБУ до отруєння, як і Сацюк, зауваживши, що Президент про це знає. Але в основному зосередився на проведенні паралелей між отруєнням Ющенка і намаганням підірвати його штаб у ніч на 21 листопада.

11 липня в ефірі «5 каналу» він висловив сумнів у провадженні слідства: «В мене є всі підстави стверджувати, що розслідування отруєння Юшенка в даний час не ведеться». Але повідомлення про його нові й нові здобутки постійно лунають і з уст Генпрокурора, і з уст Президента. Якщо слідство не ведеться, значить, інформація про його результати неправдива і надумана. І з цим Смешко нібито вже погоджується. Але як бути з фразою, виголошеною на нараді з керівництвом СБУ відразу після виступу Ющенка в парламенті: «Ми виходимо з того, що абсолютно віримо кандидату в президенти, а значить, отруєння було»? Якщо й далі на цій тезі наполягати, то залишається тільки зізнатися, що сам до отруєння причетний.

Заяви Сацюка та Смешка зачепили за живе Генпрокуратуру, і вже 7 червня Святослав Піскун відреагував на них повідомленням про оголошення першого у карний розшук, а другого — звинуваченнями в контрабанді зброї. Оскільки офіційна інформація ГПУ щодо Сацюка з'явилась у день виходу його інтерв'ю в «Комсомольской правде в Украине», можна вважати, що відкриття справи було покаранням за небачену зухвалість. Адже Сацюк повідомив, що не переховується від прокуратури і має намір судитися з її керівництвом і з керівництвом СБУ.

Багато оглядачів вважають, що публічні оголошення про злочин ненавмисно попереджають розшукуваних осіб і надалі ускладнюють встановлення їхнього місцеперебування. Але такий спосіб інформування виконує й місію навмисного попередження. Він спонукає публічно названих осіб переховуватися, виїздити за межі країни, а отже, без будь-яких об'єктивних доказів провини формувати громадську думку щодо їхньої винуватості.

Це тільки на перший погляд звинувачення теперішнього Генпрокурора на адресу колишніх працівників Служби безпеки ніякого стосунку до справи отруєння не мають. Як такі, що заявили про наміри довести свою невинуватість і публічними виступами та судовими позовами їх продемонстрували, вони для слідства стали такими ж зайвими, як Юрій Кравченко в справі Гонгадзе. Організувати ж ще одне самогубство чи навіть нещасний випадок — надто зухвало навіть для сьогоднішньої безцеремонної у засобах досягнення мети влади. Це вже на крайній випадок. Але, окрім знищення фізичного, є знищення моральне, мета якого — максимально знівелювати цінність їхніх свідчень. Цього можна досягти: мінімум — компрометуючи через відкриття карних справ, максимум — запроторивши до в'язниці. Ще один спосіб позбутися їх як свідків — змусити залишити територію України. У цьому зв'язку претензії СБУ до ГПУ з приводу сприяння зникненню Сацюка видаються не більш ніж грою. Їхня ціль більш ніж очевидна — таки дати змогу Сацюку щезнути, позбавити його фізичної можливості бути присутнім в суді й давати показання, які не вписуються у версію замаху на життя Ющенка з боку його опонентів по президентських перегонах.

Стимулами до зникнення з території держави можна вважати інтерв'ю Піскуна «5-му каналу» 10 червня і УТ-1 13червня, де йшлося про роботу ГПУ над встановленням точної дати отруєння. А дата отруєння неминуче виводить на місце злочину і коло співучасників. Але ці дані відомі вже давно, на їхній достовірності наполягає сам Президент. З фактами, правда, проблема. Але їх шукають, проводячи теоретичні дослідження з діоксином. Саме їхні результати збираються видати за докази. А за рівня довіри близько 50% населення України цей номер пройде. Українці вже давно демонструють свою фактологічну невибагливість.

Але й Смешко разом з Сацюком — лише проміжна ланка для висунення звинувачення Януковичу — як такому, хто цю «владу-вбивцю» уособлює і хто б від цієї смерті виграв. Тому петля затягується все більше. І Президент Ющенко цьому процесові щосили допомагає. 22—23 червня від нього двічі ми чули про нові дані слідства, які дали змогу встановити «точнішу формулу отрути», її дози, поведінку протягом 1,5—2 годин. А вони — вагомий крок до встановлення дати введення субстанції, точка опори в дальшому баченні справи. Залишається лише підтвердити досягнуте міжнародними експертизами і скріпити папірці підписами іменитих експертів. А там не за горами вже й «великі сюрпризи» щодо «державних службовців» і «державних структур, які дозволили організувати отруєння».

Хоча які сюрпризи? І державна структура — СБУ і державні службовці — Сацюк і Смешко вже відомі. Але вийти через них на Януковича, судячи з усього, не вдається. Тому перестороги Володимира Сацюка щодо можливого повторення долі Юрія Кравченка абсолютно небезпідставні. Вони навіть дуже й дуже реальні. У ланцюгу потерпілий— виконавці— замовник зникнення ланки «виконавці» прямо виводить на замовника. І над поясненнями довго думати не треба. Знайшли ж їх у випадку з Кравченком — не витримала душа покути за скоєний злочин. Залишила цей світ з надією знайти прощення в іншому.

Організовані Генпрокуратурою міжнародні дослідження, особливо коли там будуть представники тих медичних установ, які вже факт отруєння діоксином підтвердили (а перелік країн — Україна, Швейцарія, Німеччина, Нідерланди вказує, що саме так і буде), з точністю до хвилини вкажуть час злочину, а відповідно й місце. «Виконавців» на той час вже або не буде в Україні, або не буде в живих, і від їхнього імені можна говорити все що душа забажає. А говорити є кому. І потерпілий, і його помічник Давид Жванія все детально розпишуть, навіть Генпрокуратуру своїми свідченнями нарешті удостоїли. А від імені Сацюка та Смешка власноручно підписані ними зізнання продемонструють. Недаремно Смешка теперішня Генпрокуратура ні разу не допитала як свідка по справі отруєння. Нема аналогічних свідчень і з боку Сацюка. Для чого псувати картину розслідування непотрібними фактами? А написане від їхнього імені хто спростує? Сказали ж нам, що графологічна експертиза довела автентичність почерку Кравченка. І хто, незважаючи на заперечення очевидців, сперечався? Всі погодились. Чому в цьому випадку буде інакше? Тим більше що сценарій однаковий. Мертвий Кравченко вже не може спростувати вини Кучми у справі Гонгадзе. Тільки плівки Мельниченка СБУ ще раз опротестує — і вперед, до висунення йому звинувачення. А виконавці в особі Смешка і Сацюка не зможуть заперечити злого умислу колишньої влади стосовно Ющенка.

Можливий також інший варіант розвитку подій, подібний до того, що маємо у випадку зі справою Гонгадзе. Нас запевняють, що нібито найближчим часом відбудеться суд над безпосередніми виконавцями злочину. Не виключено, що таких знайдуть і в справі отруєння. Адже сказав 9 червня Піскун в ефірі «5-го каналу»: «Ми зараз працюємо з експертами. Дуже важливі для висновків експертизи часові параметри, а від них змінюється конфігурація учасників процесу (отруєння. — Авт.)». Можливо, ця зміна конфігурації і дасть змогу ввести в справу нових людей, які й перед судом постануть. А щонайменше Сацюк, якого таки змусили переховуватися, буде аналогом Пукача. І злочинець він у свідомості людей, і для суду нібито недосяжний. Щодо нього також, до речі, лунають звинувачення з боку СБУ, що залякали його перед затриманням.

У будь-якому разі обидва злочини розкрито. Передвиборчі обіцянки виконано. Можна роздавати нові й брати останній владний бастіон — Верховну Раду.