Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  30.04.2025
  Статьи

Версия для печати


ШЛЯХ ДО ЄВРОПИ: МРІЇ І РЕАЛЬНІСТЬ

Іван ЦИБУЛЯ,

Сільський час,

26.08.05

Приєднання до СОТ може загострити чимало внутрішніх економічних проблем, як це вже сталося з іншими країнами. Для прикладу можна привести хоча б Польщу та країни Балтії: одразу ж після їх вступу до складу ЄС почались економічні і політичні ускладнення не тільки для "країн-новачків", але й для країн-засновниць.

Про історію появи такого наднаціонального органу, як ЄС, можна писати багато, оскільки сама ідея створення єдиної економічної зони зародилася ще наприкінці Другої світової війни. Але, якщо не дуже вдаватися в деталі, можна із впевненістю сказати, що по-справжньому все почалося лише після підписання Паризького Договору в 1951 році. Саме тоді й було створено Європейське співтовариство вугілля і сталі, до складу якого входили Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Звідтоді багато чого змінилося, але коли народився Євросоюз як наднаціональний орган, стало зрозуміло, що в ролі перших скрипок у центрі цього економічного об "єднання будуть ті ж самі учасники Паризького Договору, плюс Великобританія. Саме вони й досі координують усі процеси європейської співдружності, і не стільки тому, що прийшли першими, але й тому, що економічний рівень країн-засновниць дозволяє "донести свою думку" до широкого кола. Іншим країнам доводиться лише підкорятися "волі старших".

Сам шлях до Європи починається зі вступу до Світової Організації Торгівлі (СОТ) та одержання статусу країни з ринковою економікою. Потім ідуть створення зони вільної торгівлі, митного союзу та загального ринку. Тобто досягнення членства в ЄС, навіть за умови радикального здійснення структурних реформ, вимагає тривалого періоду адаптації до політико-економічних вимог Європейського Союзу. Усі ці етапи інтеграції в європейський економічний простір означають часткове відмовлення від проведення власної внутрішньої економічної, а згодом і загальної політики країни. Отже, варто замислитись над тим, наскільки це потрібно Україні.

На жаль, новий уряд не проводив належним чином консультацій з питань формування умов вступу до СОТ з представниками вітчизняного бізнесу, що не може не позначатися на спроможності влади об'єктивно оцінити ситуацію навколо вступу спершу до СОТ, а згодом і ЄС. Повсюдна ідеологізація вступу до Світової Організації Торгівлі ненав'язливо відсунула на задній план дискусію про те, чим обернеться прийняття Україною широкомасштабних угод для вітчизняних підприємств та "пересічного" українця. Щоб не вчиняти дій, про які потім доведеться неодноразово жалкувати, потрібно добре поміркувати, "наскільки гостра необхідність кудись вступати?" Тим більше, що вступ до СОТ унеможливить будь-яку інтеграцію, у тому числі, україно-російську економічну інтеграцію. До того ж подальша лібералізація торгівлі поступово посилює вплив світової кон'юнктури на економіку України. Тобто, перебуваючи в СОТ, згодом витримати конкуренцію з акулами капіталізму українським підприємствам буде непросто. Також у ЄС Україна матиме загальні спільні мита, себто, якщо наша держава підпише договір про свободу торгівлі з Росією, а ЄС не матиме такого документа, то його доведеться денонсувати. Приєднання до СОТ може загострити чимало внутрішніх економічних проблем, як це вже сталося з іншими країнами. Для прикладу можна привести хоча б Польщу та країни Балтії: одразу ж після їх вступу до складу ЄС почались економічні і політичні ускладнення не тільки для "країн-новачків", але й для країн-засновниць. Наприклад, однією з проблем, з якою зіткнулася Німеччина, був наплив дешевої робочої сили з нових країн. У Польщі одразу після вступу до ЄС зросли ціни на бензин з 40 центів до одного долара. У всіх " країнах-новачках" подорожчали як промислові товари, так і продукти харчування. Непроста ситуація склалася і з Прибалтикою: коли на початку 90-х років країни Балтії прагнули до Євросоюзу і навіть отримали пільги в оподаткуванні деяких зовнішньоторгових операцій. Такий статус був дуже зручний і для експортерів металу, і для країн Балтії: з Росії та України метали поставлялися до Латвії та Естонії, а звідти через посередників продавалися на ринки Європи. Але зі вступом до ЄС балтійські країни втратили можливість заробляти. Від вступу до складу Нової Європи постраждали малий бізнес і сільське господарство Польщі та Чехії.

Нещодавно саме п'ять з десяти нових країн-членів Євросоюзу, тобто Словаччина, Угорщина, Польща, Чехія і Словенія, почали протест проти наміру Єврокомісії оштрафувати їх за наявність надлишкових резервів сільгосппродукції. Міністри сільського господарства цих країн заявили, що незгодні з таким рішенням вищого органу виконавчої влади ЄС. До того ж глави аграрних відомств запропонували Єврокомісії представити їм роз'яснення, як здійснювався розрахунок виявлених обсягів надлишків сільгоспвиробництва, за які новим членам ЄС, можливо, доведеться заплатити понад 383 млн. євро. Тільки Польщі може бути пред'явлений рахунок на суму 136 млн. євро за надлишкові запаси м'яса, молочних продуктів і... часнику. На жаль, Україна має всі шанси повторити шлях Польщі чи країн Балтії, тобто досягти своєї "світлої мрії" у ЄС, а потім розчаруватися, коли може бути пізно. До того ж Україна дуже відрізняється від транзитних країн, Польщі чи наприклад, Латвії тим, що її головним економічним козирем є індустріальне виробництво. Але українська економіка може не витримати іспиту європейськими виробниками, зброєю яких є жорстка система європейських стандартів. Мабуть, новій владі дуже хочеться якнайшвидше "вступити", незважаючи ні на то.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0