Цукрова галузь відстоює свої права.
Крапку в цій історії ставити ще рано

Олександр КАРПЕНКО, кор. «Сільських вістей»,

Сільські вісті,

09.08.05

Один з народних депутатів України сказав таке: «Хотілося б вірити, що Юлія Тимошенко про згадувані схеми нічого не знає». Всій Україні хотілося у це вірити.

Та після засідання уряду 4 серпня у багатьох шанувальників Юлії Тимошенко спала полуда з очей. Бо побачили саме в її руках оте підступне шило. З’ясувалося, що вона не лише знає про злочинні схеми надходження цукру-сирцю в Україну, а й є їхнім автором і натхненником.

Шило воно і є шило. Підле, колюче, вертляве і, найчастіше, анонімне. Як оте «цукрове», про що йшлося у наших попередніх публікаціях. Націлилося в самісіньке серце бурякоцукрової галузі. Тому тих, хто його туди спрямував, ми змушені були ввічливо називати «певні кола», «деякі зацікавлені структури», «дехто», бо оборудка була покрита таємничістю, ніхто з можновладців відповідальності за неї не брав. А тим часом шило лізло все глибше й глибше, незважаючи на зойки працівників бурякоцукрової галузі. Керівники асоціації «Укрцукор», окремі народні депутати України збилися з ніг, намагаючись встановити, хто ж його заштрикує. Не міг, на їхню думку, це робити уряд, бо від схеми ввезення цукру-сирцю з тростини віяло зрадою національних інтересів. Імпорт цукру-сирцю заборонений парламентом, та якби й завозився, то повинен обкладатись митом у розмірі 300 євро за тонну. Проте заморський продукт подолав усі митні бар’єри, не втративши й цента. Один з народних депутатів України сказав таке: «Хотілося б вірити, що Юлія Тимошенко про згадувані схеми нічого не знає». Всій Україні хотілося у це вірити.

Та після засідання уряду 4 серпня у багатьох шанувальників Юлії Тимошенко спала полуда з очей. Бо побачили саме в її руках оте підступне шило.

З’ясувалося, що вона не лише знає про злочинні схеми надходження цукру-сирцю в Україну, а й є їхнім автором і натхненником. Тож на засіданні Кабміну палко їх захищала і малювала солодкий рай, який настане для всіх нас у разі ввезення і переробки напівфабрикату з бразильської тростини. Пообіцяла, що ціни на цукор повернуться на докризовий рівень, тобто 3,2 гривні за кілограм.

Згодом ще й на прес-конференції заявила про одностайність, яку проявили члени уряду, приймаючи рішення про затвердження цукрово-тростинної схеми: «Зауважень з боку міністрів не було».

Ні, не так було. Одностайністю там і не пахло. Бо виступив міністр аграрної політики Олександр Баранівський і в пух і прах розніс схему завезення імпортного напівфабрикату, аргументовано довів, що це призведе до обвалу цін на цукор, а отже, до банкрутства кількох десятків заводів, втрати 100 тисяч робочих місць, що суперечить урядовій програмі «Назустріч людям». Звернув увагу й на незаконність цієї операції, на те, що при бажанні ціни й так можна було знизити, якби за рішенням Кабміну від 25 червня було реалізовано з Держрезерву 55 тисяч тонн цукру, однак насправді використали чомусь лише 10 відсотків. Вихід із глухого кута, що утворився, міністр запропонував такий: передати продукт, одержаний з цукру-сирцю, до Аграрного фонду, щоб можна було регулювати ринок цукру в ті моменти, коли його не вистачатиме, а не тоді, коли надлишок.

Принишкли після цього міністри, які вважають себе стовпами ринкової економіки, бо хто ж із них не розуміє, що контрабанда навіть в урядовому виконанні, як не крути, все одно контрабанда. І що для принципового прокурора тут непочатий край роботи. І якщо цю оборудку не благословить Президент (а він, слід гадати, не зможе її благословити), то авторам і виконавцям цукрової авантюри буде несолодко. Тож кривилися під час виступу Олександра Баранівського, наче від кислиць, мовляв, морока з цим соціалістом, ну що з ним робити? Отож не випадково того ж дня під стінами Міністерства аграрної політики з’явилася нова група хлопців і дівчат, які стали гупати у металеві бочки, намагаючись вплинути на незговірливого міністра.

Та й прем’єрка того ж дня заявила пресі, що протест проти завезення цукру-сирцю — не що інше, як політична боротьба, спроба завадити новій владі підвищувати життєвий рівень народу. Кого мала на увазі? Хто ж це веде запеклу боротьбу з урядом, його «розумною і виваженою» політикою? Невже олігархи? Ні, на перешкоді стали сотні тисяч працівників бурякоцукрової галузі, які не згодні з незаконним увезенням заокеанського продукту, бо позбудуться роботи.

Схоже, сейсмічні хвилі від цукрового землетрусу, що почався у столиці та більшості регіонів України, докотилися до Південного берега Криму, де відпочиває Президент, бо наступного дня ситуація різко змінилася. За дорученням В. Ющенка перший віце-прем’єр Анатолій Кінах терміново зібрав нараду, на яку запросив і прихильників операції з цукром-сирцем, і їхніх опонентів. Дебати тривали довго й важко. А. Кінах запевнив виробників, що цукор-сирець буде перероблено і направлено до Держрезерву, щоб зберігався там до особливої нагоди. Викидати на ринок продукт будуть лише в тому випадку, коли різко зросте ціна на нього, ще він використовуватиметься для обміну на стратегічні товари: пальне, нафту тощо. Контроль за всіма операціями з тростинним цукром перший віце-прем’єр пообіцяв узяти на себе.

Генеральний директор асоціації «Укрцукор» Микола Ярчук резонно зауважив, що було б набагато ліпше, якби уряд закупив до Держрезерву цукор не з заморської тростини, а з вітчизняного буряка. В такому випадку і якість того продукту була б вищою, і цукрозаводи та сільгоспвиробники одержали б державну підтримку.

Вочевидь, А. Кінаху не вдалося відповісти на всі проблемні запитання, бо наступного дня переговори продовжилися. З боку уряду в них брали участь Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та перший заступник міністра аграрної політики Іван Демчак. Виробників представляли генеральний директор асоціації «Укрцукор» Микола Ярчук, голова ради цієї організації Григорій Загородній та керівник групи цукрових заводів з Полтавщини Віктор Іванченко.

Юлія Володимирівна, уважно вислухавши представників галузі, погодилася з їхніми доводами і запевнила, що вона завжди була й буде на боці вітчизняних цукровиробників. (Оце поворот!) Куди це годиться, щоб продавати цукор з тростини на внутрішньому ринку, якщо свого нікуди дівати? Такі дії можуть завдати непоправної шкоди цукровим заводам. (Отак!) Немає їхньої вини в тому, що ціни на солодкий продукт підскочили до 5,5 гривні за кілограм. Вочевидь, це сталося внаслідок змови комерційних структур.

Цукровиробники у свою чергу запевнили, що їхня продукція з початком виробничого сезону в роздрібній торгівлі коштуватиме не більш як 3 гривні 20 копійок за кілограм, але за умови, якщо уряд, правоохоронці, Антимонопольний комітет наступлять на хвіст тим, хто створює штучний дефіцит цукру, а відтак накручує ціни на нього. Ці та інші пропозиції щодо виведення бурякоцукрової галузі з кризи знайшли відображення в спільному Меморандумі, який сторони повинні були підписати за підсумками зустрічі. Однак у ході його обговорення виникла інша думка: розробити Державну програму, яка передбачає значно ширший комплекс заходів подолання кризи в галузі, серед яких — ціноутворення на цукор і сировину, дотування сільгоспвиробників, кредитування і таке інше. Вирішено створити робочу групу, яка повинна передусім розібратися в ситуації, що склалась на ринку цукру, знайти винуватих у невмотивованому підвищенні цін, зробити висновки щодо законності ввезення цукру-сирцю, і певна річ, розробити згадувану Програму.

— Це наша велика спільна перемога,— говорить генеральний директор асоціації «Укрцукор» Микола Ярчук. — Хочу подякувати всім, хто усвідомив проблеми нашої галузі, зокрема й газетам «Сільські вісті», «Голос України», за активну й принципову позицію і підтримку нашої боротьби. Тепер лишається сподіватися на те, що уряд виконає свої обіцянки. Останню крапку в цій історії ще не поставлено.

Цукрова галузь відстоює свої права. Крапку в цій історії ставити ще рано

Олександр КАРПЕНКО, кор. «Сільських вістей»,

Сільські вісті,

09.08.05

Цукрова галузь відстоює свої права.
Крапку в цій історії ставити ще рано