Тест на свободу пройшла Україна після скандалу довкола сина Президента

Юрій Дорошенко,

Без цензури (29.07-04.08.05),

01.08.05

Невже батьківська любов була б меншою, якби президентський син їздив на мерсі, удвічі дешевшому від уже легендарного бімера? Хоча б на такому, як у тата. Та й мобілкою можна було б обійтися хоча б за штуку зелених. Адже відома народна мудрість каже, що скромність прикрашає людину.

Нагадаємо (якщо хтось іще не знає), що Андрій Вікторович Ющенко, дев`ятнадцяти років від народження, студент стаціонару Інституту міжнародних відносин КНУ імені Т. Шевченка, роз`їжджає столицею на шикарній машині BMW M6 (чомусь із чеськими номерами), котра коштує 133 тисячі євро. При цьому він часто порушує правила дорожнього руху. Уже розігнані його батьком екс-даішники на це заплющують очі. А походження авто – загадка навіть для міністра внутрішніх справ.

Журналіст "УП" Сергій Лещенко також помітив в Андрія стільниковий телефон фірми Vertu, вартість якого – десь 30 тисяч євро. Чому такий дорогий? Бо, виявляється, мобільник має платиновий корпус. Мешкає студент у самому центрі Києва (вул. Дарвіна, 3), де, за оцінками експертів, така квартира коштує під мільйон доларів. Розважатися герой матеріалу "Української правди" полюбляє в клубі "Декаданс", де пляшка шампанського вам обійдеться близько шести тисяч рідних гривень.

Ось так. Якщо провести нескладні розрахунки загальної вартості згаданого майна сина Президента та порівняти з його офіційною зарплатою, то дістанеш певну розбіжність. Нагадаємо, що загальна сума сукупного доходу Віктора Ющенка за минулий рік становила 34 790 гривень 25 копійок, а членів родини – 480 756 тисяч 85 копійок.

Рахувати чужі гроші – дурна справа. Тільки не в українців. І не в інших європейців, якщо мова йде про родину керівника країни. Усім відомо, що на Заході питання прозорості життя президента напряму пов`язане із захистом від корупції. Перший-ліпший правник вам скаже, що члени родин високопосадовців – найкраща ціль для підкупу. Самі чиновники високих рангів про це можуть навіть не здогадуватися. Про те, як спрут корупції може діяти через рідних і близьких, ми бачили на прикладі Леоніда Кучми та його оточення. Саме через це в Європі, куди ми так хочемо й куди нас поки що не беруть (можливо, через недотримання й цих стандартів), дорогі подарунки для родини президента – нонсенс. За родиною постійно стежать не лише всюдисущі папараці – за зв`язками членів цих іменитих родин наглядають спецслужби. Мета – убезпечити від стороннього впливу. Незручності та відсутність повноцінного права на приватне життя родичів керівників країни – хрест влади, який їм доводиться нести.

Дехто стверджує, що це спланована акція проти Президента України. Можливо. Чи хтось думає, що політична боротьба в Україні, та ще й на передодні парламентських виборів, припинилася? Справа в іншому: були ж підстави для матеріалу. Не думаю, щоб Віктор Ющенко боявся публічності. Адже він неодноразово на Майдані казав, що лише таргани та щури бояться світла.

Слово не горобець

Поява матеріалу сама по собі хоч і викликала чималий ажіотаж, але все із часом забулося б, якби нова влада не кинулася інформаційну пожежу гасити бензином – батьківським коментарем і заявами фігуранта скандалу.

У коментарях усі коштовні речі трактувалися як подарунки якогось міфічного друга, який так злюбив Ющенка-молодшого, що тратить на нього, невідомо з якого переляку, чималі суми. Коли ж звести до купи всі пояснення, то Андрій виходить якимось утриманцем своїх друзів... Бо повірити, що в студента-третьокурсника настільки велика зарплата, навряд чи можна.

Віктор Ющенко на своєму брифінгу, коментуючи правдівський матеріал, наговорив журналістові Сергію Лещенку чимало неетичних речей, як-от: "Веди себе як журналіст чемний, а не кілер найнятий", а ще радив синові: "Перед мордою того журналіста постав той рахунок (мається на увазі з ресторану. – Авт.), а потім піди в суд!"

Зрозуміло, що слова можуть бути емоційними. "Можливо, Віктор Ющенко дозволив собі емоційно, по-людськи відреагувати, відповідаючи на це нелегке для себе запитання" – так прокоментувала коментар свого шефа прес-секретар Президента Ірина Геращенко.

Сам головний герой скандалу – Андрій в інтерв`ю "Україні молодій" заявив: "Надмірна увага потребує певної поведінки та певної реакції. Тепер я більше розумітиму, яка прискіплива до мене увага й чого можуть коштувати родині мої помилки".

Розуміння того, що Президент, попри свою емоційність, таки усвідомлює важливість свободи слова та дотримуватиметься її стандартів, гарантуватиме реалізацію відповідних норм Конституції, дає його лист. "Мені здається, що історія з публікацією в "Українській правді" стала для нас спільним іспитом на готовність влади та преси жити в нових умовах, на готовність поважати право журналіста на інформацію й поважати право громадянина на приватне життя", – стверджує Віктор Ющенко.

"Мій номер 252", або Чому я підписав вимогу до Президента

Коли готувався номер "БЦ" до друку, під вимогою до Президента України вибачитися перед кореспондентом "УП" та поважати свободу слова підписалося близько тисячі журналістів. І це, як кажуть, не кінець.

Чому я також вважав за необхідне підписатися під вимогами колег? Насамперед тому, що ситуація з приватним життям родини Віктора Ющенка та події навколо розслідування в "УП" – річ показова. Це такий собі лакмусовий папірець на стандарти демократії та законності.

Теперішня влада, як і журналісти, стояла на Майдані. Щоправда, політики були на сцені, а журналісти – біля неї (серед них і той же Сергій Лещенко). Якщо ми усвідомлюємо, що журналісти ще не навчилися працювати за європейськими стандартами, то й влада ще не вміє цього робити. Вікторові Ющенку треба зрозуміти дві речі. По-перше, що його коментар страшний не сам по собі. Як про одиничний випадок про нього можна було б і забути. Страшніше те, що всі дрібніші, а отже, менш культурні чиновники на місцях, котрі звикли вертіти кон`юнктурним носом, мов флюгером, завтра дозволятимуть собі не лише "тикати" журналістам, а й, можливо, посилати їх куди подалі. Бо, бачте, так Президент робить... По-друге, що підписанти під вимогою – це не вороги Віктора Ющенка, а якраз, навпаки, друзі. Бо ці люди (можна пройтися по списку) багато робили для перемоги народного кандидата, бо вірили в нього. Вони хочуть будувати чесні відносини із владою. Вороги – це ті, які зараз нашіптують (така специфіка кожної влади!) Президентові, які, мовляв, ці журналісти "бяки", та дарують парубкові коштовні речі, підставляючи цим його батька.

Тож варто сподіватися, що обидві сторони – вічні антагоністи (принаймні за теорією журналістики) – влада та преса зробили для себе висновки. Про це свідчить і лист Президента до "Української правди". Вибачення Президента формальне, воно потрібне радше не особисто Лещенкові, а всім журналістам і навіть владі. Воно поставить крапку в цій справі.