Усі рівні, але деякі «рівніші».
Чому?

Леонід КОСАКІВСЬКИЙ,

Сільські вісті,

19.08.05

Статистика про ДТП на дорогах уже давно нагадує фронтові зведення. В разі збереження таких тенденцій за рік ці пригоди заберуть життя 18 250 наших громадян, що, коли вірити офіційній радянській статистиці, майже в шість разів перевищить кількість загиблих українців (3280) за весь час військових дій в Афганістані, та навіть в 1,3 разу більше всіх втрат СРСР (14 000) у тій війні. Вдумаймось у ці приголомшливі цифри. А йдеться ж про мирний час.

Минулої ночі на українських автошляхах загинуло майже втричі більше людей, ніж цього ж дня торік... 50 людей загинуло, ще 285 дістали поранення... Якщо цього ж дня торік в Україні сталося 149 дорожніх аварій, в яких загинуло 18 осіб, то цього року кількість автопригод сягнула 233 (новини ТСН, канал 1+1, лише впродовж одного дня).

Співробітники Державтоінспекції, яка, згідно з указом Президента України, ліквідується, звинувачують водіїв у неповазі до правил дорожнього руху і нарікають на відсутність у державтоінспекторів достатніх прав для покарання порушників. Ті ж, котрі сидять за кермом, ремствують на хабарництво, на потурання людей у погонах «блатним» іномаркам, їх вибіркову принциповість.

Бути арбітром у цій перманентній суперечці — невдячна справа. Істина, як завжди, десь посередині.

Багато списів дзвенить навколо ліквідації ДАІ протягом останніх тижнів. Йшла мова про це і на шпальтах «СВ». Немає потреби повторюватись. Але проблема, як на мене, не в автоінспекції. Точніше, не лише в ній. У такий спосіб ми, застосовуючи хірургічні методи, усуваємо наслідки, а не причину хвороби.

Не варто впадати в оману з цього приводу. Це надто спрощений підхід до розв’язання гострої проблеми, що визрівала тривалий час, і наскоком її не розв’яжеш.

«Зри в корень», — проказував незабутній Козьма Прутков. Як би не реформували ми Державтоінспекцію, за існуючого стану речей вона відроджуватиметься з новою назвою. З тими ж проблемами, що й тепер, як міфічна дев’ятиголова гідра, яка вважалася непереможною, бо на місці відрубаних голів виростали нові, аж поки її не здолав титан.

Тому не варто проливати сльози з приводу кончини сумнозвісної ДАІ. Бо, перефразовуючи класика, чутки про її смерть дуже перебільшені. Головне, аби те, що прийде їй на зміну, не було ще гіршим.

Тому пропоную подивитися на справу під іншим кутом зору.

Ситуація на автошляхах, що б’є рекорди аварійності, стала однією із видимих ознак серйозної недуги загалом нашого суспільного організму, недуги, яка метастазує й вражає різні його органи.

Ім’я їй — правовий нігілізм. Кавалерійською атакою — під кожний кущ у засідку знову посадити інспектора з «фарою» — зцілення такої хвороби не досягнеш. Потрібна комплексна, тривала терапія, без різких, необачних кроків, а не те, що сталося з блискавичним рішенням про скасування ДАІ.

Так, зменшення кількості інспекторів з жезлами на дорогах та реформування патрульної служби позбавляють багатьох водіїв страху перед відповідальністю. Це факт. Але правда і те, що без тотальної поваги до Закону на всіх щаблях управління й у всіх сферах життя, у великому й малому, очікувати додержання водіями правил дорожнього руху і що на дорогах запанує земний рай, — це ілюзія.

Адже влада сама винна у поведінці водіїв, вона розбестила їх своїм прикладом. Бо якщо чиновникам (та й народним депутатам) дозволено нехтувати дорожні правила, часто створюючи аварійні ситуації, зухвало перевищуючи швидкість, проїжджаючи на червоне світло, ігноруючи знаки, то «Чим гірші ми?», думають прості українці.

Але ж демократія — це той порядок, коли й міністр і будь-кий посадовець найвищого рангу має стояти на перехресті перед червоним світлом. Бо демократія — це влада народу, а посадовці у нього лише наймані працівники, які зобов’язані йому служити, ото й зробити мають так, аби пробок на шляхах не було, скажімо за рахунок будівництва нової розв’язки чи оптимізації руху. Проте це в наших реаліях поки що скидається на фантазії.

Хоча подібне вже давно стало нормою в цивілізованих країнах, куди на словах так прагнуть наші керманичі.

Кілька сюжетів на тему цієї публікації з життя. Не нашого. Їхнього.

Візьмемо Велику Британію і Японію, де мені випало декілька разів побувати у відрядженнях. Отже, дещо з власних спостережень і почутого.

Упала в очі відсутність поліцейських, наприклад, на надзвичайно завантаженій трасі з аеропорту Хітроу до Лондона. Але порушень дорожньої дисципліни на численних смугах руху немає. Не видно й автоінспекторів. За всім стежать камери відеоспостереження. І не дай Боже комусь перевищити швидкість. Усе буде зафіксовано на плівку, і повідомлення про штраф невідворотно дістане винуватця, суттєво вдаривши по його гаманцю.

Згадую 1995 рік. У складі офіційної делегації України був у Токіо. По дорозі з аеропорту в готель ніхто не перекривав рух на вулицях. Тільки при наближенні нашого кортежу до перехрестя поліцейські притримували інші машини на декілька секунд. Філігранна робота. Жодних пробок і нарікань від мешканців міста. Коли прибули в Кіото, попереду йшла машина супроводу із проблисковим маячком. Але рухалися ми в загальному потоці, як і всі, зупинялися на перехрестях перед червоним світлом. От і все. Там поважають своїх громадян, дорожать їх прихильністю.

Пригадаймо, як мер Лондона Кен Лівінгстон відмовився закрити на весь час візиту Дж. Буша адміністративний центр міста, підкріпивши це рішення фінансовими аргументами. Розпочавши боротьбу із сумно відомими лондонськими транспортними заторами, градоначальник столиці не лише зобов’язав чиновників міського управління транспорту їздити на роботу й у справах тільки громадським транспортом, а й сам подавав приклад, добираючись на службу на метро. Працівники нашого посольства в цій країні повідали мені, як мер, спізнившись дещо на зустріч в нашій амбасаді, пояснював це тим, що добирався підземкою. Нам важко подібне уявити.

У них посадові особи не шикують поліцейських, а подають приклад, як шанувати закон. Він один для всіх — від звичайного громадянина до короля. Тож найвищі посадовці радше готові сплатити штраф, ніж стати посміховищем мільйонів людей.

Розповідали мені й про випадок із главою британського уряду Тоні Блером. Його машина потрапила в пробку, коли поспішав на засідання уряду. То що зробив? Думаєте, викликав поліцію і проклав собі дорогу з її допомогою? Ні. Він вийшов із помічником з автомобіля і спустився в найближчу станцію метро, зчинивши своєю появою там неабияке пожвавлення.

Водії з нашого посольства у Великій Британії переповідали про солідні штрафи, які чекають усіх, хто порушив правила паркування — без оглядки на дипломатичний чи інший статус власника автомобіля.

Як це не схоже на те, що бачимо в Україні!

Щоправда, останнім часом дещо «поскромнішали» виїзди глави нашої держави. Але не всі наслідують його приклад. Отож і досі маємо те, про що сказав один з відомих англійців: там, де рівні всі, є й деякі «рівніші». Отож хто має «щастя» постійно їздити за кермом машини, знає, що його й сьогодні, як учора, може в будь-який момент, ігноруючи загрозу створення аварійної ситуації, притиснути до бровки черговий кортеж якогось чиновника, або іншої «солідної», на її власне розуміння, особи. Зміни на краще відбуваються у нас надто повільно.

Отак і живемо.

Я вірю і відчуваю, що нове керівництво МВС щиро хоче навести лад на дорогах. Але самотужки це йому не під силу. Потрібні підтримка і спільні зусилля і влади, і всього народу.

Щоб зламати ситуацію на краще, конче потрібні: швидка зміна законодавчого поля, що регулює дорожній рух, — із відчутним посиленням відповідальності за порушення, скасуванням будь-яких привілеїв на дорогах, широким застосуванням технічних засобів контролю й фіксації правопорушень, впровадженням механізму невідворотного стягнення штрафів, обов’язковим перетворенням дорожньої міліції відповідно до європейських зразків.

А поки що нехай усім, хто сідає за кермо, допомагають слова колись популярної пісні: «крепче за баранку держись, шофер». І ще: «я хочу, шофер, чтоб тебе повезло».

Усі рівні, але деякі «рівніші». Чому?

Леонід КОСАКІВСЬКИЙ,

Сільські вісті,

19.08.05

Усі рівні, але деякі «рівніші».
Чому?