Чому ЄС не поспішає з інтеграцією України?

С.Єсаулов,

2000 (30.12.05.-05.01.06),

30.12.05

Вступ до євроклубу, крім переваг, має один вагомий недолік — часткове позбавлення суверенітету в питаннях економічної політики, в прийнятті рішень, у т. ч. політичних, на користь інституцій ЄС.

Якби Україна була за територією як Данія або принаймні Болгарія, ЄС, напевно, прихильніше ставився б до наших інтеграційних прагнень. Саме таку відповідь можна почути в розмовах із єврочиновниками.

Усвідомлення того, що саме змушує європейських політиків відкладати "українське" питання, дозволить по-іншому оцінити наші інтеграційні перспективи та запропонувати ЄС більш прагматичні шляхи співпраці.

Країни Старої Європи ще не позбулися присмаку гіркоти від приєднання до ЄС нових десяти членів. Це відчуття ще більше посилюється, коли заходить мова про інтеграцію країн наступної черги, — Болгарії, Румунії, Туреччини, а згодом Хорватії. Негативні результати референдумів у Франції та Нідерландах щодо Конституції ЄС відклали на кілька років реформування ЄС, по суті поставивши під сумнів саму ідею подальшого розширення.

Євросоюзу не потрібна друга Польща

Першою інституцією, яка виступатиме проти приєднання України до ЄС, буде Європарламент — хоча б через те, що перерозподіл депутатських портфелів між старими та новими країнами-членами проходив досить болісно. З приєднанням у 2004 р. десяти нових держав кількість депутатських місць у Європарламенті було збільшено з 626 до 732, а потім — до 750. При цьому країни "п`ятнадцятки" були змушені скоротити число своїх представників до 535. Принципи представлення держав в Європарламенті та Раді Європи стали наріжним каменем засідань в Брюсселі в 2004 р., де Польща порушила питання про замалу квоту для себе (50 місць).

Приблизно така сама кількість місць має бути надана і представникам України у випадку приєднання до ЄС.А це у свою чергу надзвичайно ускладнило б ситуацію з розподілом місць та голосів у Раді міністрів та Єврокомісії, оскільки місця новоприбулим надаються за рахунок "великих" держав. Та й "малі" країни не зацікавлені в приєднанні України, яка автоматично поповнить блок "великих" і порушить хитку рівновагу інтересів при прийнятті рішень.

Найважливішим є той факт, що гіпотетичне приєднання України матиме негативні наслідки для економічної ситуації в Євросоюзі. Кошти Фонду регіонального розвитку, призначені для слаборозвинених членів ЄС, та сільськогосподарські субсидії досить болісно розподіляються між новими 10 країнами. А після вступу в 2007 р. Болгарії та Румунії ситуація ще більш ускладниться.

Побоювання європейців пов`язані і з небезпекою напливу дешевої робочої сили з України, що ускладнить становище країн (передусім Німеччини та Франції), де рівень безробіття протягом останніх років невпинно зростає. Збільшення дефіциту бюджету за рахунок соціальних витрат може призвести до порушення Пакту стабільності та зростання, підірвати позиції євро.

Вступ до ЄС членів колишнього соцтабору — Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини, Латвії, Литви та Естонії — був необхідний для підтримання демократії в цих країнах. Це відповідало популярній у Західній Європі теорії відновлення історичної справедливості, порушеної повоєнним устроєм. А от Україна навіть після "помаранчевої" революції не вписується у згадану теорію. Члени ЄС доволі стримано ставляться до ідеї тіснішої співпраці з країною, яка у свідомості багатьох західноєвропейських консервативних політиків залишається в зоні впливу Росії.

Але якщо уявити, що ЄС все-таки дасть Україні надію на членство, не виключено, що через 10—15 років нас не омине проблема, з якою зіткнулася Туреччина: зміна політичних тенденцій всередині Євросоюзу призведе до перегляду вимушених обіцянок. Дехто може заперечити: мовляв, проблема Туреччини полягає в її несумісних з ЄС територіальному та релігійному чинниках, чого не можна сказати про європейську християнську Україну. Проте в цій ситуації у неї є інші вагомі чинники, яких не має Україна: Туреччина є членом НАТО, і її підтримують США.

Європейський інструмент для двох країн

Сьогодні Євросоюз не має єдиної зовнішньої політики, і для того щоб оцінити євроінтеграційні шанси України, важливо проаналізувати зовнішньополітичні пріоритети головних гравців ЄС — Франції та Німеччини.

Ці дві країни використовують ЄС для реалізації власних геополітичних завдань, головним із яких є утвердження свого впливу на континенті та за його межами. При цьому Франція не бажає посилення ролі ФРН, яка завдяки можливому вступові в ЄС східноєвропейських країн, в т. ч. України, здатна перехопити ініціативу розбудови єдиної Європи. Не слід також забувати, що саме Франція часто змушувала решту членів ЄС роками чекати прийняття важливих рішень, як це було в 70-ті роки, проводячи політику "порожнього крісла", блокування договору щодо будівництва політичного союзу тощо. Україні не варто сподіватися на підтримку консервативного президента Ж. Ширака, який вже не в змозі надихати ЄС, як Ж.д`Естен або Ж.Делор, новими ініціативами, стратегіями щодо майбутнього розвитку, приділяючи головну увагу ситуації у своїй країні.

Позитивним фактором для євроінтерації України можна вважати прихід до влади у ФРН канцлера Ангели Меркель, яка уособлює нову політичну генерацію, що сформувалась внаслідок об`єднання Німеччини. Її перші закордонні візити до Парижа, Брюсселя та Лондона свідчать про те, що нова німецька влада робитиме акцент на вісь "Париж— Берлін— Лондон— Варшава", уникаючи привілейованого партнерства. Проте сьогодні важко спрогнозувати, чи підтримуватиме німецький уряд нашого "адвоката в ЄС" — Польщу. Саме "плече" ФРН буде потрібне польському прем`єру К.Марцинкевичу, аби переконати інших партнерів щодо доцільності тіснішої співпраці з Україною.

Хай там як, але відповідь на питання, вступати чи ні Україні в ЄС, від нас не залежить. Та проблема навіть не в цьому. Вступ до євроклубу, крім переваг, має один вагомий недолік — часткове позбавлення суверенітету в питаннях економічної політики, в прийнятті рішень, у т. ч. політичних, на користь інституцій ЄС. Не слід забувати, що саме з цих міркувань країни з найвищим у Європі рівнем життя — Норвегія, Ісландія та Швейцарія — досі не приєдналися до Євросоюзу.

Отже, будемо сподіватися, що українські урядовці врешті наберуться сміливості і відредагують власні утопічні декларації щодо євроінтеграції.