Ігор Лубченко: "Я навіть не уявляв, що після Помаранчевої революції стане настільки важче зі свободою слова..."

Олена Дудко,

Українська газета (07-13.12.05),

07.12.05

І.Любченко: "Нечесно виголошувати сьогодні лозунги про свободу слова, не підкріплюючи їх ділом".

Легко політикам філософствувати про свободу слова, якщо вони ніколи не були журналістами і не мали справи з редакційною політикою та латентною цензурою. Влада у більшості випадків сприймає ЗМІ як інструмент спецоперацій, піару чи контрпіару. А невже ви вірите, що політики зацікавлені у повній об`єктивності інформації, поданої з екранів телевізорів та на сторінках газет? Особливо якщо вона стосується їх особисто. Хто б там що не казав, а для будь-якої влади ЗМІ - це сфера медіа-обслуговування інтересів або її самої, або її ворогів чи конкурентів. Звідси - і поділ преси: на "гарну" - "свою", і на погану - тобто "чужу". Тому й будь-яка критика від медіа - це обов`язково, за їх словами, на замовлення ворогів чи конкурентів.

Саме тому ми й попросили незалежного представника мас-медіа, голову Національної спілки журналістів України Ігоря Федоровича Лубченка, прокоментувати заяви натхненників Помаранчевої революції щодо небаченої раніше свободи слова на Україні, яка нібито з`явилася за останній рік. Аби почути думку кількасот журналістів у його особі: чи дійсно у нас з вами таке солодке життя настало за панування нової влади?

Обурені журналісти вже напевне не підтримають "помаранчевих"

- Більше ніж через рік після революції "помаранчеві" серед своїх найперших досягнень називають свободу слова в Україні. Мовляв, її стало набагато більше і працювати журналістам тепер легше. Чи це дійсно так?

- Перш ніж робити будь-які висновки, я б проаналізував усе структуровано. Нещодавно дивився на ICTV передачу під назвою "Свобода слова", де обговорювалась проблема, яка виникла у зв`язку з відставкою та поновленням Піскуна на посаді Генерального прокурора України. І подумав про те, що рік тому ми таку передачу не побачили б, тим паче не змонтованою. Хоча ICTV - і не Перший національний канал, однак за Кучми і недержавний канал навряд чи спромігся б вийти у прямий ефір із такою от "Свободою слова". Тобто якщо ми говоримо про свободу слова у Києві і незалежність столичних мас-медіа, то я погоджусь, що позитивні зрушення у цій сфері є. Бо і скандал із сином Ющенка, і жваві коментарі про чвари у його команді, і активне висвітлення діяльності уряду у пресі - все це говорить про більшу свободу слова, ніж була рік тому.

Однак ще у лютому я говорив журналістам, які працюють у регіонах, щоб вони не занадто раділи та не покладали великих надій на нову владу. Так, я одразу був прагматичним і попереджав, що легше працювати українським "акулам пера" навряд чи стане, проте я собі навіть не уявляв, що може бути настільки важче та складніше... В регіонах уже з перших призначень нові голови обласних та районних адміністрацій почали вимагати від керівників засобів масової інформації, особливо державних, які їм навіть не підпорядковані, зокрема обласних теле- та радіокомпаній, комунальних телекомпаній, газет, аби їх журналісти негайно писали заяви про відставки. Вони аргументували це тим, що ті журналісти вже морально зістарилися чи служили злочинній владі. При тому цим "суддям" було ніколи розбиратися, чи це справді так. Новопризначеним керівникам адміністрацій потрібні були свої люди у місцевих засобах масової інформації. Деяким журналістам так прямо та відверто і говорили: "Знаємо, що ви професіонали, однак з вами ми наступні парламентські вибори не виграємо". Досить чітко давали зрозуміти, що новій владі так само, як і старій, хочеться мати свої засоби впливу на громадян у кожному регіоні України. "Помаранчеві" є далекоглядною владою, і особливо після своїх призначень нові керівники адміністрацій розуміли, що, вигравши президентські вибори, вже потрібно готуватися до виборів 2006 року у Верховну Раду. І саме для цього їм потрібні свої люди у газетах, на телебаченні та радіо, аби вони робили належний піар і формували необхідний імідж. Увесь парадокс полягає у тому, що нова влада, яка постійно твердить про нову свободу слова, може, тепер і не випускає темників, не телефонує на канал і не говорить відкрито, про що можна чи заборонено говорити або писати, однак їм і не потрібно цього буде робити, якщо усюди в районних засобах масової інформації у них будуть свої люди.

Хоча багатьох керівників ЗМІ Національна спілка журналістів України все ж таки змогла відстояти. Бо я неодноразово просив їх усіх, аби ці журналісти, незважаючи на великий тиск з боку нової влади, не писали заяви про відставку. Адже звільнити будь-кого можна тільки за Кодексом законів про працю України. Однак психологічний тиск на регіональних журналістів одразу після Помаранчевої революції був просто величезним. Деякі не витримували, навіть ті, хто працював у журналістиці ще за радянських часів, і писали-таки заяви, оформлювали собі пенсії або залишались працювати позаштатними робітниками. Що виграла при цьому нова влада? Ті з обурених журналістів, хто вирішив не терпіти вказівок та звинувачень новопризначених голів обласних та районних адміністрацій, пішли працювати до комерційних видань або самі створили нові. Зрозуміло, що такі видання та їх журналісти "помаранчевих" на березневих виборах уже точно не підтримають. Більшість з цих людей дійсно професіонали своєї справи, і через таку необачну, необдуману політику нової влади державні видання втратили своїх найкращих, найцінніших робітників.

"Нечесно виголошувати лозунги про свободу слова, не підкріплюючи їх ділом"

- І що ж зараз діється у районних ЗМІ? Як там сьогодні зі свободою слова?

- Зараз голови деяких державних адміністрацій та їх керівники вимагають, аби редактори приносили їм на вичитку шпальти державних газет. У Чернігівській області вже примусили звільнитись трьох редакторів газет. Їх виганяють, навіть попри те, що дуже складно знайти таких самих професіоналів, які змогли б на тому ж рівні працювати. Однак новій владі у регіонах, здається, все одно, аби тільки ЗМІ їх слухались. Причому командують жорстко. У журналістських колективах іде справжня чехарда. Нещодавно до мене приїздили за підтримкою журналісти із "Баришівських вістей". Вони оголосили недовіру редактору, адже вже кілька місяців не виплачується заробітна платня, примушують висвітлювати події необ`єктивно. Однак прийшов на колективні збори до газети голова районної держадміністрації і сказав, звертаючись до редактора: "Я тут розбиратися не буду. Я тебе призначив - щоб до Нового року цих працівників (киваючи на обурених журналістів) не було". Можу розповісти про ще одне видання. Є така кримська газета "Нижнегорье", якій голова районної ради роками дає копійки на утримання. При тому рада як співзасновник зобов`язана кожного року підписувати установчу угоду і в ній вказувати, як і скільки вона дає на видання. А зараз вона не хоче не те що підписувати, навіть розглядати цю угоду. І, незважаючи на це, голова районної ради вимагає від редактора та журналістів: "Ану, приходьте до мене, розповідайте, яка в вас заробітна платня, чому таку пенсію отримуєте?". Ці люди навіть, здається, не розуміють, що розмір пенсії журналістам, як і всім громадянам України, визначає держава, і примушувати відмовлятися від неї голова районної адміністрації не має абсолютно ніякого права. У Херсоні голова держадміністрації не хоче приходити на обласне телебачення, бо й досі не відмовився від спроб звільнити там генерального директора, якого захистила Національна спілка журналістів України. І таке відбувається в усіх регіонах України. Проблем зі свободою слова в Україні вистачає як на заході, так і на сході. Виходить так: нині новопризначені голови районних та міських держадміністрацій грошей на утримання видань давати не хочуть, а лише командують журналістами, особливо напередодні виборів.

- Невже за Кучми такого командування не було?

- Було при будь-якій владі. Так, і за Кучми голови держадміністрацій говорили журналістам регіональних видань, що "президент у Києві, а тут влада я". Однак нечесно виголошувати сьогодні лозунги про свободу слова, не підкріплюючи їх ділом. У той час хоча б не набула такого розголосу піар-кампанія про "легке життя журналістів". Потрібно розуміти, що будь-яка влада ніколи не поступиться засобами масової інформації. Вона хоче ними керувати, на них впливати, завдяки ним маніпулювати. І, здається, не розуміє, що підвладні, зігнуті втроє таким тиском видання ніколи не набудуть авторитету в очах наших громадян. І тому всі сприйматимуть як анекдот або оксюморон словосполучення "чесні, правдиві, незаангажовані ЗМІ". У центральної влади, яка розташована в Києві, просто не вистачає чи характеру, чи, можливо, часу навести лад та притягнути до відповідальності тих людей, які компрометують її у районних та обласних держадміністраціях, справляючи там тиск на ЗМІ. Бо саме ці люди своїми діями розвінчують усі майданні гасла.

Найлегше працювалося журналістам у часи перебудови

- Чи багато журналістів за рік правління нової влади звернулися до Національної спілки журналістів України із проханням надати захист?

- Дуже багато. Зокрема, це керівники газет, теле- та радіоканалів, які просили захистити від ідеологічних переслідувань. Наприклад, у Черкасах голова державної адміністрації прилюдно на великому зібранні звинуватив генерального директора облдержтелерадіокомпанії, яка підпорядкована Державному комітету телебачення та радіомовлення, що той, мовляв, працював у злочинній владі і тому повинен подати заяву про відставку. Однак той йому правильно відповів: "Я працював у журналістиці. А ось ви скажіть, яким чином за злочинної влади спромоглися стати найбагатшою людиною Черкаської області?" Стає навіть огидно від усіх цих привселюдних з`ясувань відносин. Це більше нагадує якесь політичне "полювання на відьом", ніж працю на благо держави та народу. НСЖУ по-різному намагається захищати своїх журналістів від цього бруду. Ми проводимо прес-конференції, аби люди знали про те, що робиться із так званою помаранчевою свободою слова. Я неодноразово звертався у секретаріат до президента Віктора Ющенка, до голів обласних, міських та районних держадміністрацій. На початку наступного року, приблизно у лютому, ми плануємо видати "Білу книгу", аби там зібрати всі ці листи та заяви НСЖУ. Особисто з Віктором Андрійовичем я обговорював проблему переслідування журналістів у регіонах ще 3 березня 2005 року, і він мені обіцяв навести лад. 3 червня, коли президент зустрічався із представниками ЗМІ, він дав наказ Ірині Геращенко розіслати телеграми в обласні та держадміністрації із наказом припинити наступ на не вірних ідеям Помаранчевої революції керівників ЗМІ. Однак навіть після цього я двічі посилав листи в Адміністрацію Президента і говорив, що у Харківській та Сумській областях усе одно продовжується тиск. Хоча зараз влада вже менше тисне через ідеологію, однак голови держадміністрацій продовжують вимагати покори. Журналістам, на яких тиснуть, я раджу не піддаватися та не служити нічому, окрім правди.

- Ви, як журналіст із великим стажем, бачили українську пресу за радянських часів, у добу перебудови, за Кравчука, Кучми та Ющенка. Коли журналістам в Україні працювати було найлегше?

- У 1985 та 1992 роках. Коли в Радянському Союзі розпочалася перебудова, миттєво підскочили тиражі всіх видань, бо друкували те, що було заборонено, ховалося за позначкою "секретний документ", про що боялися говорити. В цей час було цікаво працювати, вести журналістські розслідування. Надзвичайно потрібні були українські видання, коли Україну оголосили незалежною. Тоді саме журналісти привели політиків до влади у новоствореній державі. Трагедія почалася після того, коли ці політики, дорвавшись до влади, забули, кому вони цією владою зобов`язані. А віддячувати вони повинні саме журналістам, які і сьогодні постійно про них розповідають, а сваритися з ними - це недалекоглядно. Адже тільки той, хто товаришує із журналістами, а не тисне на них чи роздає вказівки, є мудрою людиною і розумним та перспективним політиком.