Міністру аграрної політики України.
Баранівському Олександру Петровичу

П. Саблук В. Месель-Веселяк М. Федоров,

2000 (30.12.05.-05.01.06),

30.12.05

Ми, науковці економісти-аграрники, обурені Вашим ставленням до аграрної науки в цілому і економічної зокрема.

Пане міністре! Ми, науковці економісти-аграрники, обурені Вашим ставленням до аграрної науки в цілому і економічної зокрема. Скільки вчені мріяли вийти із керівних лещат міністерства, фахівці якого прагнули використовувати науковців як спеціалістів сільськогосподарських підприємств! Історія таке знає. Одним махом М. Хрущов ліквідував у 1961 році Українську сільськогосподарську академію, яку очолював відомий вчений П. А. Власюк. Потрібно було докласти багато зусиль, щоб відновити керівництво аграрної науки та створити Південне відділення Всесоюзної академії аграрних наук (1969 р.) і на його базі — Українську академію аграрних наук (1990 р.). Нарешті наука отримала свій науково-методичний і координаційний центр.

Тепер і Ви вносите пропозицію Президенту ліквідувати Українську академію аграрних наук, яку очолює відомий вчений-селекціонер у тваринництві, організатор аграрної науки М. В. Зубець, і підпорядкувати наукові установи міністерству.

Досягнення аграріїв відомі. Створено підґрунтя для одержання

100-центнерних врожаїв озимої пшениці, 7—10-тисячних надоїв молока, 1000—1200-грамових середньодобових приростів великої рогатої худоби, 650—800-грамових приростів свиней, але ці розробки у виробництві майже не використовуються.

Про свої проблеми можуть сказати вчені-біологи, селекціонери, технологи, агрономи, зоотехніки. А ми не можемо погодитися з претензіями міністра до аграрної економічної науки, які дослівно звучать так: "...в часи докорінних економічних перетворень керівники аграрної науки не зуміли стати в авангарді подій і загубилися в суспільному обозі".., "Президія Академії.., під опікою якої перебуває Інститут аграрної економіки і 36 економічних підрозділів у галузевих науково-дослідних установах, байдуже прийняла те, що докорінні зміни соціально-економічного укладу у сфері її наукового впливу почалися без належного теоретичного обґрунтування і експериментальних досліджень. Президія наділена повноваженнями мізкового аграрного штабу і донині не пропонує нічого дієвого і конкретного для зупинення загрозливих для майбутнього селян та всього суспільства тенденцій. Економічний підрозділ Академії продовжує обґрунтовувати навіть безглузді ідеї, що зароджуються у високих керівних кабінетах".

Висловлювання з приводу того, що наука загубилася в суспільному обозі, не меншою мірою можна віднести і на Вашу адресу як вченого економіста-аграрника, колишнього представника Президента на Житомирщині, керівника товариства з обмеженою відповідальністю, консультанта народного депутата Верховної Ради і нарешті — народного депутата, члена Комітету з питань бюджету, який не зміг забезпечити фінансову підтримку сільського господарства як галузі із сезонним виробництвом й уповільненим оборотом капіталу.

Відомо, що аграрний сектор є складовою народногосподарського комплексу. Аграрні перетворення на селі зумовлені загальним переходом економіки держави до ринкових відносин. Хто ж, як не аграрна економічна наука, забезпечила теоретичне обґрунтування і сприяла практичному входженню сільського господарства в ринок? Аграрні реформи здійснюються на основі програми розвитку АПК, викладеної у доповіді президента і схваленої Верховною Радою у жовтні 1994 року.

Перехід до ринкових відносин економіки країни в цілому та сільського господарства зокрема є об`єктивною потребою. Вченими аграрниками-економістами обґрунтовано напрями поступового розвитку аграрної реформи, визначено її складові, підготовлено ряд посібників і рекомендацій з питань реформування аграрного сектору. В усіх областях і багатьох районах проведено семінари з керівниками і спеціалістами сільського господарства. Науковці взяли участь у підготовці проектів законодавчих актів, які прийняті Верховною Радою.

Слід застосовувати не узагальнюючий термін "аграрна реформа", а розглядати її складові: організаційну й економічну.

В результаті здійснення організаційних складових реформи законодавчо врегульовано право приватної власності на землю, селяни стали її власниками і можуть вільно обирати форму господарювання; створено нові господарські структури, що ґрунтуються на приватній власності на землю у поєднанні з індивідуальними, сімейними та колективними формами організації праці; у 2000 році, хоча з запізненням (не з вини вчених), реформовано колективні сільськогосподарські підприємства у господарські структури ринкового спрямування. Це дало змогу припинити спад виробництва і забезпечити певною мірою його приріст та підвищити ефективність. Особливо це видно з результатів господарювання у 2001—2002 роках, коли уряд вжив заходів щодо підвищення реалізаційних цін на сільгосппродукцію. Проте в наступні роки знову спостерігалося зниження її вартості.

Тому вважаємо непереконливою Вашу інформацію на ім`я Президента про те, що "...внаслідок непродуманих і поспішних реформ валова продукція сільського господарства зменшилася вдвічі..." Це не відповідає дійсності! Проти 1990 р. зменшення удвічі було 1999 року, а після здійснення організаційних складових реформи 2004 р. спад зменшився до 36,6%. Проти 1999 р. приріст становив 30,6%. Шкода, що в міністерстві не бачать позитивних змін! У колишній Німецькій Демократичній Республіці було проведено реформу за півроку, а в Україні цей процес вже триває 6 років — і кажуть, що поспішно. Якби не створили у 2000 році організаційно-господарські структури ринкового спрямування, позитивних зрушень не було б взагалі.

Тепер щодо Ваших претензій до науки з приводу розукрупнення сільськогосподарських підприємств, підтримки фермерства і особистих селянських господарств. І з цих питань Ваші трактування мають упереджений характер.

По-перше, наука постійно відстоювала рівноправність розвитку всіх форм господарювання, необхідність створення селянам умов їх вільного вибору. Законодавчо такі умови селянину-власнику створено. Селяни без будь-якого спонукання, вільно вирішили, як розпорядитися своїм земельним паєм. В результаті збільшилося землекористування особистих господарств з 6,5% сільськогосподарських угідь у 1990 р. до 37% у 2005 р., створено фермерські господарства, яких зараз налічується 42,5 тисячі, і вони використовують лише 9,2%, а сільгосппідприємства — 53,8% угідь.

По суті існує три форми господарювання, які за розмірами відповідають практиці багатьох високорозвинених країн, що забезпечують ефективне ведення сільського господарства і мають перевиробництво продукції. Створені в Україні форми господарювання відповідають вимогам крупного, середнього та дрібного бізнесу.

Особисті селянські господарства країни відповідають за розмірами японській та китайській моделям (1—2 га). Використовуючи 37% сільгоспугідь, вони виробили у 2004 р. 60,3% валової продукції, у тому числі тваринництва — 70,6%. Якби не ці господарства, в Україні було б менше валової продукції на третину, а молока і м`яса — у 1,5 раза.

Створено 42,5 тисячі фермерських господарств, середній розмір яких становить 80,3 га сільгоспугідь. Ця форма господарювання відповідає високоефективній моделі європейських країн, де середня площа фермерського господарства становить

18 га, а в Великій Британії — 70 га, Німеччині — 32, у тому числі на землях колишньої НДР —197 га, з яких 20% використовують господарства середнім розміром 714 га і 50% — 1751 га. Фермерам України надано ділянки із земель запасу, до яких включено найгірші. Проте ці господарства працюють прибутково і на 100 га сільгоспугідь виробляють валової продукції рослинництва на рівні сільгосппідприємств. Що стосується тваринництва, то через збитковість воно в фермерських господарствах розвивається недостатньо, а в сільгосппідприємствах скорочується.

Сільськогосподарські підприємства за розмірами перевищують американську модель, де середня площа фермерського господарства становить 179 га угідь, у тому числі 10,1% землі використовують господарства середнім розміром 893 га, а 10,6% — 1352 га. В Україні сільськогосподарські підприємства використовують 53,8% угідь, а виробляють 35,8% валової продукції, з них 37,7% — рослинницької та 28,8% — тваринницької. Середня площа 21,4 тисячі господарств становить 939 га, з них 88,1% угідь використовують господарства, середній розмір яких — 2158 га, а 79,7% — по 2655,4 га. Отже, крупні господарства є, їм потрібно на практиці реалізувати свої переваги.

Таким чином, з організаційної точки зору проведено реформування, яке відповідає різним варіантам світового розвитку зі збереженням вітчизняних особливостей крупнотоварного виробництва. Є також можливість створення великих господарств за рахунок кооперації дрібних і середніх. Отже, фактор високої концентрації сільськогосподарського виробництва в країні присутній. Крупний, середній і дрібний бізнеси мають рівні права, тому адміністративне втручання тут зайве. Ваша позиція у протистоянні щодо вирішення питання включення вартості землі в економічний оборот як прибуткоутворюючого фактора нарівні з іншими основними засобами виробництва не дає змоги сформувати цивілізований ринок землі та повноцінний аграрний ринок в цілому.

Незважаючи на позитивні організаційні зрушення в реформуванні, бажаного результату в аграрному секторі не одержано: маємо недостатні обсяги виробництва та низьку ефективність. Сільське господарство втратило купівельну спроможність. Як наслідок різко знизилася його технічна оснащеність, значно скоротилися обсяги застосування добрив, збанкрутіли й ліквідовані крупні тваринницькі ферми та комплекси.

Наслідком такого стану є недостатня увага держави до економічної складової реформи. При переході до ринкової економіки ціни на промислову продукцію були лібералізовані, а на сільськогосподарську — стримувалися індикативними цінами, тому сільське господарство втратило паритет цін, що склався 1990 року. Вартість промислової продукції зростала значно швидше, ніж сільськогосподарської: з 1990 до 1994 р. — у

4 рази, до 1996 р. — у 5,5, до 1999 р. — у 6,2 і до 2004 р. — у 6 разів.

Неодноразові (протягом усього періоду реформування) пропозиції нашого інституту щодо необхідності одночасного з організаційними заходами врегулювання економічного механізму господарювання в аграрному секторі, вдосконалення міжгалузевих економічних відносин, подолання диспаритету цін, застосування державної підтримки сільгоспвиробництва і села не знайшли підтримки.

У нас, в Національному науковому центрі "Інститут аграрної економіки", опрацьовані і подані пропозиції щодо подальшого комплексного розвитку сільського господарства шляхом удосконалення як організаційних, так і економічних важелів виробництва. Без вирішення цих питань чекати на бажані зрушення немає підстав, навіть при створенні раціональних організаційних структур. Справа за урядом і Верховною Радою, за представниками бізнесу інших галузей і сфер діяльності та підтримкою Міністерства аграрної політики.

Міністру аграрної політики України. Баранівському Олександру Петровичу

П. Саблук В. Месель-Веселяк М. Федоров,

2000 (30.12.05.-05.01.06),

30.12.05

Міністру аграрної політики України.
Баранівському Олександру Петровичу