Микола Мельниченко: "Кучмин кабінет був рентгеном, який висвічував, хто чого вартий"

Олександр ЧЕРЕВКО,

Сільські вісті,

15.12.05

На жаль, сподівання людей під час помаранчевої революції так і залишаються сподіваннями.

Побутує — бо надто вже тиражується — думка, що "записи Мельниченка" свою головну функцію начебто виконали. Адже спочатку вони ослабили режим Кучми, а торік Майдан змів його остаточно. Тобто — у такий спосіб засудив усе, що відбувалося в період первісного й дикого накопичення капіталу, а відсторонення Леоніда Кучми від влади є достойною, в тому числі і юридичною, оцінкою його злочинних діянь.

Тому, мовляв, тепер поява Миколи, який знову будить "тіні забутих предків", нікому не потрібна. Бо свій вирок начебто вже винесла історія. А решта фігурантів "перекувалася", покаялася, конкретними справами довела свою лояльність новій владі та "ідеалам Майдану".

Мельниченкову ж принциповість багато хто переводить у площину романтичного ідеалізму. Не треба начебто думати про справедливість, бо у світі її ніде немає. Он, мовляв, і в Америці сенатори беруть хабарі, уряди кількох країн дурять світ байками про зброю масового знищення в Іраку, десь — амністують всі капітали й не задають жодних запитань. Словом, показують нам усім, що навіть у країнах з усталеною й багатовіковою демократією не все гаразд. Як висновок: чого ж вимагати від України з її незрілою політичною системою?

Правда, чомусь забувають водночас нагадувати про те, як свідчення перед сенатом США, а фактично — перед усім світом давав з приводу своїх інтимних (всього лиш) стосунків з Монікою Білл Клінтон, як у тих же Штатах проводилося детальне розслідування фальсифікації даних розвідки по Іраку, яке завершилося гучними відставками. Забувають, що після підтримки війни в Іраку за кілька днів поплатилась владою правляча права партія в Іспанії, хоча до неї не було жодних питань з приводу економічної політики. Таких аргументів можна нанизувати безліч. І суть їх зводиться до того, що гучні політичні скандали, як правило, закінчуються детальним розслідуванням і судовими вироками про вину чи невинуватість. В останньому випадку — без жодного політичного майбутнього для фігурантів.

Торік ми лише заявили про готовність України стати на цей шлях. Більше того, Президент України Віктор Ющенко головною стратегічною метою проголосив курс на європейську інтеграцію. Однак для вступу в ЄС мало щоденного повторення фрази про бажання влитися в європейську сім`ю. За одні балачки туди ще нікого не брали. А двері в Європу відкриваються вільним волевиявленням громадян на виборах, свободою преси, незалежністю судів, незаангажованим слідством.

А ще — у нашому випадку — встановленням замовників у справі Гонгадзе, Єльяшкевича та незалежною експертизою записів майора Мельниченка. Саме такою є цілком конкретна за змістом окрема резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Справді, у нас багато що змінилося за рік. Однак стверджувати, що режим Кучми вже остаточно пішов у небуття, я б не брався. Чимало його представників виринули й при владі вже новій і знову палахкотять бажанням визначати українську політику. А сам Леонід Данилович у цей час втішається безкарністю на тій самій дачі, що й рік тому. Продовжує діяти попередня Система.

Раніше нас годували байками про недосяжність Мельниченка, про його відмову співпрацювати із слідством. Тепер він в Україні, дає свідчення слідчій групі Генеральної прокуратури, яка разом із судом й має поставити крапку в цій історії.

А тим часом самого Миколу забалакують і перебалакують, ставлять під сумнів кожен його крок і дію. Можна було б — сказали б, що такої людини ніколи й на світі не було. Шукають корисливі мотиви, замовників записів, сліди іноземних розвідок. Шукають що завгодно, прикриваючи тим самим суть страшних злочинів попереднього режиму.

Ну, не вірять вони, що "обслуга", покірна з князівських до компартійних часів і сита крихтами із головного столу, могла проявити гідність.

Сподіваємося, що суд таки нарешті відбудеться й дасть відповіді не лише на запитання, чим і в який спосіб робилися записи, що в цій ситуації не є головним і визначальним, а й юридично оцінить зафіксовані на них діяння, що є найважливішим для безпеки країни й очищення влади. А поки пропонуємо вислухати позиції Миколи Мельниченка та Олександра Єльяшкевича, які минулого четверга зустрічались з колективом "Сільських вістей".

"Кучма не лише віддав накази про розправу. Він був і найбільшим рекетиром у державі"

Микола Мельниченко:

— Хотів би подякувати колективу "Сільських вістей" за принципову позицію. Знаю, як вам було важко. Особливо — перед виборами 1999 року. Змінили б ви тоді хоч на кілька тижнів свою принципову позицію, редакційну політику, жилося б вам заможніше й спокійніше. Недаремно Кучма віддавав накази на знищення вашої газети, які зафіксовані на записах. Як він за це брався! Тим більше — діяла відпрацьована схема, коли багато людей перероджувалося за один день, кардинально змінювали позицію і робили те, чого вимагав колишній президент. Кучма не зраджував собі й пізніше, коли громив радіо "Континент". В Америці я часто зустрічався із його керівником — Сергієм Шолохом. Він теж міг здатися, відступити, але він також вистояв, і тоді "Континент" вигнали з ефіру.

Кучма ж, удруге прийшовши до влади, думав не про народ і країну, не про обіцяне "нове обличчя", а про себе і майбутнє своїх дітей та онуків, обкрадаючи, грабуючи державу. Я вже й у Генпрокуратурі ще раз надав свої офіційні покази про те, що станом на осінь 2000 року Кучма володів сукупним капіталом у 8 мільярдів доларів. Я маю докази, як штучно втрачали вартість і доводилися до банкрутства українські підприємства, як потім, вже після їхньої приватизації, саме йому вручалася чверть акцій. Робилося це системно, послідовно. За вказівкою Кучми цей процес контролював тодішній його глава адміністрації Володимир Литвин. Вважаю, що сьогодні саме Голова Верховної Ради гальмує розслідування злочинів Кучми. Я вдячний багатьом людям за віру й підтримку. Вдячний Олександрові Єльяшкевичу за те, що він допоміг мені розібратися у політичній ситуації, в тому гадючнику, який називався українською політикою. Вдячний, що ще до цього розібрався сам і звернувся саме до Олександра Мороза, який не побоявся висловити Кучмі звинувачення. Після 1999 року Кучма по-справжньому боявся тільки його.

Я вдячний усім і кожному зокрема. А колективу газети особливо вдячний за те, що ви підтримали у дуже складні часи моїх батьків. Що в часи, коли об мене й об них усі витирали ноги, ви розповіли правду про моїх батьків, про те, хто вони і як мене виховували. І вдячний за те, що, читаючи в Інтернеті вашу газету за океаном, я не втрачав віру в свою країну.

Тепер ми повернулися. З твердими намірами довести справу про злодіяння Кучми до кінця. Я хочу далі нормально жити і нормально працювати. Я хочу, щоб ця справа завершилася і Україна очистилася.

Виїхавши із США, ми з Олександром Єльяшкевичем тим самим відмовилися від статусу політичних біженців і тепер уже не маємо змоги туди повернутися. Власне, я й не хочу там жити, а хочу жити дома, в Україні.

Я ходжу на допити в Генпрокуратуру. Але поки у мене складається враження, що йде розслідування лише "справи Мельниченка", давно закритої Генпрокуратурою. Від мене вимагають оригінали записів та техніку, якою я записував. Я ж висуваю зустрічну вимогу — порушити кримінальну справу за фактом нападу на Олександра Єльяшкевича, допитати її фігурантів, попередньо попередивши їх про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів. Я в жодному разі не керую слідством. Лише нагадую вимоги кримінального судочинства й рекомендації ПАРЄ та рішення українського парламенту трирічної давності про проведення незалежної експертизи за межами України в установі, якій довірятимуть потерпілі. Поки ж ні Леся Гонгадзе, ні дружина Георгія слідству не довіряють, про що неодноразово заявляли. Зокрема, й через те, що й досі не проведена незалежна експертиза "таращанського тіла". Тому я не впевнений, що головні докази у справі, якщо я їх передам сьогодні, не зникнуть. Я просив слідчих: зробіть так, щоб потерпілі вам нарешті довіряли. Повірте, Леся Гонгадзе хоче для цього зовсім небагато, однак ГПУ кілька років відверто з неї знущається. Тому змушений був заявити, що оригінали записів, техніку я передам лише незалежним експертам, яким довіряють потерпілі і яких визначить Рада Європи. Але я йтиму до кінця, до істини.

Олександр Єльяшкевич:

— Я також би хотів подякувати "Сільським вістям" за принциповість і послідовність, бо не раз були моменти, коли журналісти інших видань взагалі відмовлялися від спілкування. Ось так і сталося, що тепер про мене на селі вже більше пам`ятають, ніж у містах, хоч я городянин.

Хотів би почати з того, що після нашого повернення у журналістських колах ми зустрілися з певним нерозумінням. Від Миколи чомусь чекають нового компромату, якихось викриттів, усіх роздруківок, пояснень, чому ми повернулися саме зараз. Колись в Америці я говорив про те, що принцип журналістської об`єктивності при певних форс-мажорних обставинах не спрацьовує. Уявіть собі ситуацію: пізно вночі у якомусь темному закутку на очах журналіста відбувається згвалтування. А він — вмикає камеру, фіксує весь процес, а потім бере інтерв`ю про враження і в гвалтівника, і в потерпілої. Тобто — дає коментар з одного й з іншого боку. Можна таку послідовність нормально сприйняти? Може, спочатку треба виконати громадянський обов`язок, хоча б викликати міліцію, не кажучи вже про припинення беззаконня?

Тепер про розмови у кабінеті Кучми. Якщо вони були (а вони були, бо доказів — море), то як ті люди можуть і далі керувати країною? Це ж страшна пляма на всій політичній еліті держави. Нехай ряд осіб доведе, що вони непричетні до резонансних злочинів, і знімуть із себе підозри. Вони ж, знаючи, що причетні, навпаки, роблять все для того, щоб слідство й не починалося. Адже все ж робилося для того, щоб ми в Україну не повернулися. З першого дня нової влади ми порушували про це питання спочатку перед нашим посольством у США, потім — на зустрічах з Борисом Тарасюком та Миколою Томенком. Нам обіцяли сприяння, однак згодом ніхто не виявляв бажання бачити нас в Україні. Нас і тепер не чекали до останньої хвилини, бо питання про надання охорони вирішувалося в останній момент уже в Борисполі.

З нами, нарешті, вже тепер захотів зустрітися Святослав Піскун, який знову вважає себе генеральним прокурором. Так от, він у розмові визнав, що мав місце саме замах на моє життя. Визнав він і те, що раніше йому не дозволяли зустрічатися ні з Миколою, ні зі мною. Це до нього питання про те, хто йому не дозволяв.

Ми бачимо, що в Україні мало що змінилося. На жаль, сподівання людей під час помаранчевої революції так і залишаються сподіваннями. Нова влада — давайте говорити про це відверто — виявилася не гідною того народу, який привів її до влади. Розумію, що наш приїзд є дуже сильним детонатором для суспільства. Але самі ми не здатні змінити все суспільство. Впевнений, що разом із журналістами, небайдужими людьми, яких в Україні багато, ми зробимо свою справу.

Так само я хотів би нагадати, що якби 28 листопада 2000 року Олександр Мороз не зробив свою заяву, то втілилися б у життя зміни до Конституції, затверджені волковським референдумом, і торік не було б ніякого Майдану, а сидів би в кріслі президента третій термін Кучма.

Правди й досі не кажуть. Натомість триває свідома дискредитація Миколи з цілком зрозумілою метою. Робиться це для того, щоб Микола не став свідком у резонансних справах. Суспільство пробують зациклити на технічних подробицях справи. Але давайте будемо говорити про людей, причетних до жахливих кримінальних подій, і про те, що вони не лише не відповідають за злочини, а й займають високі державні посади, впливають на суспільну думку. Ось що головне, а не диктофони, дивани чи столи в кабінеті Кучми.

Я прекрасно розумію, що мине небагато часу й ми зникнемо з прямих ефірів телебачення та радіо. Сьогодні нам їх надають для того, щоб спробувати показати, що, приміром, у Миколи нібито немає інтелектуальних здібностей для того, щоб робити записи в президентському кабінеті, хоча фахівців такого класу треба ще пошукати. Мені ж ефір давали для того, щоб виставити брехуном. Це — не вдалося. Так, у Миколи немає досвіду публічної діяльності. Але його правда є абсолютно переконливою. І ніякі злодії й аферисти не зможуть її заперечити.

"Нас тут ніхто не чекав"

— Суспільству більше відомо про справу Гонгадзе. А от справа Єльяшкевича, хоч вона й фігурувала в матеріалах Тимчасової слідчої комісії, відома менше. Відтак є певне нерозуміння щодо вимог охорони для Єльяшкевича, важливості його як свідка.

М. М. — Справа Єльяшкевича є надзвичайно простою, найлегшою й найзрозумілішою з точки зору доведення її до суду та вироку. У кабінеті Кучми прозвучав конкретний наказ про фізичне знищення Олександра Єльяшкевича, відомі люди, яким той наказ віддавався, відомо, як той наказ виконувався. Названо й конкретні мотиви. Є й потерпілий, який давав і знову може дати свідчення. До речі, цій справі надає великої ваги й Парламентська Асамблея Ради Європи. І акцентує й на ній, а не лише на справі Гонгадзе свою увагу. І ця справа сьогодні є ключем для того, щоб притягти Кучму та його зграю до відповідальності. Ось це питання й треба розглядати по суті. Прощати пограбування країни ніхто не має права. Ясно, що не маю цього права я, але його не має і Президент Віктор Ющенко.

О. Є. — Це справа, де немає жодних сумнівів щодо того, як відбувався злочин. Записи про мене були оприлюднені аж через кілька років після нападу. Тому ніхто не може сказати, що мене хотіли вбити "під плівки" чи вигадати іншу дурню.

— Однак тривають суперечки: міг записувати чи не міг? Заходив до Кучми чи не заходив? Створено комісію, яка має з`ясувати виникнення "касетного скандалу". З одного боку, це можна назвати визнанням самого факту записів у кабінеті колишнього президента.

О. Є. — Та ніхто не сумнівається, що доказів у Мельниченка більш ніж достатньо. Саме з цієї причини не виконується рекомендація ПАРЄ щодо початку нормального розслідування справи Гонгадзе. І тепер уже не можна не помічати Мельниченка, робити вигляд, що нічого не сталося. Але й не можна жити з цим далі. Не можна жити, знаючи, що робили Кучма, Литвин, Деркач, Азаров, знаючи, хто такий Волков. Я дивуюся з того, що в українському суспільстві й досі триває дискусія з приводу того, в списках якої партії можуть опинитися ті чи інші дуже відомі люди. Безумовно, тепер є вплив фактору присутності в Україні Мельниченка на багато політичних подій. Поки ми вказувати на тих людей не будемо, але попередили, що їм уже час тихо відійти від справ і не впливати на розвиток ситуації в Україні.

Інша річ, що нам цього не замовляла жодна політична партія. Ми діємо як свідомі громадяни, відповідальні за долю держави та свою власну долю.

Є ще й моральні застереження. Бо Кучмин кабінет був ще й фактично рентгенівським кабінетом, який висвічував, хто чого вартий. Багато настільки ницих випадків, про які навіть згадуєш з огидою.

М. М. — Мав би я мету заробити, я б в Україну не повертався. Пропозиції були на суми, яких вистачило б і внукам. Невже ви думаєте, що люди Кучми і Литвина, які шукали зі мною зустрічі, згодні були платити за фальшивку? І чому мене в березні Олександр Третьяков просив дати спокій Кучмі та Литвину?

— Хочете сказати, що маєте компромат і на Віктора Андрійовича Ющенка? Адже Третьяков тоді був його першим поміч-ником.

М. М. — Я вже робив заяву, що нинішній Президент України поводився гідно у кабінеті Кучми. І компромату, який би кидав тінь на моральні чи інші якості Віктора Андрійовича, я не знаю. Однак у його оточенні багато людей, яким правда про їхнє переродження не потрібна. Частина з них уже пішла, ще частина лишилася біля Ющенка й може вести власну гру.

Мені пробують дорікати, чому я погоджувався на зустрічі з такими людьми, як Бакай, Сацюк, Льовочкін. Господи, та вони ж самі надали мені вже юридично легалізовані докази того, що записи — ніяка не підробка!

О. Є. — Тому ми й приїхали, бо хочемо допомогти Президентові не лише очистити країну, а й очистити власне оточення від людей, котрі не раз зраджували й звикли жити лише в системі координат Кучми.

Переконаний, після того, що наш Президент особисто пережив торік, він готовий довести цю справу до логічного завершення.

— Ось зараз ви говорите не як терті життям калачі, а як безмежні романтики. Ви й справді думали, що вас стрічатимуть хлібом-сіллю, а злочинці одразу ж зречуться продовження політичної кар`єри?

О. Є. — Не треба вважати нас романтиками. Ми знали, в яку країну повертаємося, знали, як мало тут змінилося. Знали, що багато людей відійшли від переляку й знову розправляють крила. Ось хоча б останній факт про повернення грошей людям, які торік незаконно заволоділи "Криворіжсталлю". Цей крок дуже важко збагнути. Людям із заощаджень "Ощадбанку" повертають копійки. А тут — віддають усю суму. Чому немає кримінальної справи про те, як незаконно і за чиєю вказівкою відбувалася попередня приватизація? Чому не відповідає тодішній керівник Кабміну, який готував незаконний конкурс, чому на волі тодішнє керівництво Фонду держмайна, яке той "конкурс" проводило? Я розумію, що гроші Пінчуку й Кучмі зараз вкрай потрібні. Та чи варто виконувати всі їхні забаганки?

Романтизм закінчився ще тоді, коли стала зрозумілою вся ницість плазувань у кабінеті Кучми. І те, що там не лише говорили, а й іншими справами займалися.

М. М. — Ми бачили, як справа Гонгадзе вже тепер перетворюється на фарс. Бачили, що з`являються фальшиві записи. Те, що тут називають "скандалом", стало чимось на кшталт довгограючої платівки, яку багато політичних сил стали використовувати у власних інтересах. Більше того, мене двічі заарештовували вже за нової влади. Вперше — у Німеччині, вдруге — у Туреччині. Не припинялися й погрози розправи наді мною. Словом, штучно робилася ситуація, що начебто саме я перешкоджаю розслідуванню справи Гонгадзе, не хочу давати свідчень. А якісь "записи" в цей час хай живуть.

Я вже чисто по-людськи втомився жити в такій атмосфері. Я не хочу жити з цим решту свого життя. Я — повернувся. Нехай буде суд. І нехай той суд поставить крапку.

Не сприймав і не сприймаю звинувачень мене у зраді, бо я не зраджував ні Україні, ні батькам, ні родині. І не тим, хто опинився на записах, звинувачувати мене у зраді. Для них я як дзеркало, яке хочеться розбити, щоб знову не побачити там себе.

Настав уже час завершити цей етап і жити далі.

Мільярд — він і в Африці мільярд

— Миколо, період певної зневіри до тебе і записів почався з твоїх контактів із Борисом Березовським. Особливо — з того моменту, коли він посилав за тобою свого літака. Водночас пішли чутки про те, що частину записів саме ти продав Березовському, а він у цей спосіб взяв на гачок і Кучму, і Ющенка?

М. М. — Давайте по порядку. І почнемо з літака. Взимку, коли двічі "застрелився" Кравченко, я перебував у Європі. Тоді ж надійшли погрози й особисто мені. Американські правоохоронці відповідають за мою безпеку лише на власній території. Тому я одразу ж зателефонував голові СБУ Олександрові Турчинову з проханням надати мені охорону. Але він сказав, що і його служба не має повноважень на такі дії за кордоном. Сталося так, що певні люди з нової української влади порадили мені прийняти пропозицію Березовського.

Я б особливо наголосив, що представники його структур ще в лютому стверджували, що ніяких записів від Мельниченка не отримували. Частину записів я дійсно передавав Тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради і вже звідти вони дивним чином потрапили в руки Березовського. Тоді його люди й не думали приховувати цього факту. Отже, запитувати про те, як записи опинилися у Березовського, треба не в мене, а в колишнього голови Тимчасової слідчої комісії Олександра Жира та його представника у США Юрія Швеця.

Ситуація змінилася після того, як мене вивезли в Лондон. Березовський вважає себе людиною, здатною впливати на світові процеси, на "розвиток і поширення демократії". Тоді ж він запропонував мені "зізнатися", що вже фальсифіковані плівки є справжніми. Мета — "освоїти" виділений оточенням Кучми мільярд доларів за виведення найвищих державних посадовців України з-під відповідальності. Мені було обіцяно солідну суму з того мільярда. Я на це не погодився. Тоді й почалася кампанія дискредитації, яка днями завершилася сумнівами Березовського у моєму психічному здоров`ї. Та добре те, що сам Березовський заявив, що не бажає вести зі мною ніякої полеміки. Чого б то?

Хочу також сказати, що передані мною слідчій комісії записи використовувалися без моєї волі й згоди. Зокрема — на сайті "5-й елемент". З цього приводу змушений був робити заяви кілька разів, але в Україні їх переважно не чули. А тепер ось запитують у мене, як і чому вони розповзлися по світу. Я до цього не маю жодного відношення.

— Зараз вам обом закидають, що нинішніми одкровеннями ви псуєте всю гру на виборах нинішній владі. Мовляв, політичній силі Януковича, яка крокує до реваншу, жодним чином не заважаєте, а от команду нової влади всіляко дискредитуєте, підриваючи нібито й без того її слабкий авторитет?

М. М. — Доказів злочинної діяльності Януковича більш ніж достатньо. Я про це вже говорив в ефірі "5 каналу". І Януковичу так само доведеться постати перед судом. Річ в іншому. Багато людей, яким не місце в політиці, пробують заховатися в списках НСНУ, БЮТ чи навіть лівих партій і в такий спосіб продовжити власну політичну кар`єру. Я б не радив тим людям цього робити, а партіям — брати таких у свої списки. Тут немає жодної шкоди й загрози щирим намірам нової влади, все якраз навпаки. Очищатися — так очищатися.

О. Є. — Ми не віримо в реванш. І на жодну політичну силу не працювали й працювати не будемо. Але не треба думати, що у влади слабкий авторитет. Та найголовніше — не треба вважати виборця дурнем, який купиться й цього разу. Я справді вірю, що у влади після виборів є шанс розпочати демократичне облаштування держави справді чистими руками, без "допомоги" клевретів Кучми. Принаймні ми цьому всіляко будемо сприяти.

— А чи не з`явилося у вас відчуття, що Леонід Кучма вже здобув собі індульгенцію? Так інколи подається, що право на спокійну старість він здобув мирним відходом від влади. І саме тим, що на Майдані не пролилася кров, здобув прощення всіх своїх злочинів.

О. Є. — Усе це — міф, спроба видати бажане за дійсне. Я шукав підтвердження цим домислам, ще перебуваючи за кордоном, але переконався в тому, що нічого такого немає. Вкотре звертаю увагу на те, що тональність і вимоги заяви ПАРЄ і на сьогодні жодним чином не змінилися.

— Кілька місяців тому у Верховній Раді нарешті прозвучав звіт Тимчасової слідчої комісії. Тихо він якось відбувся, жодних наслідків не викликав, але — і це головне — комісія склала свої повноваження. Як ви оцінюєте цей факт?

М. М. — На жаль, нам і досі не вдалося зустрітися з Григорієм Омельченком, щоб остаточно з`ясувати, чому сталося саме так. Але те, що відбулося у Верховній Раді, особисто я не можу назвати повноцінним звітом комісії. Були проголошені висновки дворічної давнини, без урахування нових обставин і доказів у справі, а вони суттєві та важливі.

— І все-таки, багато людей чекали після вашого повернення нової порції компромату, нових обвинувачень на адресу Кучми чи когось із його оточення...

М. М . — А із старими що робити? Який сенс оприлюднювати нове, коли юридично не оцінено факти, яким вже п`ять років?

Мене вже називають автором розмов у кабінеті Кучми. Ніякий я не автор. Автор розмов — це сам Леонід Данилович Кучма, який добре знає, що і як він робив, що натворив, як покарав народ за доброту і принизив Україну перед світом.

За час, що минув з дня зустрічі в редакції, сталася низка знакових подій. Зокрема, в суботу Микола Мельниченко провідав у Львові маму Георгія Гонгадзе — Лесю Теодорівну. Там частина журналістів знову допитувалася в Миколи, чому він, знаючи про загрозу життю Георгія, не попередив його про небезпеку.

— Я заспокоїла пана Мельниченка, що як мама не маю до нього жодних претензій, — сказала Леся Гонгадзе. — Георгій знав, що за ним стежать, а я особисто наполягла, щоб він тоді написав листа генеральному прокуророві.

Тема "касетного скандалу" не сходила зі сторінок газет та ефірів телеканалів, радіо. Хтось наполегливо жує тему технічних подробиць. Хтось — вбачає "руку Кремля". Ще хтось — викладає нові версії про замовників. Говорять і про те, що могло статися так, що спецслужби багатьох країн свідомо могли натякнути на власну причетність до записів, коли про них стало відомо.

Однак була думка й про те, що справу про замовників убивства Гонгадзе — за наявності політичної волі — тепер можна за чотири місяці розслідувати й передати до суду. І поставити в ній крапку.