Державна таємниця в Україні — ширма для злочинців?

О.Омельченко,

"2000" (02-08.12.2005),

02.12.05

Влада як порушувала закони, так і порушує.

Існування будь-якої держави передбачає збір, накопичення та використання інформації про діяльність підприємств, установ чи навіть окремих громадян. Так, податкова адміністрація за допомогою системи ідентифікаційних номерів накопичує відомості про те, який дохід ми отримали протягом кварталу, року і т. д.

Але не вся інформація може бути відкритою, тобто громадяни не все можуть дізнатися у держустановах. Тому в кожній країні існує державна таємниця (згідно з законом України "Про державну таємницю" це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх зносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам країни).

Справа Гонгадзе, про продаж ракет, заяви Президента Ющенка про заборону підслуховування, справа "перевертнів", масове поширення указів з грифом "не для друку" свідчать про те, що ніхто закони не читає і не дотримується їх.

Тому треба розібратися в основних принципах закону "Про державну таємницю" і чому він дозволяє спецслужбам не звертати на нього уваги.

Так, ст. 13 встановлює три види (грифи) таємної інформації — "особливої важливості", "цілком таємно", "таємно" та інших видів. Наприклад, "не для друку" поки що не існує в Україні. Чому ж Секретаріат Президента вперто застосовує цей термін? А тому, що ця установа не має в штаті експерта з державних таємниць, оскільки його повинен призначати Президент за поданням СБУ (ст. 8), а правовий статус Секретаріату досі не визначений законодавчо. Тобто це установа, яка все вирішує, не несучи ніякої відповідальності. Фактично таку структуру не може фінансувати казначейство.

А хто має слідкувати за цією сферою?

В першій редакції закону в ст. 3 мова йшла про Держкомітет з питань державних секретів, але зараз уповноваженим органом у сфері державної таємниці визначено Службу безпеки України.

Отже, у разі видання указів Президента з грифом "не для публікації" СБУ має звернутися з поданням про усунення порушень чи звернутися до суду зі скаргою на неправомірні дії працівників Секретаріату Президента. Але влада як порушувала закони, так і порушує. Нам, пересічним громадянам, відмовляють в інформації на незаконних підставах. На кожного працівника Секретаріату, який готував ці укази, мав бути складений протокол про корупцію.

Чому закон був змінений і замість Держкомітету з питань державних секретів з`явилася СБУ?

Адже перший з часом міг стати органом, який перевіряв би всі установи, включаючи правоохоронні органи. Але при Кучмі це було небажано. Тоді силові відомства виконували функцію захисту режиму, конкретних посадових осіб, а не охороняли державні інтереси, тобто перетворилися в приватні установи, а основною метою керівництва було збагачення. Механізм державної таємниці дозволяє розкрадати кошти, не боячись наслідків. А про механізми контролю (крім відомчого) не може бути й мови.

На Закарпатті є газета "Правозахист", де редактор — підполковник СБУ. Видання постійно інформує про таємні накази Служби безпеки. Так, один з керівників СБУ має п`ять відомчих квартир у різних містах. Чи може КРУ перевірити цю інформацію? Ні, тому що такі відомості тримаються у секреті. Фактично спецслужби самі собі господарі, ставлячи гриф "таємно", "цілком таємно" на посадові злочини.

Чи може СБУ здійснювати контроль за державною таємницею?

Згідно зі ст. 17 Конституції військові формування не можуть використовуватися для обмеження прав та свобод громадян. Але якщо працівникам Служби безпеки чогось дуже хочеться, то все можна, навіть всупереч Основному Закону. Процедуру надання (відмови в наданні) допуску до державної таємниці та пов`язані з цим обмеження має контролювати СБУ.

Механізм, закріплений в законі "Про державну таємницю", передбачає отримання допуску працівника прокуратури до державної таємниці (по конкретній справі) лише з дозволу керівника органу внутрішніх справ. Про перевірку працівниками прокуратури діяльності оперативних служб МВС, СБУ, податкової не може бути й мови, оскільки закон не дозволяє цього робити. Спочатку ст. 8 визначала експертами в галузі державної таємниці Президента, голову Верховної Ради, прем`єр-міністра та інших посадових осіб.

Але в СБУ вирішили інакше (порушивши ст. 22 Конституції, яка не допускає при прийнятті нових законів звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод) і внесли поправки до закону "Про державну таємницю" через Верховну Раду. Правда, щоб пом`якшити удар, у ст. 27 дозволили Президенту, спікеру, депутатам мати доступ до державної таємниці "за посадою".

Відсутність з боку держави контролю за органами, що займаються державними таємницями, призводить до абсурду. СБУ як учасник і контролер процесу не володіє ситуацією. Так, МВС, податкова міліція, військова розвідка займаються оперативно-розшуковою діяльністю, не реєструючи власні накази щодо останньої в Міністерстві юстиції, тим самим ставлячи цю діяльність поза законом, оскільки всі накази, що порушують права громадян, повинні реєструватися в Мінюсті.

СБУ власний наказ, який обумовлює оперативно-розшукову діяльність, зареєструвала лише в 2000 р. після указу Президента, який зобов`язав це зробити.

МВС, податкова міліція, прикордонники займаються оперативно-розшуковою діяльністю на підставі наказів, зареєстрованих в Мінюсті, тобто вся ця діяльність незаконна. Всі надбавки за роботу з секретними документами, які регламентуються наказами, незареєстрованими в Мінюсті, є незаконно отриманою винагородою. Але це також державна таємниця, про яку мають право знати лише СБУ та експерт відомства, призначений за поданням останньої.

Цей безлад часто призводить до сумних наслідків.

Так, у 1998 р. в газеті "Чорна Гора" була опублікована картка агента — "Іванов". Згідно із законом порушення прав громадянина не відноситься до державної таємниці.

"Іванов" був адвокатом і, працюючи на правоохоронну структуру, порушував Конституцію та закон "Про адвокатуру" (адвокат не може працювати в іншій структурі). А закон "Про оперативно-розшукову діяльність" у ст. 11 забороняє залучати до оперативно-розшукової діяльності священнослужителів, лікарів, адвокатів.

Але закони для СБУ не мають прямої дії, і була порушена кримінальна справа №772 за ст. 67 ККУ "Розголошення відомостей, що містять державну таємницю". Відомчий експерт, призначений за згодою з СБУ (але без згоди Президента), написав, що надруковане в газеті є державною таємницею. На його висновку також стояв гриф "цілком таємно". На мою думку, грифи таємності в Україні існують лише з однією метою — приховати злочини влади від народу по системі, яку розробив ще Ленін ("хороший коммунист должен быть и хорошим чекистом").

Адвоката по зазначеній справі можна було вибрати лише з колишніх чекістів, які мають допуск до державної таємниці на території України, що також є грубим порушенням права на вільний вибір захисника. Щоб обвинувачений був більш податливим, мірою запобіжного заходу вибрали арешт і провели психіатричну експертизу, яку мав також оплатити обвинувачений. Все як у цивілізованій країні, що хоче бути членом Євросоюзу! Суд визнав обвинуваченого винним у розголошенні державної таємниці, а вирок цей не оскаржується, адже щоб справу розглянули у Верховному Суді, треба було суддям отримати доступ до державної таємниці. А залучити до справи незалежного експерта було неможливо згідно з законом "Про державну таємницю".

Порушення прав громадян не проходять безслідно.

За результатами соціологічного опитування, проведеного в Луцьку, хто захищає права громадян, із 100 опитаних відповіли: 2% — міліція, 3% — прокуратура, 10% — влада, 16% — суд, 60% — громадські організації.

Тобто система державної таємниці, оперативно-розшукової діяльності, всі правоохоронні органи в Україні, суди, що не виконують тих функцій, які на них покладає Конституція, закони, держава дискредитують нове керівництво країни.

Отже, треба відновити Держкомітет з державних секретів та надати Президенту, спікеру статус державних експертів.

Слід залучити громадськість до обговорення цієї теми в світлі подій, що відбуваються у нас (має місце стеження всіх за всіма). Треба знайти причину того, що сталося, і виправити ситуацію.

В жовтні Президент подав до Верховної Ради проект закону про СБУ, за який проголосували 320 депутатів. Ющенко змінив думку щодо спецслужби, яку постійно критикував. Вже й податкова міліція потрібна, в МВС пройшли реформи, і правоохоронці, на думку міністра, працюють краще, СБУ стоїть на стороні державних інтересів, але в режимі "цілком таємно" (без інформування громадян про свою роботу), суди захищають права громадян. Тобто в країні повна ідилія.