Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  01.07.2025
  Статьи

Версия для печати


Леонід Кравчук: " Я був Хорошим Дідом Морозом"

Олеся Софронова,

Робітнича газета,

30.12.05

Л.Кравчук: "Сьогодні руйнуються всі фундаментальні уявлення про демократію, про відносини з різними країнами".

Народний депутат, перший президент України, Герой України Леонід Макарович Кравчук — чудовий співрозмовник. Напевно, важко вигадати тему, на яку з ним неможливо було б подискутувати. Як правило, розмови цікаві й пізнавальні.

Ми прийшли до нього дізнатися про його плани на наступний рік і про настрій напередодні свят.

Леонід Макарович поділився:

— Новий рік зазвичай зустрічаємо виключно в колі сім`ї — без сторонніх. І щоразу свято проходить по-різному. Коли внуки були маленькими, я вбирався Дідом Морозом. Причому з цією роллю справлявся професійно: брав у театрі костюм, палицю, набирав торбину подарунків і приходив до своїх малюків. Вони читали мені вірші, співали й вірили, що я і є справжній Дід Мороз.

— Коли ж відкрилася правда?

— Внучці Марійці було років шість, і вона раптом сказала: "Діду Морозе, ти так на мого діда схожий!". Я зрозумів: підросла й просто мені підігрує. Довелося від ролі відмовитися.

Зараз усі дорослі, але ми все одно знаходимо способи повеселитись: у новорічну ніч проводимо конкурси, розіграші. До того ж зараз і можливості телебачення колосальні — стільки цікавих програм.

— А де зазвичай святкуєте Новий рік?

— Цього року, напевно, будемо всі на дачі — в Кончі-Заспі під Києвом. Коли зима сніжна, там дуже гарно, просто як у казці.

— Яких подарунків чекаєте?

— Догодити мені не важко. Дуже люблю дві речі — собак і шахи. Собак у мене два: швейцарська і німецька вівчарки. Спілкування з ними для мене — найкращий засіб від нападів поганого настрою.

До речі, настає рік собаки.

Тож приділятиму своїм вихованцям максимум піклування й тепла.

— Отже, для Вас найкращий подарунок під ялинку — щось про собаку або для собаки?

— (Сміється). Мені ще шахи дарують. Удома стільки різних шахових наборів, що навіть не знаю, куди їх дівати.

— Відкрийте музей.

— Так, напевно, доведеться з часом. Спасибі за ідею. Справді, чому б і ні.

— За що зазвичай піднімаєте келих під час новорічного застілля?

— Весь час п`ємо за здоров`я, за щастя й добро. Ми збираємося за столом своїм колом і намагаємось абстрагуватися від щоденної метушні. У новорічну ніч саме час поговорити про кохання, про стосунки в сім`ї, про дітей — одним словом, про вічні цінності. За такими розмовами все навколо просвітляється, і ти розумієш, що життя — це не тільки боротьба.

— Чи був у вашому житті Новий рік, який ви особливо запам`ятали?

— У грудні 1991-го мене обрали президентом. Ми, як і раніше, зібралися всією сім`єю, але відчувалось якесь напруження. Хоч би про що заговорили тієї ночі, всі розмови зводилися до одного — до складностей, які нас усіх чекають, величезної відповідальності. І уявіть собі, ейфорії з приводу мого президентства у нас не було.

— А ревнощі? Адже з моменту обрання главою держави ви вже не належали тільки собі й родині...

— Так. Онуки спочатку не зовсім усвідомлювали зміни. У школі їм сказали: ваш дід — президент. І в малюків моїх виникало запитання: як же так? їхній дід став дідом для всієї країни? Зараз вони дорослі й усе чудово розуміють.

А я не можу не думати про те, як після мене почуватимуться мої близькі. Не хочу, щоб їм було соромно. Перебуваючи на високих постах, я щось робив добре, в чомусь помилявся. Але ніколи не спочивав на лаврах. Чим, до речі, грішать нинішні керівники. У школах, наприклад, запровадили вивчення помаранчевої революції. Чи не рано? Може, було б коректніше надати історії право розставити все по місцях.

— Навіщо особисто Ви йдете на парламентські вибори?

— Скажу відверто: рік тому я не підтримав Віктора Ющенка і його команду. Але я бачив, як багато людей приходили на Майдан зовсім щиро. І їхню думку не можна знехтувати. Я, як громадянин, справді радів тому, як тепло й гостинно приймали Ющенка на Заході на початку року. І на якомусь етапі я прийняв для себе рішення піти з політики і не заважати новим керівникам розбудовувати Україну. Але вже влітку я зрозумів, що поквапився з висновками.

Як можна спокійно спостерігати за тим, що відбувається? Сьогодні руйнуються всі фундаментальні уявлення про демократію, про відносини з різними країнами. Почали ділити Україну на схід-захід, друзів і ворогів. Хіба так можна? Зараз я не маю права залишати все, яке.

— Чого побажаєте собі на цьому шляху?

— Завжди прошу в Бога одного — здоров`я.

— Ваші близькі не збираються займатися політикою?

— Поки що, слава Богу, ні. Політика — це мистецтво. Треба багато що знати й уміти. Не кожному це до снаги, повірте.

— Подарунки внукам уже куплені?

— Частково. Треба ще порадитися з їхньою мамою щодо цього. Напевно, придумаємо їм щось з електроніки — плеєр якийсь або фотоапарат.

— Дорогими подарунками не побалуєте? Автомобілем, наприклад...

— Ні. Це надто дорого. Та й не треба. Самі собі такі подарунки повинні дарувати. Дід тут не помічник.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0