Влаштуватись на високооплачувану роботу у Львові нереально!

В.Тиравський,

"2000" (02-08.12.2005),

02.12.05

Офіційна інформація, яка лунає з уст влади про надзвичайно високі заробітки львів`ян, насправді не відповідає дійсності.

Незважаючи на те, що середній рівень зарплати у Львівській області — 741 гривня — один з найвищих в Україні, проблема оплати праці надалі залишається актуальною і невирішеною. Офіційна статистика свідчить про позитивну динаміку зростання заробітної платні на 36% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Але варто звернути увагу на два важливих факти.

Перший: борг по зарплаті в області становить 40 мільйонів гривень. Головними жертвами епідемії заборгованості є вчителі, які впродовж кількох років чекають виплати своїх чесно зароблених грошей. Влада запевнила педагогів у тому, що процедура повернення боргів розпочнеться у жовтні, проте левову частку коштів доведеться отримувати вже в наступному році. Дивно, як наміри місцевих чиновників узгоджуються з ініціативою Міністерства освіти України значно підвищити зарплату освітянам до кінця 2005 року. Якщо в місцевих бюджетах немає ресурсів для реструктуризації великих боргів, тоді яким чином з`являться додаткові гроші для збільшення зарплат? Держава знову "накидає зашморг на шию" і опиняється перед черговою "борговою прірвою".

Другий: далеко не усі приватні підприємці дотримуються державних стандартів і відмовляються платити своїм працівникам понад 700 гривень. Крім того, вони дозволяють собі відверто знущатись над підлеглими: встановлюють тривалий неоплачуваний випробувальний термін, ігнорують виконання правил техніки безпеки на робочому місці, вимагають працювати по 10—12 годин, можуть будь-коли звільнити працівника без жодних підстав і пояснень. Випадок, який трапився з однією львів`янкою, хрестоматійний — він вкотре доводить існування певної небезпечної тенденції на ринку праці Львівщини. "Я довго не могла знайти високооплачувану роботу. І от після двох років марних пошуків помітила на сторінках спеціалізованої газети доволі привабливу пропозицію — робота бухгалтера в ресторані. Під час співбесіди власник ресторану пообіцяв мені зарплату 1000 гривень за місяць і 8-годинний робочий день. Крім того, ми обговорили умови, обсяг і терміни виконання роботи, а також узгодили перелік моїх професійних обов`язків і підписали трудовий договір. Через три дні власник ресторану наказав мені працювати вже не 8, а 11 годин, мотивуючи цей крок тимчасовим збільшенням обсягу роботи.

Як виявилось, я повинна була виконувати обов`язки не лише бухгалтера, але й касира, обліковця, оператора ПК і навіть прибиральниці. Словом, поєднати усі чотири професії на одній посаді, але розмір зарплати істотних змін не зазнав. Він, навпаки, зменшився: наприкінці місяця я отримала лише 600 гривень. І тут моє терпіння увірвалось. Звичайно, я вирішила з`ясувати причини такої несподіваної поведінки власника ресторану і нагадала йому про нашу письмову домовленість. Але його реакція на мої вимоги була щонайменше неадекватною. Власник зазначив, що не пам`ятає жодного контракту, і вказав мені на двері. Таким чином, мене несправедливо звільнили, і я не можу захистити власні конституційні права. Адже жодних профспілок на приватних підприємствах у Львові не існує. І щоб подати позов до суду, потрібні послуги дорогого адвоката. Зрозуміло, що у безробітних таких грошей апріорі немає", — зазначила безробітний бухгалтер Галина Титаренко.

Найголовніше, що така ситуація з працевлаштуванням і умовами праці у Львові знаходиться в глухому куті, оскільки приватні роботодавці жодної відповідальності за свої дії перед законом не несуть. Це вже нагадує відверте правове свавілля.

Отже, офіційна інформація, яка лунає з уст влади про надзвичайно високі заробітки львів`ян, насправді не відповідає дійсності. Ось як виглядає реальний рівень зарплат працівників наступних (довільно обраних) професій: бухгалтер — 500—700 грн., секретар — 500—600 грн., оператор ПК — 500—650 грн., інженер — 600—850 грн., перукар — 400—500 грн., електрик — 600—750 грн., слюсар — 600—800 грн., будівельник — 500—700 грн., водій — 500—700 грн., продавець — 500—700 грн., кухар — 650—800 грн., менеджер — 550—800 грн, вчитель — 300—500 грн., лікар — 400—800 грн. Не забувайте, що з цих "космічних" ставок стягують різноманітні податки, і "чистої" зарплати не вистачає навіть на харчування і оплату комунальних послуг. А що вже казати про придбання нового одягу, речей домашнього вжитку, доцільне проведення уїк-енду та літньої відпустки.

Не помітно жодного прогресу в створенні нових робочих місць, адже саме це мало бути пріоритетом діяльності нового губернатора Львівщини Петра Олійника. Принаймні Президент Віктор Ющенко під час візиту до Львова в лютому цього року в ультимативній формі вимагав від обласної влади за 3—6 місяців розпочати реалізацію цієї передвиборчої обіцянки. Покарання передбачалось суворе — негайна відставка. Як бачимо, минуло вже 8 місяців, і жодних ефективних результатів роботи губернатора немає, але це не заважає йому залишатись на посаді. У місті спостерігається дивовижна і нелогічна тенденція: під час конкурсу на створення нових робочих місць перевагу віддають тим підприємствам, які пропонують крихітну зарплату — 170 грн., а підприємства, здатні заплатити 1000 грн., залишаються аутсайдерами.

Зрештою, самостійно влаштуватись на високооплачувану роботу у Львові майже нереально. Для цього не потрібне резюме з вищою освітою та великим досвідом роботи, — вистачить авторитетного знайомства та чималенького хабара в грошовому еквіваленті, який вимірюється умовними одиницями. Явище корупції давно не є новиною для підприємств і організацій державної форми власності з бюджетним фінансуванням, які формують власний персонал за принципом кланово-родинної приналежності. Якщо, припустимо, переглянути склад працівників якої-небудь державної установи, то вони, як правило, зареєстровані під ідентичними прізвищами. Невже це просто збіг обставин і усі вони — лише однофамільці? Жодних перспектив для професійної самореалізації немає й у випускників львівських вузів, які через відсутність практичних навиків і мізерну зарплату поповнюють ряди або безробітних, або малозабезпечених. І після цього у влади вистачає нахабства критикувати своїх громадян, які в довжелезних чергах під стінами консульств європейських країн намагаються отримати візу, щоб влаштуватись на чорну рабську роботу за кордоном.