Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  01.07.2025
  Статьи

Версия для печати


Привид Майдану

Ольга Гніздовська,

Київ сьогодні (25.11.-01.12.2005),

02.12.05

Майдан відспівали і потанцювали на його могилі.

У вівторок Віктор Ющенко привітав народ із роковинами Помаранчевої революції. Прискіпливий стиліст знає, що слово "роковини" в українській мові зазвичай вживається у значенні "пам`ять про небіжчика". Про святкову дату доречніше говорити "річниця". Чого насправді припустився Президент - стилістичної неточності чи обмовки за Фрейдом?

Майдан відспівали і потанцювали на його могилі. Тепер усі задаються питанням, навіщо було його скликати. Всі ж розуміли, що настрій у суспільстві далекий від святкового, що після дев`яти місяців керування нової влади народилася хирлява демократія, а полюбовний союз її батьків скандально розпався.

Але "помаранчеві" лідери вперто наполягали на масштабному святкуванні. Щоправда, вловивши народне розчарування, вони трохи відкоригували анонси подій: начебто революційні вожді просто зобов`язані відзвітувати перед людьми за свої досягнення і прорахунки. Через це народ до останнього чекав якоїсь інтриги. Бо важко було повірити, що треба збирати весь Майдан тільки для покаяння. "Юля готує сюрприз", - говорили люди, підтягаючись 22 листопада до місця торішніх буремних подій.

Знову майдан Незалежності зафарбувався у помаранчевий колір. Все було, як і раніше: прапори, стрічки, шарфики, траспаранти з назвами населених пунктів - і все не так. Якась дивна суміш розчарування і тривожного очікування.

Напередодні сумновідома партія Дмитра Корчинського "Братство" погрожувала "контрМайданом" на Європейській площі. Але, як говорив один російський класик про іншого російського класика: він лякає, а мені не страшно. Так і Корчинський давно перетворився для українців на опудало з картонним дрючком у руках. Після сутички членів "Братства" із міліцією, котру ті затіяли у вівторок серед білого дня, "контрреволюції" відтяли голову: зачинщиків бійки покидали в каталажки і нейтралізували. А увечері задиратися з багатотисячним натовпом було б повним самогубством. Це тобі не минулорічний миролюбний Майдан. Навіть наривчасті "братчики" нутром відчули, що можна заробити по "морді обличчя".

О пів на п`яту розпочалося святкове дійство і парад "помаранчевих" політиків. Першими на сцені посипали голову попелом польові командири Майдану. Народ висловлював своє ставлення до виступаючих позитивною чи негативною реакцією, наче виставляв оцінки. Роману Безсмертному - колишньому коменданту Майдану – відверто улюлюкали. Потім, постала низка лідерів коаліції "Сила народу". Кожен із них виступав довго і нудно, як на звітно-виборчій конференції. Ліпив мокрий сніг, люди пританцьовували від холоду, однак стояли і чогось чекали. Далі освистали Юрія Єханурова: його головна провина полягала в тому, що він - не Юля. Чоловік, який стояв поруч мене, пробував було привітати Олександра Мороза, але на нього шикнули: з якого дива? Чоловік стенув плечима і сам собі здивувався: "За звичкою". Кінах патетично виголошував, що "Бог дав нам усі природні багатства". Хтось гукнув із натовпу: "А нам?" Бігме-Боже, як в анекдоті. Політики стояли розгублені, пригнічені й наче присоромлені. Люди ясніли обличчями тільки тоді, коли виступи переривалися ностальгійними революційними піснями.

Нарешті поширився шепіт: "Юля, Юля". Тимошенко з`явилася з боку вулиці Інститутської і пройшла повз щільний натовп до сцени. Сліпучий промінь прожектора вів її через увесь Майдан. Це була "з`ява Юлі народу" і, як виявилося, єдиний сюрприз, який підготувала опальна революціонерка для своїх шанувальників. Головна тема її промови була визначена як "я прийшла підняти ваш дух". Театральні засоби традиційні: лаконічні фрази-гасла, тремтячий від хвилювання голос. Але, як у сатирика, "все начебто за формулою, а вмикаєш - і не працює".

Хто найкраще засвідчив, що історичний момент змінився, "и новые песни придумала жизнь", то це Президент. Того Віктора Ющенка, який торік звертався до Майдану з проханням про допомогу, наче й не було. Перед людьми стояв всевладний "ukraine-баші". Гарячі зізнання Юлії Тимошенко в любові та відданості, здається, нітрохи його не зворушили. "Друзі мої, давайте не перетворювати цей Майдан на парламентське засідання", - поблажливо сказав він. І всі зрозуміли, що ніякої інтриги не буде. Все! Можна розходитися.

Майдан зробив свою справу, Майдан може йти. І не варто більше викликати його привид. Козацькі віча, на яких обирали нових гетьманів, а небажаних кидали на вістря шаблюк, якщо й були зародками демократії, то дуже стихійної. Новітню демократію мусить будувати весь український народ шляхом всеукраїнських виборів. Треба знову вміти орієнтуватися на стабільність, чітку та послідовну державну політику. Треба знову вчитися жити за "отченашем", дбаючи про хліб насущний "днесь". Революція скінчилася. Амінь!

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0