Небезпека-2006

Святослав Караванський,

Свобода (13-19.12.2005),

13.12.05

Особиста кар`єра для Ющенка вища від національних інтересів українців.

Вибори-2006 і ажіотаж навколо них дають багатий матеріал для політичного портрета України початку ХХІ століття. Для нашого аналізу визначальними будуть дві точки, що віддзеркалюють передвиборну боротьбу: верховенство закону і рівень демократизму у ставленні до державної мови України.

Згідно з опитанням населення, шанси послати своїх представників до законодавчого органу мають шість партій:

1. Блок Віктора Януковича (Партія регіонів України). Ставлення цього блоку до верховенства закону найкраще ілюструють президентські вибори-2004 за прем`єрства Януковича. Верховний суд України визнав ці вибори сфальшованими беззаконням чиновництва усіх рівнів. Один цей факт характеризує ставлення лідера блоку й усього блоку до закону. Другим фактом, що характеризує партію Януковича, є список кандидатів від партії до Верховної Ради. Тут зібрано усіх "законолюбців" України, бракує лише генерала Пукача і Леоніда Кучми для повного букета.

Як потрапила до цієї компанії уповноважена з прав людини Верховної Ради України Ніна Карпачова, важко збагнути. А втім, можна. Давно відомо, що російський демократ доти демократ, поки не йдеться про Україну. Чи не до цієї категорії слід віднести і пані Карпачову? Блок Януковича демонструє свій демократизм у питанні державної мови. Блок хоче спинити відродження нації, тобто добити недобитого. Дуже демократично, чи ж ні? У питанні державної мови розкривається справжнє антинародне й антиукраїнське лице цього блоку.

Ніна Карпачова ще може зберегти свою репутацію, вийшовши з цієї компанії. Але ж чи наважиться?

2. Блок Віктора Ющенка. У гарячі дні Майдану цей блок заповідався на патріотичний під усіма оглядами блок помаранчевої революції, блок нової України. На жаль, його лідер не виправдав сподівань учасників революції щодо верховенства закону. Призначення Президентом на посаду секретаря РНБОУ П.Порошенка і надання йому не передбачених Конституцією прав аж ніяк не можна узгодити з повагою до закону. Коли ж припустити, що цей хід викликано бажанням підірвати авторитет прем`єра Ю.Тимошенко, створити ситуацію, коли прем`єр подасть у відставку, то повагою до закону тут і не пахне. А нехтування обіцянки, що бандити сидітимуть у тюрмах, — це повага чи зневага до закону? Отож і постає питання: чи знав Майдан Ющенка, коли гукав на повні груди "Ющенко! Ющенко!"? Очевидно, що Ющенко уявний і реальний — дві цілком різні особи. Один — національний герой України, другий — амбітний чиновник малоросійської орієнтації, готовий жертвувати національним відродженням України заради власної кар`єри, особа без хребта, згодна з тих же міркувань амністувати злодіїв, хабарників та вбивць, здатна зрадити своїх спільників і піти на змову з ворогами Майдану, ревнива до соратників, яким народ виявляє більше симпатій. Цей синдром відбився і на доборі оточення лідера: це не самовіддані Україні люди, а очікувачі теплих крісел від патрона, якого вони можуть при нагоді і зрадити.

Підтримка, хоч і нетривала, Ющенком двох державних мов в Україні свідчить про відсутність у нього якостей патріота і державного мужа. 85% учасників помаранчевої революції — це прихильники національної ідеї, отже, мовні вподобання Ющенка суперечать Майдану. Очевидно, ці уподобання мають забезпечити йому другий президентський термін — можливо, у коаліції з ворогами революції. Особиста кар`єра для Ющенка вища від національних інтересів українців. Ющенко хоче будувати Малоросію. А це аж ніяк не збігається з прагненнями його союзників: КУНу, Руху та інших.

Отже, за такої ситуації усі патріотичні сили, що входять до Блоку Ющенка, мають вийти з нього й утворити незалежний блок, який і надалі підтримуватиме урядову більшість, за винятком мовного питання. Чи вийдуть вони? Чи їхні лідери будуть триматися за посади, одержані з ласки владики? Якщо триматимуться, то не виключено, що малороси Ющенка укупі з "українцями" Януковича, комуністами та соціалістами наберуть 300 голосів у Верховній Раді, потрібних для ліквідації України і розбудови Малоросії. Отож, зважте на цей факт, поводирі патріотичних сил: Україна в небезпеці!

3. Блок Юлії Тимошенко. Під оглядом верховенства закону до лідера блоку жодних претензій. Працюючи віце-прем`єром у Кабміні Ющенка, а згодом і прем`єр-міністром, Ю. Тимошенко не мала конфліктів із законом. Вона намагалась спинити незаконну приватизацію й додержати обіцянки, даної Майдану, що бандити сидітимуть у тюрмах.

Щодо ставлення до державної мови, то Ю.Тимошенко висловлюється за одну державну мову в Українській державі. Цю позицію підкріплює і той факт, що від БЮТ, скільки мені відомо, не надійшов жоден проект до президії Верховної Ради про утвердження імперської мови в Україні, тоді як від комуністів, соціалістів, янучарів та від Блоку Ющенка такі проекти були.

4. Блок Володимира Литвина. За останній час лідеру цього блоку не можна закинути нехтування закону, але за лідером тягнеться "хвіст" від часів його праці в адміністрації Кучми. Пан Литвин може стати справжнім державним діячем на перших ролях у державі, але для цього йому треба покаятися у тих гріхах, які він допустив під рукою Кучми. Якщо ж не наважиться, то його політична кар`єра навряд чи матиме перспективу. У ставленні до державної мови В.Литвин стоїть на мудрій позиції Юлії Тимошенко: він за одну державну мову.

5. Соціалісти Олександра Мороза. Про ставлення до верховенства закону О.Мороза дуже красномовно свідчить той факт, що саме він причетний до розгортання "касетного скандалу", а отже й до торжества закону. Щодо державної мови, то соціалісти мали б усвідомити, що згідно з ученнями основоположників соціалізму пригнічення мов колоніальних народів — це спадщина колоніалізму, і соціалістам аж ніяк не личить розпинатися за панування імперської мови. Нездатність декого з них опанувати державну мову яскраво свідчить про їхні розумові здібності. Чи ж можна з таким інтелектуальним рівнем претендувати на керування державою?

6. Комуністи. Поняття комуністів про законність розходяться з людськими поняттями: верховенства закону комуністи не визнають, а визнають диктатуру комуністичної мафії, яку вони звуть диктатурою пролетаріату, дарма що і Маркс, і Ленін, і Троцький, і Сталін до пролетаріату мали таке відношення, як орангутанг до Біблії. Щодо державної мови, то комуністи й нині живуть у мертвій уже державі СССР з її імперською мовою. З наявними у КПУ антидержавними поглядами ця партія давно вже заслужила на те, щоб бути забороненою.

Такий розклад сил маємо сьогодні в Україні. Вибрати з цього ряснобарв`я тих, хто заслуговує на законодавчу функцію у державі, нелегко. Але можна.