Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

 

Манипуляции с демократией

начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  12.06.2024
  Статьи

Версия для печати


І куди він, посол?

В.Писанська,

Голос України,

24.02.06

Можна було б подумати, що наші високопосадовці зумисне виставляють Україну на посміх світу. Коли б не дивна логіка в їхніх вчинках...

Хто спостерігає за розвитком подій, пов`язаних з постачанням газу в Україну, мабуть, звернув увагу на активну участь у "процесі" посла США в Україні Джона Гербста. Чи треба нагадувати, що дипломат повинен захищати передовсім інтереси держави, котру він представляє, а не втручатися у внутрішні справи країни перебування? Але пан Гербст чомусь вважає можливим коментувати суто наші внутрішні події так, ніби перебуває у слаборозвиненій країні чи в товаристві української зарубіжної громади...

Але цікаві не самі коментарі пана посла, а події після них. Торік Президент Ющенко мав домовленості з главами держав Росії і Туркменистану про поставки газу. Залишалося закріпити їх у документах. Тим часом у пресі з`являються коментарі про невигідність для України досягнутих угод, у тому числі й посла США. Далі найцікавіше: на переговори їдуть Плачков та Івченко, котрі повинні б виконати волю Президента України, але які практично завалюють їх.

Наприкінці минулого тижня посол США ні сіло ні впало знову критикує газову угоду і навіть твердить, що "зареєстрована в Швейцарії компанія "Росукренерго", яка стала в січні єдиним постачальником газу в Україну, грає дуже підозрілу роль". З якого це дива пан посол почав працювати ще й українським слідчим? Утім, простежимо, що було далі.

А далі у відповідь на привітання з днем народження туркменського глави держави Сапармурата Ніязова Президент України почув про нашу заборгованість за тамтешній природний газ - 158,9 млн. дол. Із них 143,3 млн. - лише за минулий рік. Ніязов також повідомив, що українські переговорники на чолі з виконувачем обов`язків міністра палива та енергетики, щоправда, двічі увільненим від них Верховною Радою Іваном Плачковим, "виявила неконструктивний підхід, не висловила бажання і не вжила потрібних заходів для розв`язання цього питання".

Наші переговорники замість того, щоб усе-таки пошукати "конструктивних підходів", повелися, як скривджені школярі, звинувативши Ніязова у брехні, й твердили: Україна не має боргів перед Туркменистаном. Хтось із них навіть обмовився, що й угоди з цією країною нам не потрібні, оскільки маємо інші – з "Росукренерго".

Приблизно такими були коментарі й інших українських чільників і представників МЗС. А невдовзі з`явилася інформація: борги за торішній газ маємо: на 110 млн. дол. товару, який надійде до Туркменистану у... квітні. А також 15 млн. грішми. До речі, прем`єр Юрій Єхануров у грудні заявляв, що в першому кварталі Україна погасить залишок боргів перед Туркменистаном, які накопичилися, починаючи з 1994 року. Крім того, він уточнив, що з туркменською стороною досягнуто домовленість: товари, котрі технологічно не могли бути постачені 2005 року, надійдуть упродовж двох місяців 2006 року. От тобі й "не маємо боргів"...

Можна було б подумати, що наші високопосадовці зумисне виставляють Україну на посміх світу. Коли б не дивна логіка в їхніх вчинках. Як, приміром, з необережними висловлюваннями щодо начебто непотрібності угод з Туркменистаном, що дуже схоже на провокацію. Якщо ми відмовляємося від туркменського газу по 50 дол. за тис. куб. м (а це значна кількість дешевого газу в поставках "Росукренерго"), то "підозріла", за словами американського посла, компанія змушена буде купувати в "Газпрому" паливо по 230 доларів, що, цілком імовірно, може призвести до її банкрутства. Чи не свідчення це того, що в потайних коридорах влади й досі триває війна за переділ газового ринку?

Хто й чиї інтереси в ній захищає? Відповіді на ці запитання поки що немає. Але ясно одне: в будь-якому разі це - не інтереси України...

І насамкінець. Наш Президент ініціює внесення змін до Конституції. Недоброзичливці закидають, що це задля того, аби мати більше влади. А навіщо йому більше влади, коли й ту, яка в нього є, він не спроможний застосувати?

Бо якщо Президент навіть на Плачкова з Івченком не має впливу, то навіщо йому її більше? А може, влада потрібна не йому - лідеру нації, а його оточенню, котре захищає власні інтереси? З огляду на втручання американського посла, такий поворот справи набуває небезпечних для держави ознак.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0