Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

 

Манипуляции с демократией

начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  28.05.2024
  Статьи

Версия для печати


Микола Плав’юк: Україна починає бути українською

М.Чіпко,

Українське слово (15.-21.02.2006),

16.02.06

Добра не буде, якщо винести і кинути Конституцію на відповідальність громадян, які далеко не готові або слабко обізнані з пропонованими конституційними змінами.

Фрагмент інтерв’ю з головою проводу ОУН Миколою Плав’юком.

— Віктор Ющенко заявив, що визнає чинність змін до Конституції, згідно з якими Україна стає парламентсько-президентською республікою. Водночас він не приховує, що його не влаштовує баланс, що склався між різними гілками влади. Тим часом суспільство поділилося на прихильників та категоричних опонентів змін до Основного Закону.

Яким чином, на Вашу думку, можна досягти консенсусу в питанні реалізації конституційної реформи?

— Конституція — це Основний Закон суспільства й держави, який не надається на радикальні зміни, якщо вони не належно продумані, підготовлені і проведені у нормальних умовах.

Так звана політична реформа, затіяна попереднім президентом Кучмою і Медведчуком, гаряче підтримана комуністами і соціалістами, мала на увазі короткострокові моменти. З одного боку, це був захід зберегти в тій чи тій формі владу Кучми-Медведчука, а з другого — повернути розвиток подій в Україні у близькі до радянського русла рамки (чого домагається Олександр Мороз). І ще з іншого боку — більш радикальна позиція Компартії, аж до скасування посади Президента.

Переформатування України з президентсько-парламентської в парламентсько-президентську республіку було кон'юнктурним актом, який у складних обставинах зовнішнього тиску і внутрішньої напруги в часі революційних подій на Майдані став недокінченим компромісом, який не може діяти нормально і з користю для України.

Ми, українські націоналісти, категорично виступали проти політичної реформи. На нашу думку, не послаблення, а употужнення сили Президента було б доцільним для України саме тому, що альтернатива — посилення парламенту — не є спертою на твердий фундамент громадянського суспільства.

Коли на нинішню пору маємо понад 110 політичних партій, коли маємо 45 суб'єктів виборного процесу і коли ми, по суті, не маємо політичної структуризації суспільного життя такою мірою, щоб змагалися політичні концепції і програми, а змагаються лише персоніфіковані групи тих чи тих осіб, то можна говорити, що фундаменту із здорових політичних сил, на який мусив би опиратися парламент, ще не збудовано в Україні.

І через те, по суті, ці моменти в основному унеможливлюють нормальне функціонування політичної реформи чи зміненої нею Конституції. Я вже не торкаюся цілої низки абсолютно не зрозумілих моментів. Скажімо — підвищення ролі прокуратури на тлі незалежної судової гілки влади. Чи імперативний мандат депутата, який обмежує права депутатів усіх рівнів, перетворюючи на механічних виконавців волі керівництва шести чи семи політичних сил. їхні лідери вирішуватимуть основні справи, а більшість депутатів вимушені будуть механічно виконувати їхню волю. Це далеко не те, чим ми можемо гордитися.

Іншими словами, це наслідки штучної ситуації, яка заіснувала в останніх роках президентства Леоніда Кучми і якій не зумів блок політичних сил, що підтримував Ющенка, протиставитись у Верховній Раді. І це стало реальним фактом.

Тому Президент своїми ініціативами, проголошеними у його Зверненні до Верховної Ради, намагається знайти вихід із цього глухого кута.

Я — за народне обговорення питань про необхідні зміни до Конституції. Так! Але я не прихильник розв'язання таких складних питань, як зміни в Конституції, всенародним голосуванням. Ці речі і суспільство, і поодинокі громадяни не готові розв'язувати. Скажімо, не буде народ голосувати за поодинокі розділи чи статті Конституції. І через те, що я не погоджуюся з одним чи двома розділами, голосувати проти всієї Конституції — не буде розумно. Рівночасно з тим іти проти власного переконання — це також моральна проблема громадянина.

Тому мені здається, що всенародне обговорення — так, бо Конституція є основним документом цілої нації, цілої держави. Але треба зберегти засади сучасної Конституції — прийняття її таки парламентом. Бо інакше створимо ситуацію, коли готові будемо ставити на референдум сьогодні — питання мови, завтра — питання Церкви, післязавтра — НАТО і так далі, до нескінченности...

Є такі речі, які зводять основний інститут — референдум — до такого рівня, до якого суспільство не має довіри. Згадаймо референдуми, котрі були підготовлені і проведені паном Волковим за часів Леоніда Даниловича Кучми. Тому мені здається, що треба хиби Конституції виправити законами, які Верховна Рада мусить схвалити. І паралельно з тим вести широке обговорення певних проектів конституційним форумом спеціалістів, який на пропозицію Президента доцільно провести.

Але б я не спішив з цими справами. Є очевидні хиби і вади чинної Конституції, які після виборів Конституційний Суд розгляне. І тоді вже можна б спокійно подискутувати. Добра не буде, якщо винести і кинути Конституцію на відповідальність громадян, які далеко не готові або слабко обізнані з пропонованими конституційними змінами.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0