Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

 

Манипуляции с демократией

начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  12.06.2024
  Статьи

Версия для печати


Як розуміє геройство нинішня влада

Л.Скорик,

"2000" (03.-09.02.2006),

03.02.06

Незважаючи на обурення з боку інтелігентів "несподаренківського зразка" незрозумілим мовчанням того ж таки бомонду, жодної реакції п. Ющенка на цей "відкритий лист" не заіснувало.

Кілька днів тому українські громадяни мали нагоду побачити і почути телезвернення Президента Ющенка до українського народу з нагоди першої річниці інавгурації.

Сумнівну адекватність оцінок, що їх дав Президент усім "досягненням" своєї команди за минулий рік, залишу на маргінесі ("на полях"). Але не можу оминути сакраментальної президентської візії, "якою буде наша держава", влада котрої "засвоїла головний урок 2005 року: "Україна — понад усе".

Може, і тому, що належу до покоління, котре спиналось на ноги у повоєнні роки з їх тяжкою бідою і у особливому "моральному кліматі", впровадженому Сталіним на Західній Україні, на все життя в моїй душі вкорінилась глибока відраза інтелігента до отого "понад усе!" — чи то "Радянська Батьківщина — понад усе!", чи то пам`ятне райхівське "Deutschland uber alles!" ("Німеччина — понад усе!").

Результати засвоєння такого уроку владою загальновідомі: і в Німеччині, і в СРСР — мільйони жертв власного і чужих народів. Бо нема нічого більш згубного для душі і тіла нації, ніж вкидання народу безвідповідальними, неінтелігентними і неврівноваженими вождями у багаття ідеологічної і національної зненависті та розбрату. Таке багаття найлегше розпалити у час економічної розрухи і злиденності...

Подумалось, може, це випадкова, отака собі псевдопатріотична риторика вкупі із "Слава кожному з вас!"

Але не минуло й пари днів, як пан Президент присвоїв почесне звання Героя України пану (чи то пак "пану-товаришу") І. Сподаренку, народному депутату чи не усіх скликань (в тому числі й радянських), котрий на чолі своєї багатотиражки "Сільські вісті" продовжував діяльність вірного охоронця комуністичних традицій у 1-й Верховній Раді часів боротьби за державну незалежність України.

Власне, "Сільські вісті" тоді невтомно висміювали наші державницькі та демократичні устремління, і мені там частенько перепадало у тих самих "кращих зразках" радянського шельмування інакодумців.

Щодо моєї особи, яка тоді в іпостасі народного депутата не давала спуску більшовицьким наїздам з боку особливо агресивних діячів депутатської "групи 239", то І. Сподаренко, як тодішній голова регламентного комітету ВР, сподобився з трибуни у запальній промові затаврувати мою депутатську діяльність з вимогою позбавити мене депутатського мандата. Цілком можливо, що події розгорнулись би у цьому напрямку, але вже другого дня незабутній Українець Олесь Терентійович Гончар у газеті щиро підтримав мої змагання за Державу і висловив категоричний протест проти діянь Сподаренка.

Було таке, пане Президенте. Досить лише перегорнути видання "Сільських вістей" тих років під проводом нинішнього "героя", щоб відчути всю глибину і завзятість "праведного переляку" керівництва газети перед державницько-демократичними настроями. А пізніше, коли державна незалежність України стала невідворотною реальністю, газета віднайшла іншу нішу для руйнування великої ідеї. Цією нішею стала ксенофобія, особливо її найганебніший прояв — антисемітизм. І так насправді — нічого дивного нема у тому, що згуртовані навколо газети "тверді більшовики" із завзяттям взялися сідлати цю замшілу шкапу, отруюючи свідомість "маленького українця" (якому не надто легко живеться у світі недолугих владних експериментів) чорносотенними інсинуаціями та "викриттями".

І як закономірне довершення цієї багаторічної діяльності — підпис п. Сподаренка у першій п`ятірці під маргінальним листом т. зв. "громадських діячів" і представників т. зв. "української інтелігенції" на чолі з ректором сумнозвісної МАУП Щокіним під листом до Президента та інших найвищих лідерів політичного бомонду з вимогою дати рішучу відсіч "єврейській експансії" в Україні (квітень, 2005).

Незважаючи на обурення з боку інтелігентів "несподаренківського зразка" незрозумілим мовчанням того ж таки бомонду, жодної реакції п. Ющенка на цей "відкритий лист" не заіснувало.

Лише через півроку Президент похопився осудом ксенофобічних діянь МАУП — першого навчального закладу в Україні, на фасаді якого була встановлена меморіальна дошка "на честь помаранчевої революції"...

І ось черговий жест Президента: Іван Сподаренко — Герой України.

Якщо безкарна і нікчемна, за своєю суттю глибоко антидержавницька діяльність, спрямована на "пошук ворога" серед людей інших національностей, зокрема єврейської, польської, російської, угорської тощо, заохочується главою держави на отруєння свідомості, то як же мало в розумінні нинішніх керманичів України є проявом геройства. Боже, бережи Україну!

Хочу сподіватись, що серед удостоєних за останній рік відзнаки Героя України знайдуться позбавлені комплексу меншовартості справжні інтелігенти, що відмовляться від цієї "честі" бути в одному ряду з людиною, наділеною надто сумнівним почуттям і совісті, і честі, і геройства.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0