Тонке настроювання

В.Княжанський,

День,

22.02.06

"Нова українська влада ...своїми діями демонструє, що робить наступний вибір: відмовитися від власних амбіційних національних планів, "випросити" преференції у могутніх зовнішніх заступників і віддати українську промисловість у володіння іноземцям", так вважають у партії "Віче".

Реальна економіка — безумовно, річ переважно глибоко матеріальна. Але здійснюється вона не стільки все-таки машинами та різними матеріальними ресурсами, скільки інтелектуальними та фізичними зусиллями людей. А людина — це надзвичайно тонкого настроювання біологічний механізм, для якого вбивчим буває часом не тільки слово, а й навіть погляд. Так що, думається, нашій країні, яка нині опинилася не в найсприятливішій економічній ситуації, не обійтися без настроювача. У цьому сенсі хорошу ініціативу проявив Президент, який регулярно зустрічається в радіоефірі з громадянами та намагається настроїти їх на конкретну, найчастіше оптимістичну та патріотичну хвилю.

Інша річ, який виходить результат, адже паралельно звучать й інші голоси, а головне — факти реальної дійсності. Але нехай у президентських спічах іноді навіть дуже часто звучить заклинання "я глибоко переконаний". Важливе те, що при цьому у слухачів складається думка про те, що нас ведуть правильним шляхом, і для них уже не так важливо, коли ми побачимо ціль: завтра чи через сорок років блукання. Людина приходить на роботу або на службу діяльною і не думає про те, куди їй бігти з цього корабля. Це ще не єдність нації, яка так і не визначилася одностайно з національною ідеєю, але вже не розлад і безладдя, спричинені тим, що ніхто нікому не вірить, і головне — здатні завести її дуже далеко убік або навіть назад від того шляху розвитку, яким рухається світ.

Сьогоднішня Україна, як кажуть, на роздоріжжі. І не тільки тому, що попереду вибори, результати та наслідки яких украй складно спрогнозувати. Попереду в нас вельми непростий час для економіки, коли будь-який уряд може стати заручником несприятливих обставин. Але, повторимо, долю країни вирішуватимуть не бездушні механізми та не обставини, а саме люди, їхнє настроювання на роботу або на байдикування, на успіх або на поразку. А де взяти настроювач з ідеальним людським і, що ще важливіше, економічним слухом, який би вмів слухати та чути критику, але розумів, що має право тільки на самокритику, а не на прогнози а-ля Кассандра.

На жаль, у нас із цим деякі проблеми. З часів Кучми, якому хліба не давай, а дай лише покритикувати власний уряд, наша еліта, що зароджується та постійно відшліфовується, ще, схоже, не усвідомила, що в її руках механізми, які вимагають, з одного боку, міцної руки та політичної волі, а з іншого — такі, що не терплять ані силового впливу, ані невпевненого бурмотіння.

Учора нас мало не покинув заради політики серед економічного шторму досить обізнаний міністр фінансів. Його втримали, але країна запідозрила: йому не потрібна відповідальність. І понурила голову. А сьогодні, — точніше наприкінці минулого тижня, — міністр економіки раптом засумнівався в можливості втримати інфляцію в 2006 році в межах 10%. "Усі бачать однозначну інфляцію, а я можу заявити, що в 2006 році однозначна інфляція — під великим питанням", — мов би хизуючись, сміливо проголошує Арсен Яценюк. Ось також, здавалося б, дуже обізнаний міністр. Але який психолог? Схоже, зовсім не тонкий... Утім, і це аж ніяк не радує, він у нас не самотній.

Як сказав "Дню" (сумніваючись у тому, що його слова будуть опубліковані) керівник групи радників голови Нацбанку Валерій Литвицький, "міністр економіки, як і міністр агрополітики, як і міністр енергетики почали новий тур формування інфляційних очікувань у країні". За словами Литвицького, вони "забувають, що є державними службовцями, які повинні формувати не тільки політику, а й настрої громадян". Експерт "Дня" довго та докладно перелічував приклади та механізми макроекономічного регулювання, що дозволяють тримати інфляцію у шорах, але зазначив, що цього не можна буде зробити тільки в тому випадку, якщо людей запевнять, що розкручуванню цінової спіралі не можна протистояти. Як немає прийому проти лома, так і майже неможливо подолати паніку. Набагато простіше її не допустити. І тут, на думку Литвицького, не треба бути ні міністром, ні дипломованим психологом. Важливо просто не забувати про відповідальність і про ті наслідки, до яких може призвести необережно зронене слово.

Утім, нова влада в цьому питанні почуттям міри особливо не відзначається. У її кулуарах уже можна почути ідеї про те, що, мовляв, очікувана для країни криза, спричинена подорожчанням енергоресурсів (причому нас закликають погоджуватися на будь-які, аби ринкові, ціни) — це ще не кінець світу. Адже викараскалися ж ми з попередньої кризи, і з цієї теж виберемося. Зате проведемо структурну перебудову, відмовимося від непотрібної промисловості, а все, що треба, купимо за кордоном. А як вам подобається цілком секретна ідея підняти економіку шляхом створення кількох нових ракетних дивізій? Цікаво, а хто питав згоди платника податків?

"Нова українська влада, соромлячись говорити про це вголос, своїми діями демонструє, що робить наступний вибір: відмовитися від власних амбіційних національних планів, "випросити" преференції у могутніх зовнішніх заступників і віддати українську промисловість у володіння іноземцям". Так вважають у партії "Віче" та наголошують, що цей висновок підтверджується "акцентом на зовнішніх, а не внутрішніх інвестиціях" і "відмовою від розвитку індустріального сектора української економіки". Це звучить із табору більш ніж конструктивної опозиції, чиїх пропозицій влада просто не захотіла почути.

ДО РЕЧІ

Валерій Литвицький упевнений, що для поновлення високих темпів зростання економіки України необхідно поліпшити інвестиційний клімат. "Стабілізувати економіку — ця дуже скромне завдання. Треба відновити зростання на рівні 5—6%. Не можна налаштовуватися на заспокоєння. Ріст економіки в поточному році можливий на рівні 3—4%. У той же час при реалізації ряду ризиків можливий і спад на 2—3%", — вважає Литвицкий. На його думку, прискоренню зростання ВВП будуть, зокрема, сприяти збереження стабільного обмінного курсу гривні, утримання інфляції на рівні 9%, відновлення процесу приватизації, а також не таке стрімке нарощування соціальних стандартів. Важливою умовою прогресу економіки, як вважає Литвицкий, є відновлення нормального діалогу між владою і великим вітчизняним бізнесом, а також зниження податкового навантаження. "Зовнішні і внутрішні інвестори не будуть виявляти активність в Україні, — відзначає експерт, — поки не зможуть розібратися в наслідках політичної реформи: чи збережеться баланс гілок влади. Інвестор обов`язково буде дивитися на те, з ким мати справу. Що таке парламентська республіка, поки також не зрозуміло, як і те, хто в Україні прийматиме рішення".