Прикуп опозиції

Денис ІВАНОВ,

Українська газета (28.09-04.10.2005),

28.09.05

Тепер можна сміливо констатувати: Ющенко раз і назавжди відвернувся від своїх обіцянок.

Пропонуючи Верховній Раді кандидатуру Єханурова вперше, президент знав, що його протеже не витримає першого іспиту. Адже для того, щоб за нинішнього прем`єра проголосували відразу - Віктору Андрійовичу потрібно було лише відкликати деяких членів провладних фракцій із відряджень за кордоном. Простягнута для потиску рука аутсайдера президентських виборів Януковича - ось кінцева мета вересневої прем`єріади...

...І рука Віктора Федоровича ненадовго зависла в повітрі. "Меморандум про взаєморозуміння", підписаний Януковичем та Ющенком перед повторним голосуванням по кандидатурі прем`єра, не тільки сигналізував про готовність президента не використовувати адміністративний ресурс на виборах проти опозиції, але і скріплював узи у минулому кровних ворогів. Зміст підписаного документа зовсім не символічний (як це часто буває в подібних випадках сумнівних союзів). Особи, що займалися складанням меморандуму, поклопоталися про те, щоб деякі, навіть вибухонебезпечні пункти, були включені в документ нарівні зі всіма. Аналізуючи ці фрагменти, дуже складно зрозуміти, що насправді примусило президента сісти на діжку з порохом і запалити сигару.

Пакт про ненапад і меморандум про всепрощення

Насправді роздивитися мотиви Віктора Ющенка зовсім не складно: відразу після вигнання саме Юлії Тимошенко приписували таємні союзи з опозиційними фракціями. Побічно підтверджені ці чутки були, коли екс-прем`єр в ефірі "Інтеру" маніпулювала з помаранчевою та блакитною стрічками. А офіційно - коли лідери опозиційних фракцій заявили про те, що не виключають союзу з Тимошенко, якщо президент змінить або припинить процес адміністративної реформи. Гра в мовчанку Ющенка щодо останнього питання навіть Партію регіонів примусила відмовитися від позитивного голосування по Єханурову (і це з урахуванням того, що "регіонали" схвалили відставку Тимошенко й назвали кандидатуру Єханурова задовільною). Ймовірно, саме ці маневри опозиції були причиною, з якої Ющенко поспішив заручитися підтримкою лідерів СДПУ (О) і Регіонів України. Але складно назвати цю причину (зацікавленість в електоральному та депутатському потенціалі опозиції) визначальною. Можливо, Віктору Андрійовичу самому дуже і дуже близькі сумнівні зобов`язання цього меморандуму. Які Ющенко тепер ніби вимушений лобіювати.

"Шаровий імунітет"

Так активісти київської "Пори" влучно назвали законопроект "Про внесення змін у Закон України "Про статус депутатів місцевих рад". Депутати ВР вже допомогли молодшим колегам з районних рад і підтримали ідею відновити цю практику надання імунітету перед адміністративною та кримінальною відповідальністю більш ніж 200 тисячам осіб (варто також зазначити, що зазвичай до цього числа входять зовсім не найбільш гідні люди). Тепер законопроект, для повного отримання чинності, залишилося підтвердити президенту. На що він вже фактично дав згоду, підписавши меморандум із Януковичем, де невідкладне введення в дію цього закону значиться четвертим пунктом. Серед зобов`язань про забезпечення цивілізованої політичної конкуренції цей пункт виглядає як мінімум незвичайно. Яка ж реальна мета його наявності в документі, які можливості приховуються за впровадженням такого закону для одного з підписантів? Відповідаючи на ці питання, необхідно врахувати, перш за все, два чинники. По-перше, саме органи місцевого самоврядування завжди були найбільш корумпованим осередком політичної структури нашої країни. Таким чином, надаючи депутатам місцевих рад недоторканність, влада заохочує посадові злочини на місцях. Адже покарати злочинця буде вкрай складно - за всю історію недоторканності депутатів Верховної Ради під український суд не пішов жоден (!) народний обранець, а претендентів було багато. По-друге, саме депутати місцевих рад уже на практиці довели, що відіграють вирішальну роль у фальсифікації виборів, діючи не завжди таємно і часто грубо. Вибори настають, і президент пам`ятає про це. Пільга недоторканності для депутата-хабарника - достатня ціна для купівлі його відповідної роботи у виборчому процесі. Тим паче - імплементарна перевага володіння імунітетом дасть йому змогу порушувати закон зі спокійним серцебиттям. Але не будемо надто критичні і песимістичні, варто віддати належне нашому президенту - він турбується про своїх довірених апаратників чуйніше, ніж представники старої влади.

Фальсифікації - "Так!"

Якщо пункт про депутатський імунітет можна спробувати трактувати так, аби виправдати ініціативи Віктора Андрійовича, то з приводу іншої частини меморандуму з виправдовувальною промовою побоявся б виступити адвокат самого диявола. Зобов`язання діючого президента, гаранта не тільки Конституції, але й декларацій Помаранчевої революції, амністувати фальсифікаторів виборів - примушує людину, яка мерзла на Майдані, відчути абсолютне розчарування. Тепер можна сміливо констатувати: Ющенко раз і назавжди відвернувся від своїх обіцянок, Президенту навряд вдасться пояснити свій вчинок. Тим паче, що він, радше за все, не буде й намагатися.

Абстрагуємося від емоцій, як це свого часу зробив Віктор Андрійович. Навіщо може знадобитися президенту виправдовувати фальсифікаторів (внесення проекту Закону України "Про амністію", коректування пп. 157 і 158 Кримінального Кодексу України) ? Це питання стане ще більш гостро, якщо ми враховуватимемо, ЩО Віктор Ющенко ставить на кін, здійснюючи подібне. Як це не дивно, але, відповідаючи на це питання, ми знову згадуємо про майбутні вибори саме в тому контексті, в якому ми розглядали їх до цього. Тепер фальсифікатор зможе працювати спокійно не тільки в тому випадку, якщо він депутат. Тепер карт-бланш порушувати "Закон про вибори" має й урядовець, і директор заводу, і шкільний вчитель.

P.S. Складно сказати, на що сподівався діючий президент, підписуючи меморандум і прикріплюючи до нього чергове неправдоподібне формулювання про забезпечення проходження Єханурова в Кабмін. Але для народу України сьогодні досить незвично спостерігати боротьбу за владний потенціал, що належить силам, які ще недавно сприймалися як абсолютне зло, яке треба терміново розтоптати і викинути на узбіччя не тільки політичне, але і соціальне. Хоча представники нинішньої влади (і той, хто з адмінресурсом, і та, хто без нього) показали, що вони чудово вміють абстрагуватися від зайвої рефлексії на подібні ситуації. Але чи від цього абстрагуватиметься народ?.. Чи не подумає він, що злочинна суть старої влади більшою мірою властива владі новій? Згадуються останні рядки казки Оруелла "Скотний двір": "Ті, хто залишилися назовні, переводили погляди зі свиней на людей, з людей на свиней, знову і знову вдивлялися вони в обличчя тих та інших, але вже було неможливо визначити, хто є хто".