Термінове гальмування

В’ячеслав ТРЕТЯК,

Українська газета (28.09-04.10.2005),

28.09.05

Стало зрозуміло, що за половину календарного року помаранчева команда не тільки не спромоглася поліпшити економічний стан України, але взагалі поставила нашу країну на межу суцільної бідності.

Динаміку політичних коливань в Україні та навколо неї, як очікувалося, завдало призначення нового, вже без приставки "в.о.", Прем'єр-міністра України - Юрія Єханурова. Криза влади, яку вона сама схильна називати "кризою команди", явила народу багато прихованого і замовчуваного протягом тривалого часу.

Провину завжди в усі часи звалювали на тих, хто вже пішов, щоб вигородити себе і зняти відповідальність за майбутні прорахунки. В такий спосіб, з'їжджаючи на "провину колишнього уряду" (уряд Юлії Тимошенко став 11-м урядом в Україні, що пішов у відставку не за власним бажанням), в Україні змінилося не одне покоління влади. Не відбулося нічого принципово нового і на цей раз.

Після доповіді Юрія Єханурова в парламенті, яка безпосередньо передувала першому голосуванню обранців народу за його особу на посаді Прем'єр-міністра, стало зрозуміло, що за половину календарного року помаранчева команда не тільки не спромоглася поліпшити економічний стан України, але взагалі поставила нашу країну на межу суцільної бідності. Як до цього дійшло, пан Єхануров не пояснював, та й загалом його слова здавалися якимись завченими, вимушеними, і ще вбачалося, ніби він усвідомлював "тимчасовість" свого призначення, тому й не дуже сильно звинувачував колишній уряд. Воно й зрозуміло: тепер другу половину року йому доведеться терпіти такі самі звинувачення, якщо тільки він не досягне "економічного дива".

Теперішній новий "осінній" набір до лав Кабінету Міністрів - намагання влади з усіх сил натиснути на гальма всіх криз, разом узятих: і гуманітарної, й енергетичної, і "кризи команди", і євроінтеграційної. Саме натиснути на гальма: не зупинити кризу, а заморозити її, як заморожують у фантастичних фільмах хворих людей, ліків для яких ще не винайдено. Головним завданням Прем'єра та його нової команди, зібраної з уламків старої і доповненої свіжими головами, які влада іменує не інакше як "технократами", стане зовсім не анонсований Верховною Радою довгоочікуваний розподіл влади і бізнесу (утопічна мрія наразі не приносить нічого, крім розбратів), а забезпечення керованого розвитку ганебного краху нової системи управління державою. Іншими словами, Єханурова покликали для того, щоб спільний владний корабель не пішов на дно раніше парламентських виборів; він як капітан не повинен довести його до пункту призначення, а мусить затопити на мілині, де більш вдалі його наступники зможуть дослідити причини, через які він потонув, і підняти його на поверхню. Хоча, звичайно, не виключений такий варіант, що Єхануров на посаді Прем'єра задовольнить геть усіх своєю діяльністю (чи бездіяльністю), і його залишать капітаном.

Значно цікавіше інше: звертаючи увагу на тих, хто лишиться від старої команди при новому уряді, можна, хоча й суто умовно, уявити, які напрямки життя країни уникли кризових явищ. Наприклад, уже остаточно відомо, що у керма зовнішньополітичного курсу країни залишиться Борис Тарасюк, виконуючий нині обов'язки міністра закордонних справ. Таким чином, після того, як Борис Іванович втретє буде офіційно призначений на цю посаду, основна його робота зведеться до заспокоювання міжнародного співтовариства словосполученнями "перехідний період", "недоліки демократії", "перегляд командою Президента цінностей, відстояних Майданом" і таке інше. Його головного опонента Олега Рибачука пересадили на один стілець чи то далі, чи то вище від сцени євроінтеграційної вистави, тому Тарасюку бути єдиним керманичем, але й відповідати за євроінтеграційну кризу, про яку вже пошепки говорять аналітики, теж доведеться йому одному.

Перше питання, що постає перед МЗС - як до зміни влади в Україні, швидкої та неочікуваної, яку не мали сміливості прогнозувати навіть найвідвертіші песимісти, поставиться європейське співтовариство і країни СНД, передусім Росія та дружня Грузія. РФ така позапланова ротація в українському Кабміні - просто подарунок. По-перше, є можливість перепочити після позиційних суперечок про нафту, газ і Чорноморський флот, по-друге - існує вірогідність того, що, навіть якщо Кабмін збереже третину колишніх міністрів, оновлений його склад буде більш толерантним до північного сусіда (як не крути, а Єхануров здається всім більш налаштованим на співпрацю з Кремлем, ніж залізна Юлія Володимирівна). Про це каже й той факт, що Борис Тарасюк, перебуваючи в Росії, під час діалогу з Секретарем Ради безпеки РФ Ігорем Івановим і зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим, всіляко популяризував Єханурова, обговорюючи навіть можливий візит останнього до Росії. В РФ, звичайно, розуміють, що заміна основних гравців Президентом носить суто технічний характер, бо гра вже добігає кінця, тому на українські ініціативи дивляться стримано і реагують спокійно. Півроку тепер можна чухати потилицю, аналізувати, прогнозувати, сварити між собою всі політичні сили України і стовбичити за спиною Ющенка, постійно нагадуючи про себе дикими цінами на нафту й газ. Україна тепер для Росії перетворюється на поле для стратегічних політичних маневрів, на полігон дослідження всіх можливих політичних сценаріїв. Недарма в Інтернеті розповсюджувалися чутки про те, що нібито російські олігархи готуються до українських виборів - так воно й є. І нещодавній напівскандал з Березовським, який давав чи то не давав гроші Ющенкові на вибори, тільки підтверджує це.

Грузія, Польща та інші друзі України по барикадах щиро переживають за долю нашої держави, яка ніяк не вибереться з калюжі, хоч уже наче й підібрала гарних і відповідальних керманичів, які заявили, що знають, як з цього виплутатися. Взагалі, народ у своїй більшості всюди однаковий, і це дає всім учасникам Помаранчевої революції невичерпний вотум довіри - люди, як у нас, так і за кордоном, не мають бажання розчаровуватися в тому, у що повірили всім серцем. Відтак Європейський Союз, чиє слово для нас важливе, буде ще довго терпіти кадрові рокіровки і смуту серед колишніх друзів, але, звичайно, не потерпить економічного безладу в країні. В цьому головне завдання Ющенка: зробити так, щоб новий уряд не пустив Україну з протягнутою рукою по світу до нових виборів. Потім сформується новий склад ВРУ, потім - черговий новий уряд, а потім уже й до нових президентських виборів недалеко, і гори воно все синім полум'ям. Горітиме, бо Президент розуміє, що навряд збереже впливовість після весняного марафону.

У Сполучених Штатах думають так само. Ющенка з почестями нагородили Філадельфійською медаллю за внесок у розвиток демократії, але зі вступом до СОТ та статусом країни з ринковою економікою попросили почекати. З півроку приблизно. Дивний збіг у часі, чи не так?

На цьому тижні Єхануров за дорученням Президента має сформувати новий склад уряду, і він уже пообіцяв, що третина запропонованих міністрів не матиме відношення до великої політики. Не можна сказати, що Європа, США і Росія завмерли в очікуванні, але все одно цікаво. Цікаво буде і нам, громадянам, бо відносини народу нашої країни з владою протягом всього часу її незалежного існування нагадують дитячу гру "вірю-не вірю". Причому народ усе частіше каже "вірю" і все частіше програє.