Территория свободы слова
«Задача прессы — быть в оппозиции к власти»
Анатолий ЛЕМЫШ,
"2000" (09-15.09.05),
09.09.05
Після того як Василь Червоній став головою облдержадміністрації, судових позовів від нього не було, але були коментарі. На будь-якій нараді можна почути, що «ця преса куплена», «вона належить олігархам», що «все перекручують» і т. ін. Яка наша думка з цього приводу? Ми намагаємося об'єктивно все висвітлювати. Те, що влада сама створює якісь прецеденти, які їй не на користь, — це її проблеми.
«2000» продолжают опрос известных журналистов Украины разных регионов о нынешнем состоянии свободы слова в нашей стране.
«Працюємо так, як вважаємо за потрібне»
Валентина Шах, головний редактор рівненської газети «Рівне вечірнє»:
— Ситуація зі свободою слова у нас досить неоднозначна, мабуть, тому що головою Рівненської облдержадміністрації є Василь Червоній. Коли ще він був народним депутатом, від нього надходило багато судових позовів до нас, і будь-яка згадка в газеті ним розцінювалася як шкода його іміджу. Це виливалося в величезні позови. Деякі суди тривали навіть після зміни влади. Це стосувалося не тільки нас, а й газети «Панорама» та інших видань, де судові позови сягали трьох мільйонів. Ваша газета також про це писала.
Після того як Василь Червоній став головою облдержадміністрації, судових позовів від нього не було, але були коментарі. На будь-якій нараді можна почути, що «ця преса куплена», «вона належить олігархам», що «все перекручують» і т. ін. Яка наша думка з цього приводу? Ми намагаємося об'єктивно все висвітлювати. Те, що влада сама створює якісь прецеденти, які їй не на користь, — це її проблеми. Дуже багато в неї рішень суперечливих. У нас були й схвальні матеріали відносно влади — тоді, коли вона на це заслуговувала. І коли нас питають: як ви працюєте з Червонієм? — я відповідаю: зате у нас є про що писати!
Що стосується інших аспектів свободи слова, то нам ніде у владних структурах не відмовляють. Немає ніяких перешкод, щоб потрапити на будь-які наради. Що було неможливо при попередніх можновладцях. До наших журналістів дуже люб'язно ставляться. Дають всі коментарі. Це навіть дивує. Звичайно, влада не сприймає критики, як попередня, так і нинішня, але якій владі вона подобається? Їй би хотілося, щоб її тільки хвалили.
— Як реагує влада на вашу критику? Чи пропускає її повз вуха?
— Мені випадки реагування невідомі. Це обурює, але реакції на наші навіть резонансні публікації немає. Наша точка зору була і залишається такою: преса не повинна занадто хвалити владу, яка б хороша вона не була. Це загальновідомі принципи. Наше завдання — писати не компліментарно, а об'єктивно. Можна констатувати, що як такого перешкоджання нашій діяльності немає.
Наші стосунки з міською владою цілком нормальні. Віктор Чайка, рівненський голова, незважаючи на своє минуле (він був секретарем міськвиконкому ще за радянських часів), має непогану підтримку мешканців Рівного. Хоч у нас критикують Чайку, він іноді ображається, але не скочується до того, щоб звинувачувати нас: це, мовляв, олігархічна преса, це замовлений матеріал і таке інше. Він може передзвонити мені й сказати: ось ви надрукували те й те. А я ж хотів якнайкраще — та йде пояснення. Він регулярно зустрічається з редакторами. Тобто явного перешкоджання журналістській діяльності ні з боку обласної влади, ні з боку міської немає. Є хіба що публічна, словесна реакція, що про них написали щось, з чим вони не згодні.
— Чи відчуваєте ви якийсь тиск з боку центральної влади України?
— З Києва на нас ніякого впливу немає. Ми — рівненська газета, нас цікавлять місцеві події. Та й при минулій владі тиску не було. Ми завжди друкували те, що бажали надрукувати, і в цьому сенсі нам центральна влада ніяких палиць в колеса не встромляла. Я завжди казала, що навіть при тій владі можна було мати досить суттєву свободу слова. Не раз було відлуння, що деякі наші публікації у той час не сподобалися у місцевому «Білому домі», дехто казав нам: все, вас закриють! І — не закривали! Ми дозволяли собі писати різко і тоді, і зараз. Працюємо так, як вважаємо за потрібне. Свобода слова найбільшою мірою залежить від внутрішнього редактора і цензора, а не від того, яка влада надворі.
«Наша задача — указывать болевое направление»
Михаил Бахарев, главный редактор «Крымской правды», Симферополь:
— Со свободой слова после смены власти по сути ничего не изменилось. Приведу простой пример. В Крыму четыре ежедневные газеты. Тираж трех остальных, кроме нашей, в сумме раза в два ниже нашего. Почему же читатели выбирают «Крымскую правду»? Оттого, что она независимая газета. А почему другую прессу не берут? Оттого, что они хвалят каждое правительство, какое б ни пришло. А почему хвалят? Да потому, что они у этого правительства на дотации, оно им деньги дает.
Сколько говорили, что в Украине необходимо провести разгосударствление прессы, — и ничего не делается. В каждом городе есть городская газета, в каждом районе — районка. Кто их хозяин — местные советы, администрации. Все эти учредители очень слабо финансируют свои боевые листки, дотации приходится вышибать. Там не найдешь ни одного критического отзыва о местной власти. Был «бело-голубой» — хвалили, пришел «померанцевый» — целуют его. Пока не будет в Украине независимой прессы, так и будет продолжаться.
— Вы имеете в виду независимой от государства?
— От него — прежде всего.
— А если учредитель частный? Некий «олигарх», как это принято нынче называть? Журналисты от них зависят не меньше. Вот вы, наверное, тоже от кого-то зависите?
— Минуточку! У нашей газеты учредитель — трудовой коллектив. Мы на самоокупаемости. Ответственно вам заявляю, как перед Богом: начиная с 1995 года «Крымская правда» не получила ни от кого не только денег, но даже шариковой ручки! Даже если нам будут давать средства под некие партийные акции, я их не возьму! У нас подписка стоит дороже, чем у других крымских изданий. Но нас выписывают, и мы рентабельны! Можете проверить: у нас рентабельность выше 20%.
— Вернемся к свободе слова. Если вы такие независимые и публикуете резкие критические статьи, то как реагирует на них власть?
— Наша задача — формирование общественного мнения. Иногда на наши публикации власть реагирует опосредованно, вынужденно отвечая на требования граждан относительно информации, опубликованной нами. Мы «достаем» ее через общественное мнение. А напрямую на контакт с нами властные структуры выходят редко. На прямую реакцию государства мы не рассчитываем. Мы — оппозиционная газета, наша задача — указывать болевое направление.
— И при предыдущей власти вы тоже были ее противниками?
— Всегда были, и кто бы ни пришел, будем к нему в оппозиции. Любая власть, любая государственная машина была и будет против того самого маленького «чеховского человека». А мы защищаем в первую очередь именно его. Задача прессы — быть всегда в оппозиции к власти.
— Есть ли какие-то попытки прижать вас, ограничивать?
— Не буду врать — нет. К нам не ходят лишний раз ни налоговая милиция, ни пожарные. Не трогают правоохранительные органы, хоть они иной раз бывают недовольны нашими публикациями. Это было все при прежней власти. Сегодня такого нет. Правда, мне передавали, что на своих встречах первые лица Крыма говорили меж собою: дескать, эта «Крымская правда», если никого не обольет, не очернит, то и спать спокойно не будет. Кто говорил это, рассказывать не буду.
Кстати, в последние годы возникла новая проблема, связанная не столько со свободой слова, сколько с его грамотностью. Мы не можем найти молодых журналистов, которые правильно писали бы на русском языке! Дело в том, что в Крыму почти во всех школах, даже если преподавание ведется на русском языке, русский изучается как иностранный — то есть только литература, без грамматики! В результате выпускники школ могут прочесть Пушкина и Чехова, но сами писать грамотно не умеют. К нам в газету приходят выпускники журфаков и не выдерживают испытательного срока. Они умеют мыслить, рвутся в бой. Но они не знают, как грамотно написать текст. Так что можно сказать: полновесный русский язык в Крыму не изучается. Проблема потери языковых знаний становится очень серьезной.
«Особых изменений не замечаем»
Евгений Ясенов, редактор отдела газеты «Салон Дона и Баса» (Донецк):
— Не верю, что состояние со свободой слова радикально изменилось. Я не чувствовал какого-то колоссального давления в прошлом и позапрошлом годах. Отдельные проявления тогда, конечно, были, глупо с этим спорить. Но некоторые попытки давления имели место уже при этой власти. По нелепому письму рассерженного читателя нас вызывали в прокуратуру. Он пытался обвинить нас в том, что своими публикациями мы вносим раздор в украинское общество и дестабилизируем ситуацию. Написал в прокуратуру, и та немедленно приняла иск к рассмотрению. Был, правда, не допрос, а беседа, и на этом все закончилось. Дальше единственного посещения нами прокуратуры дело не пошло. Я понимаю, что подобные письма — это неизбежное зло, от которого не застрахованы любые СМИ.
Свобода прессы может быть ограничена по-разному: не только в виде вызова на ковер к начальству, но и таким образом тоже. Так что я не заметил каких-то резких изменений в этом смысле. Существуют некие рамки, за которые нельзя было выходить прежде, не стоит высовываться и сейчас. Но можно сказать точно: чиновники стали опасаться давить на прессу так, как раньше.
— Вас пропускают на заседания мэрии, облсовета? С вами делятся нужной газете информацией, согласно закону о печати?
— В общем, да. Но нас и раньше пропускали. Ухудшения ситуации со свободой слова я точно не вижу.
«Відчуваю зовсім іншу атмосферу»
Степан Курпіль, головний редактор газети «Високий замок», Львів:
— Думаю, що сучасний стан свободи слова в Україні суттєво відрізняється від того, що був до помаранчевої революції. На власному досвіді відчуваю зовсім іншу атмосферу, і не тільки в медійному простора, а й у суспільстві в цілому. За тих часів нас податкова перевіряла по півроку й нічого не знаходила, тому що ми були чемними платниками податків. І якщо подивитися на загальноукраїнський простір, то є навіть певні «випуклості» в інший бік, коли цією свободою слова зловживають. Немає темників, вказівок, що писати і як писати. Я думаю, що це вже досить суттєва відмінність порівняно з тим, як було. Маю надію, що ми рухаємося у правильному напрямку. Навіть той скандал із сином Президента. Журналісти обурилися лайкою Ющенка, але потім Президент знайшов у собі сили вибачитись перед кореспондентом «Української правди».
— Ющенко звинуватив журналіста привселюдно, а вибачився наодинці, по телефону. Та й вибачення там не було.
— Так, але моє враження, що Президент із цього випадку зробив суттєві висновки, й малоймовірно, що така некоректна ситуація може повторитися. Він знайшов у собі й сили, й необхідність зателефонувати та якось загладити свою емоційну реакцію. Раніше такого й близько не могло бути. Це свідчить, що зараз ми маємо іншу ситуацію, журналісти вже відчули, що таке свобода слова, й навряд чи захочуть повертатися до того, що було.
— В Україні вже був період майже повної свободи, десь на початку 90-х років минулого столття, але він на диво швидко закінчився.
— Так, було кілька періодів «відлиги». Але зараз склалася інша ситуація. За останній час значна частина журналістів усвідомила свою роль у масмедійному просторі. І повернутися в часи темників вже буде важко.
