Від чого пішли, туди й повернулися?

О.Гуцул,

Робітнича газета,

27.09.05

Президент Ющенко продовжує висувати філософські сентенції про те, що нічого не відбулося і що "його нація" зовсім не у небезпеці, приміряє на себе роль миротворця, пропонуючи Тимошенко заховати "сокиру війни", а із затятим опонентом Януковичем успішно наводить місток до спілкування. І обіцяє, обіцяє, обіцяє...

Цікаво, яким би чином прокоментував те, що нині відбувається в нашій державі, а головне, спрогнозував, чого чекати далі, відомий астролог, улюбленець команди екс-президента Кучми Павло Глоба?

Зі своїми прогнозами Павло Глоба завжди з`являвся у той момент, коли треба було змалювати гарну перспективу Леоніда Даниловича. І він змальовував її, причому термінами хорошого політичного експерта. Сьогодні Глобу ніхто з українських політиків більше не запрошує. Тож доводиться розбиратися самотужки — хто, з ким і куди рухається в українському політикумі.

Якщо хтось думає, що призначення Прем`єром Юрія Єханурова поклало край кризі влади, той глибоко помиляється. Просто вакансії найвищих посадових крісел держави на даний момент у нас заповнені. Президент Віктор Ющенко продовжує висувати філософські сентенції про те, що нічого не відбулося і що "його нація" зовсім не у небезпеці, приміряє на себе роль миротворця, пропонуючи Юлії Тимошенко заховати "сокиру війни", а із затятим опонентом Віктором Януковичем успішно наводить місток до спілкування. І обіцяє, обіцяє, обіцяє...

Але суспільство більше не вірить Віктору Ющенку так, як вірило у тяжкі дні помаранчевої революції. Віктору Андрійовичу час підраховувати втрати, серед яких найбільша — втрата довір`я суспільства. А ще ж і рік не минув від моменту його вступу на посаду Президента... Соціологи із центру Разумкова свідчать: сьогодні підтримка дій можновладців перебуває на найнижчому рівні з часів зміни влади в Україні. Ось цифри: повністю підтримують дії Президента 19,8 відсотка опитаних, не підтримують 34,1%. До речі, дії Віктора Януковича повністю підтримують 17,2 відсотка опитаних — лише на якихось два з половиною відсотка менше, ніж Віктора Ющенка. А як добре усе починалося: гасла, висунуті Віктором Андрійовичем, тішили наші амбіції і зміцнювали сподівання, що нарешті заживемо в моральній державі: "Бандити сидітимуть в тюрмах", "Владу відділити від бізнесу", "Ні — корупції і хабарництву", "Справа Гонгадзе буде розкрита" тощо. А потім... Потім була історія із сином Президента, який, виявилося, полюбляє їздити на найдорожчих авто у світі, розмовляти по найдорожчому мобільнику, пити найдорожче шампанське, жити у дорогих за столичними мірками апартаментах, була й відповідь Президента на усі ці розслідування журналістові, у якій прозвучало слово "морда", яке так не ліпилося ні із стилістикою Президента, ні із його лозунгами.

Далі — більше: заяви Зінченка про корупцію в оточенні Президента із називанням конкретних прізвищ. А в результаті — відставка уряду. Цікаво, чи усвідомлює Віктор Андрійович те, що суспільство не стільки сколихнув факт відставки уряду Тимошенко (до відставок нам не звикати), як незрозумілі причини такого кроку, а ще більше — незрозумілі позиції самого Президента. Чи він не бачив, що уряд робить усе не так, породжуючи одну кризу за іншою, чи не чув про гасла реприватизації, чи не знав про діяльність Єдиних енергетичних систем, їхній борг державі тощо? Суспільство не бачить логіки у діях Президента. І нелогічність продовжує нас дивувати. Скажімо, союз із Януковичем.

Прихильники Віктора Ющенка сьогодні затято пропагують, мовляв, немає нічого такого в тому, що Ющенко подав руку Януковичу. Але пояснення ці надто обтічні, неконкретні, непрозорі, базуються на класиці: в політиці немає вічних друзів та ворогів, є вічні інтереси. Дуже швидко після таких тяжких баталій ці інтереси у двох опонентів Президента Ющенка та опозиціонера Януковича виявилися спільними.

До речі, коли читаєш 10 пунктів горезвісного Меморандуму порозуміння між владою та опозицією, не полишає почуття, що це лише влада робить реверанси у бік опозиції, підлаштовується під неї, догоджає їй. Скажімо, яка влада, що себе поважає і вважає демократичною, могла допустити появу пункту "Недопущення політичних репресій"? Отже, вони були? Або ж інший пункт: "Законодавче урегулювання гарантій прав власності". Виходить, увесь цей час ми все ще продовжуємо жити у період дикого капіталізму, первісного накопичення капіталу за принципом — хто перший встав, той і чоботи взув? А чого вартий пункт про амністію. Лозунг "Бандити сидітимуть у тюрмах" вже не актуальний? Як не актуальні і покарання тих, хто, порушуючи Конституцію, свідомо пішов на фальсифікацію результатів виборів Президента? Яка ж користь з такого Меморандуму?

Володимир Литвин заспокоює, мовляв, усі ці домовленості зруйнують вибори до парламенту. Політологи ж, навпаки, говорять: поява такого документа свідчить про слабкість влади і, зокрема, Президента. Віктор Ющенко не зміг домовитися із парламентом, аби з першого разу була проголосована запропонована ним кандидатура Юрія Єханурова на посаду Прем`єра. Довелося домовлятися — не з соратниками, з опозиціонерами. Виручив Янукович...

Ще поява Меморандуму і те, як відбувалися вибори Прем`єра, засвідчили, що Україна вже стала на шлях політичної реформи, коли перша скрипка в руках у парламенту, а не в Президента. Тому вага парламентського крісла у перспективі березневих виборів зростає до неймовірних показників.

Чого ж очікувати суспільству далі? У що вірити, до кого прагнути? Тяжке запитання, адже, як засвідчили соціологи, лише 6,2 відсотка опитаних вважають, що дії нової влади виправдали їх сподівання. Хилитися ж до опозиції, якщо ототожнювати її з Віктором Януковичем та "Регіонами України", — це вже щось із розряду садомазохізму. Незрозумілим є ще одне: хто із оточення Президента Ющенка йтиме з ним до кінця? Маються на увазі не тільки політичні сили, а й популярні особистості. Скажімо, вже відомо, що Володимир Яворівський так само зневірений... І хоча думка Володимира Олександровича, як голови Спілки письменників України, це ще не думка усієї організації, але момент досить симптоматичний. Інтелігенція починає відвертатися... Так уже було за часів Леоніда Кучми. Тільки він встиг покерувати країною майже десятиліття.

Юлія Тимошенко також нині не здається переможницею. Хоча б тому, що у публічних виступах здебільшого говорить не все, що відбувалося за лаштунками, а лише те, що вигідно для неї. Опитування свідчить, що повністю підтримує діяльність Тимошенко 21,4 відсотка опитаних (це проти 19,8 Ющенка). Але все одно перспективи політичної сили, яку очолює Юлія Володимирівна, на березневих виборах до парламенту, здаються доволі оптимістичними. Більш оптимістичними, аніж у "Народного союзу "Наша Україна".

Сьогодні у найкращій ситуації перебуває Володимир Литвин, який укотре продемонстрував, що головна роль в складні моменти історії України в руках парламенту. Володимир Михайлович якнайкраще вміє розрулити ситуацію. А от найскладніше буде Прем`єру. Бюджет, зима, спад темпів економічного зростання — усі ці проблеми доведеться у стислі строки вирішувати і збалансовувати Юрію Єханурову. З впевненістю можна говорити одне: Юрій Іванович й справді займатиметься лише економікою. Політика його не цікавить. Поки що.

А що ж робити нам, рядовим громадянам? Сподіватися, що взимку в квартирах буде тепло, що ціни стабілізуються, а зарплати зростатимуть. А от на Майдан більше немає бажання іти. Навіть на річницю, бо це буде не свято, а похорони сподівань...