Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  07.09.2025
  Статьи

Версия для печати


ХТО ВВАЖАЄ СЕБЕ БІДНИМ

Демократична Україна,

14.09.05

…гадаю, якби це опитування проводилося нині, картина була б не кращою, а навіть гіршою, з огляду на значне підвищення цін на всі продукти, а на окремі — в кілька разів, зростання інфляції. От і виходить: у нас є стратегія подолання бідності. Але стратегія і бідність нагадують дві паралельні лінії, які ніколи не перетинаються.

Наприкінці липня цього року Держкомстат видав публікацію «Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів» (як правило, інформація про умови життя населення базується на вибірці 13,0 тис. домогосподарств). В основі праці — проведене в січні квартальне інтерв'ю з респондентами. Серед іншого в ній наводяться такі відомості.

Якщо в 2000 році лише 2,2% (тобто одне із 45 господарств) мали, за самооцінкою, більш-менш нормальний рівень доходів, то в 2004 р. лише одна з 20 родин досягла цього рівня (динаміка соціально-економічного становища й матеріального добробуту розглядається за останні п'ять років, які, порівняно з 1990—1999 роками — період обвального зниження життєвого рівня населення — виявилися більш позитивними).

Інша група домогосподарств, яка зводила кінці з кінцями, але не могла робити заощаджень, зросла з 25,9 до 43,4%. Проте разом перша й друга становили 48,4% домогосподарств України. А 45,3% домогосподарств, або 21 млн чоловік могли сяк-так задовольняти лише фізіологічні потреби. На продукти харчування у них пішло понад 60% витрат («за бугром» це становить 20–30%) витрат. Доходи 2,5 млн домогосподарств не забезпечували можливості навіть нормально харчуватися.

А яке ж у нас співвідношення заможних людей, середнього класу й бідних? Заможними вважають себе лише 0,2% домогосподарств, які взяли участь в опитуванні (0,1% — у місті, 0,3% — на селі). До середнього класу — соціально-економічної основи сучасного суспільства — відносить себе п'ята частина домогосподарств, або 21,2%.

Аби не почуватися бідними, 23,5% домогосподарств у 2004 році вважали, що їм для цього досить було б 270-500 грн на місяць, 13,3% — 500-700, 15,2% — 700–900 і 23,4% — 900-1100 грн. 9,4% мріяли про доход у сумі 1500 грн. А от 1,8% — раді були мати 270 грн (і це за прожиткового мінімуму 362 грн). У середньому по Україні виходить, що потрібно мати 870 грн на місяць на душу населення, аби жити більш-менш нормально.

Понад три чверті (77,5%) домогосподарств України вважають себе бідними. І тут майже немає різниці між великими (78,3) і малими (76,9%) містами та селами (77,3%). Ситуація в розрізі регіонів така: бідними називають себе 94,9% домогосподарств Донецької й 96,5% Запорізької областей, 60,2% — Івано-Франківської, 48,5% — Рівненської областей. У Києві до таких зараховують себе 62,5% домогосподарств (до речі, згідно з відомостями Держкомстату, що містяться в «Посланні Президента України до Верховної Ради України», в 2000 р. до бідних належали лише 29,4% населення, а в 2004 р. ця цифра знизилася до 27–28%.

Може, хтось скаже, що ці оцінки людей вельми суб'єктивні. Можливо, певною мірою й суб'єктивні. Але, на жаль, вони підтверджуються іншими дослідженнями. Це — по-перше. По-друге, гадаю, якби це опитування проводилося нині, картина була б не кращою, а навіть гіршою, з огляду на значне підвищення цін на всі продукти, а на окремі — в кілька разів, зростання інфляції. От і виходить: у нас є стратегія подолання бідності. Але стратегія і бідність нагадують дві паралельні лінії, які ніколи не перетинаються.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0