ПІВРОКУ НА РОЗДУМИ
ДУМКИ, НАВІЯНІ УРЯДОВОЮ ВІДСТАВКОЮ І ВЛАДНОЮ КРИЗОЮ

Ярослав ГАЛАТА,

Демократична Україна,

14.09.05

Напевно, не залишилося в Україні людини, котра б абсолютно байдуже спостерігала за тим, що відбувається у вищих ешелонах влади. Нині усі намагаються зробити припущення, хто виграє парламентські вибори.

Звичайно, кожен виборець має право робити висновки самостійно й віддати свій голос за ту політичну силу, яку він вважає найбільш гідною. Але в тому-то й заковика, що в нинішньому конфлікті більше проглядаються економічні інтереси, аніж політичні. А в економіці та фінансах, як водиться, правий той, хто перебуває... в меншості. Ця формула вже неодноразово доводила свою справедливість на українських теренах. Останній приклад — ухвалення бюджету-2005. З владної команди чи не єдиним, хто не підтримав цей документ, був Валерій Асадчев — член Української народної партії. Він застерігав, що надмірна соціальна складова боляче вдарить по підприємствах, позначиться на зростанні ВВП тощо. Тоді його майже ніхто не слухав. Але нині чимало прогнозів депутата справдилося. Хоча екс-прем'єр не хоче цього визнавати і скрізь наголошує, що її «як завжди, зупинили на злеті». Виникає справедливе запитання: на злеті чого? Багато аналітиків ще влітку наголошували: головними складовими економічного та соціального успіху є не стільки «роздмухування» соціальних статей бюджету, скільки створення належних умов для розвитку малого та середнього бізнесу. Того самого, представники якого горою стояли за Віктора Ющенка на Майдані. І дуже промовистим фактом стало те, що в день урядової відставки саме представники малого й середнього бізнесу оваціями зустріли повідомлення про те, що Юлія Тимошенко — вже не прем'єр. Ці люди нині в Україні — у переважній меншості. Тих, хто обурюється її відставкою,— на порядок більше. Але, нагадаємо, тут ідеться саме про економічну складову...

Ми вже писали про те, що чи не єдиним позитивом з усього того, що сталося в Україні впродовж останніх днів, є, так би мовити, наближення до європейських стандартів «відставних питань». Напевно, ніхто не заперечуватиме, що за часів Леоніда Кучми навіть подумати було важко про відставку тих, кого публічно звинувачують у корупції.

Безумовно, Вікторові Ющенку, як ніколи, потрібно братися за економіку рідної держави. Швидше за все, Прем'єр (чи навіть в. о. Прем'єра) Юрій Єхануров залишиться, як нині модно говорити, перехідним та технічним керівником. Реально Кабінетом Міністрів мусить керувати сам глава держави. Він це робити вміє, причому, досить непогано. Є ж приклад 2000 року, коли уряд Віктора Ющенка зробив в економіці більше, ніж усі його попередники разом узяті.

За півроку, що залишилися до парламентських виборів, у Ющенка ще є шанс. Але навіть у разі поступу віднині йому буде дуже складно конкурувати з пані Тимошенко. Лідерка БЮТу заявила, що стовідсотково піде на вибори сама. Вона спокійнісінько може очолити список, а далі, що називається, справа техніки — щонайменше 20 відсотків їй, напевно, гарантовано.

Натомість Президент такої змоги не має. Припущення Романа Безсмертного та інших посадовців про те, що він міг би очолити список, не витримують ніякої критики. Погодьтеся, смішно, що Президент балотується в народні депутати, навіть якщо прямої заборони цього в Конституції не міститься. Відтак перед Ющенком виникає питання: кого поставити лідером потенційного блоку чи партії. Тим часом рівнозначної (чи, принаймні, наближеної за харизматичністю) постаті серед проющенківських сил наразі немає. До того ж, Народний союз «Наша Україна» останнім часом веде досить незграбну політичну кампанію.

Отже, говорити про суто проющенківський парламент-2006, мабуть, не доводиться. Як це не парадоксально, але нині йдеться про те, чи буде цей парламент хоч трішечки наближеним до Президента. Узагалі, це можливо. За умови, якщо Юлія Тимошенко дотримає слова і йтиме на вибори, як вона каже, паралельним курсом з Ющенком. По-друге, наступна Верховна Рада може діяти більш-менш у руслі з главою держави, якщо непоганий відсоток отримають соціалісти й, можливо, партія Володимира Литвина. Нинішня позиція цих сил (особливо СПУ) — доволі показова. Пригадується, аналітики прогнозували, що першим від Ющенка відійде Олександр Мороз. Він, мовляв, і критикує Президента найчастіше з соратників, й ідеї в його партії більш лівоцентристські... Але в тім-то й справа, що поведінка Мороза виявилася відвертішою, ніж позиція найближчих соратників. Той, хто критикує в процесі роботи, мабуть, більш відвертий, ніж той, хто впродовж семи місяців публічно говорить про здобутки, а в день відставки заявляє, скажімо, про 54 президентських призначення, не погоджених з Прем'єром...

Ще один нюанс, повз який нині неможливо пройти. Юлія Тимошенко — людина, котра схильна публічно говорити те, що люди хочуть почути. Не в її стилі непопулярні заяви чи заклики, скажімо, тугіше затягнути паски. Вочевидь, слова нового держсекретаря Олега Рибачука про те, що Ющенко пропонував Тимошенко одразу після відставки знову формувати уряд, в команді екс-прем'єра визнали за недоречні. Звідси й спростування цього факту з боку прес-служби екс-прем'єра. Але давайте уважно вчитаємося в це так зване «спростування». Прес-секретар Юлії Володимирівни Віталій Чепінога заявив «Українській правді»: «Віктор Ющенко не пропонував Юлії Тимошенко очолити новий уряд. Більше того, вона не мала з ним ні очної, ні заочної розмови після відставки. Президент доручив Юрію Єханурову формувати уряд. Така можливість була і в Юлії Володимирівни, просто вона відмовилась. Вона сказала, що для неї це не є прийнятним». Себто, виходить, пропозиція все ж таки була, на чому наполягає й Олег Рибачук. Можливо, вона пролунала ще до оголошення відставки, але яке, зрештою, це має значення.

І ще один промовистий факт. Йдеться про те, як Юлія Володимирівна в ефірі «Інтера» зіставляла клаптики помаранчевої й блакитної стрічок. Напевно, такий сигнал виявився несподіваним для самого Віктора Януковича. Принаймні у своєму інтерв'ю на НТН він зовсім заплутався у трьох соснах. Спершу почав вихваляти Віктора Ющенка за те, що він відставив уряд на чолі з Тимошенко. Говорив про можливе подолання кризи без участі екс-прем'єра. А потім не виключив можливості... спільних опозиційних дій з Юлією Володимирівною. Та якщо вона настільки деструктивна і «кризова», як можна з нею щось створювати спільно. Парадокс. Причому — далеко не єдиний, що вилетів з вуст пана Януковича впродовж його політичної кар'єри.

Узагалі, тема підтримок Ющенка та Тимошенко з боку вчорашніх опонентів неабияк насторожує. Є таке правило: якщо твій недруг тебе хвалить, значить ти робиш щось не так. Нині більшою мірою це, звісно, стосується Віктора Ющенка, адже дуже активно схвалюють його рішення щодо відставки Кремль, екс-президент Леонід Кучма, той самий Янукович. Але й Юлія Тимошенко нині є мало не героєм в очах членів СДПУ(О).

Нинішня криза, безсумнівно, явище негативне. Але вона дає привід подумати про майбутнє. Причому, подумати серйозно, ґрунтовно і, що найголовніше,— власним розумом, без надокучливих підказок.

ПІВРОКУ НА РОЗДУМИ ДУМКИ, НАВІЯНІ УРЯДОВОЮ ВІДСТАВКОЮ І ВЛАДНОЮ КРИЗОЮ

Ярослав ГАЛАТА,

Демократична Україна,

14.09.05

ПІВРОКУ НА РОЗДУМИ
ДУМКИ, НАВІЯНІ УРЯДОВОЮ ВІДСТАВКОЮ І ВЛАДНОЮ КРИЗОЮ