Як Президент шукав і не знайшов корупціонерів у своєму оточенні

Володимир БОЙКО,

Свобода (20-26.09.2005),

20.09.05

Що не кажіть, а революційний подих у країні відчувається повсюди. Особливо в районі вулиці Банкової. От раніше, наприклад, чи можна було уявити, щоб тодішній гарант Конституції, наслухавшись розповідей Григорія Омельченка про витівки президентських улюбленців Волкова чи Бакая, доручив правоохоронцям створити міжвідомчу комісію, перевірити обвинувачення й публічно звітувати про їхню безпідставність?

Інша річ зараз — за умов тотального торжества революційної демократії та революційного, знову ж таки, верховенства права. От, скажімо, виступив колишній державний секретар Зінченко із заявою про корупцію в оточенні Президента й злочинну діяльність президентського кума (за сумісництвом — секретаря Ради національної безпеки і оборони) Петра Порошенка. І що Президент? Того Зінченка він навіть не послав. Принаймні, публічно. Сказав лише: “Не вірю”. Прямо як Станіславський на репетиції. І наказав для спростування обвинувачень створити комісію в складі кума й найближчого друга Порошенка пана Бондаренка (першого заступника міністра внутрішніх справ) і просто друга й соратника (як видно, кумів у Порошенка на всі державні посади не вистачило) пана Шокіна (заступника генерального прокурора України). Ото вони нарозслідують!

Та оскільки Зінченко не просто висловив своє невдоволення бурхливою діяльністю президентського кума, а стверджував, що Порошенко, перебуваючи на високій посаді, скоїв цілу низку тяжких злочинів (перевищення владних повноважень, зловживання посадовим становищем, незаконне втручання в судову діяльність тощо), то відповідно до статті 95 Кримінально-процесуального кодексу України перевірка мала початися з того, що екс-держсекретаря повинен був викликати прокурор, слідчий або орган дізнання, відібрати в нього особисті пояснення й письмово попередити про відповідальність, передбачену статтею 383 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинений злочин. Без цього ніяка подальша перевірка оприлюднених Зінченком фактів неможлива.

Це — якщо за законом. Але на закони в нашій країні якщо зрідка й оглядалися, то лише за минулого злочинного режиму — щоб не псувати остаточно міжнародний імідж держави. Тоді правоохоронці намагалися хоча б видимість процедури дотримати. Хоча б по деяких гучних справах. При нинішній же народній владі, зважаючи на високу правосвідомість і унікальну моральність чинного Президента, в тих винятках потреби немає. Ну, наговорив там щось Зінченко. Ну, провів прес-конференцію... Яка в-бога-душу-мать перевірка? Президент же чітко сказав: “Не вірю”.

Отже, що стосується заяв Зінченка про скоєння Порошенком злочинів, то подальший розвиток подій передбачити неважко. Враховуючи, що в Генеральній прокуратурі заявника досі навіть не опитали, неважко передбачити якість тієї “перевірки”. Щоправда, недотримання під час дослідчої перевірки норм статті 95 КПК України само по собі є підставою для подальшого скасування судом постанови про відмову в порушенні кримінальної справи проти Порошенка. І якщо Зінченко, отримавши копію такої постанови, звернеться до суду, перевірку доведеться робити повторно. Але, скоріш за все, в Генпрокуратурі навіть папір не стануть псувати на написання відмови в порушенні кримінальної справи — Шокін з Бондаренком оголосять по телевізії, що факти не підтвердилися, і на тому все завершиться.

Інша річ — питання про корупцію в президентській команді. Бо хоча Президент цього, напевно, не знає (коли йому закони читати, якщо в нього пасіка й план по меду!), корупція — це зовсім не те, про що розповідав Зінченко. Це не тиск на суддів і не поповнення кишенькових фондів за рахунок спекуляції цукром. Останні діяння становлять склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом, а зовсім не корупції, яка є адміністративним правопорушенням.

Зокрема, згідно зі статтею 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, корупційним діянням є суміщення державним службовцем роботи на кількох посадах, у тому числі виконання функцій народного депутата. Той факт, що з десяток міністрів після призначення на посади не склали депутатські повноваження, їх, звісно, аж ніяк не прикрашає. Але корупційним діянням це вважати не можна, оскільки міністри не є державними службовцями і тому боротися з їхнім нехтуванням Закону України “Про статус народного депутата” можна було лише шляхом подання до Апеляційного суду м.Києва заяв від імені спікера парламенту про позбавлення сумісників представницьких мандатів. Інша річ — посада секретаря РНБОУ, який, згідно зі статтею 7 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”, є державним службовцем. Те, що трудова книжка Порошенка під час роботи в РНБОУ перебувала в секретаріаті Верховної Ради, є корупційним діянням, яке згідно зі статтею 8 Закону України “Про боротьбу з корупцією” тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від 15 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та звільнення з державної служби.

Довідавшись про те, що секретар РНБОУ незаконно суміщає роботу на державній службі з посадою народного депутата, Президент мав би ще в лютому направити в Міністерство внутрішніх справ подання про складання щодо Порошенка протоколу про вчинене ним корупційне діяння згідно зі статтею 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією” — щоби порошенківський кум Бондаренко, він же перший заступник міністра внутрішніх справ, зрозумів, що закони однакові для всіх. Далі цей протокол у триденний строк мав бути переданий до Печерського райсуду столиці з наступним накладанням на Порошенка адміністративного стягнення. А Президент, отримавши постанову суду, був би зобов’язаний звільнити секретаря РНБОУ з відповідним формулюванням — “за вчинення корупційного діяння”, а зовсім не за власним бажанням. Однак Президент замість цього видав указ “Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України” від 8 лютого 2005 року №208/2005, в пункті 4 якого записав: “Ліквідувати Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, передавши його функції, фінансове та матеріально-технічне забезпечення Раді національної безпеки і оборони України”. Ну майже за байкарем Глібовим: “і щуку кинули у річку”.

До речі, щодо звільнення Порошенка. Розповідаючи по телебаченню, за яких обставин Ющенко відправив у відставку уряд, Юлія Тимошенко пригадала, як під час її бесіди в кабінет Президента “в соплях і сльозах” вбіг Порошенко і почав кричати, що Верховна Рада за ініціативою фракції БЮТ щойно позбавила його депутатських повноважень. “Соплі й сльози” президентського кума пояснюються дуже просто: раніше він подав у регламентний комітет ВР свою заяву про складання депутатських повноважень у зв’язку з перебуванням на державній службі. Заяву ту насправді треба було писати на ім’я голови ВР, а тому вона лежала в комітеті без руху, даючи Порошенку можливість запевняти громадськість, що, мовляв, він би й не хотів незаконно суміщати посади, але в усьому винні парламентська тяганина та бюрократія. Одначе за кілька годин до проголошеної Ющенком відставки уряду Порошенко повідомив Верховній Раді, що передумав, направивши листа такого змісту:

07.09.05

Верховній Раді України

У зв’язку з тим, що я подав заяву Президенту України про свою відставку з посади секретаря Ради національної безпеки і оборони, прошу відкликати мою заяву про дострокове припинення повноважень народного депутата України.

Народний депутат України П.Порошенко

Звернімо увагу на два моменти: по-перше, ця заява адресована невідомо кому. Очевидно, повторно смішити людей й спрямовувати своє звернення до регламентного комітету Порошенко не наважився. А адресувати заяву Литвину не став, оскільки раніше “запустив дурочку” з заявою про складання повноважень і не хотів тепер акцентувати на цьому увагу. По-друге, регламент Верховної Ради взагалі не передбачає можливості відкликання народним депутатом своєї заяви про складання повноважень. Але все стає зрозумілим, якщо ознайомитися з заявою “про відставку”, яку Порошенко подав на ім’я Ющенка і яку ми подаємо зі збереженням орфографії та стилістики оригіналу:

Президенту України Ющенку В.А.

Шановний Вікторе Андрійовичу!

У зв’язку з тим, що за твердженням деяких політиків щодо мого впливу на правоохоронні органи та судову систему, прошу Вас, на час проведення розслідування за фактом звинувачень екс-Держсекретаря О.Зінченка звільнити мене з займаної посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та поновити на посаді, якщо мою причетність до корупційних дій не буде доведено.

З огляду на те, що я був обраний до Верховної Ради по 12 виборчому округу, прошу взяти до відома, щодо моїх намірів продовжувати здійснювати повноваження народного депутата України до припинення повноважень Верховної Ради України четвертого скликання. При цьому інформую Вас, що як народний депутат не отримував заробітну плату та інші виплати, пов’язані з виконанням повноважень народного депутата.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Порошенко П.О.

Отже, ні про яку відставку насправді не йшлося — секретар РНБОУ лише прохав Президента відсторонити його від виконання обов’язків на час проведення дослідчої перевірки заяви Зінченка, яка, відповідно до статті 97 КПК України, мала завершитися впродовж 10 днів. Очевидно, Порошенко сподівався, що за цей час Верховна Рада зніме з порядку денного питання про позбавлення його повноважень народного депутата й він знову приступить до виконання обов’язків секретаря РНБОУ, маючи в кишені депутатський мандат. Також очевидно, що ця афера була погоджена з Ющенком. Але несподіване для обох голосування у ВР зруйнувало всі ці хитромудрі плани й Президент у розпачі одночасно з урядом відправив Порошенка у відставку “на підставі поданої ним заяви”, яку той насправді ніколи не подавав. До речі, якщо тепер він захоче поновитися на роботі, будь-який суд задовольнить його позов і скасує указ Президента як такий, що суперечить Кодексу законів про працю.

Але як вам: “прошу взяти до відома, щодо моїх намірів продовжувати здійснювати повноваження народного депутата України”! Це ж явка з повинною! Це задекларований державним службовцем намір і надалі свідомо порушувати Закон України “Про боротьбу з корупцією” та тримати свою трудову книжку в іншій установі. Втім, це аж ніяк не допомогло Президенту знайти корупціонерів у своєму оточенні, через що вся країна почула з його уст оте сакраментальне: “Не вірю”.

Від редакції. Петро Порошенко звернувся до суду зі скаргою на постанову Верховної Ради, якою його позбавили депутатських повноважень.