Як Ющенка виштовхували в опозицію

Богдан КАЗКА,

Свобода (20-26.09.2005),

20.09.05

... Що у Ющенка було в голові, то у Плюща — на язику.

В інтернеті автор днями натрапив на дуже цікаву (зважаючи на сьогоднішні події в країні) замітку у виданні «Обрій-ПІБ» №15 від 11—17 квітня 2002 року. Здавалося б, що може розкрити з таємниць новітньої політики коротка інформація про інтерв'ю тодішнього голови Верховної Ради Івана Плюща одразу після минулих парламентських виборів? Але якщо згадати, що у ті часи Плющ був «старшим товаришем» Віктора Ющенка, а сам лідер блоку «Наша Україна» у ті дні нічого суттєвого публічно не говорив, то можна припустити, що Плющ озвучував ті ідеї, які «крутилися» у штабі Ющенка. Іншими словами, що у Ющенка було в голові, то у Плюща — на язику.

Тому вчитаймося уважно: «Голова Верховної Ради України Іван Плющ вважає, що парламентська більшість буде створена трьома силами, які пройшли до парламенту: «Нашою Україною», «За Єдину Україну!» і СДПУ(О). Інші три сили, що також потрапили до парламенту (КПУ, СПУ і Блок Юлії Тимошенко. — Ред.), перебуватимуть в опозиції, сказав він на зустрічі з віце-спікером Національної асамблеї Республіки Корея Кім Чонг Хо. За словами І.Плюща, результати виборів дають змогу створити в парламенті «правоцентристську, працюючу, здорову коаліцію».

В інтерв'ю журналістам після зустрічі І.Плющ роз'яснив, що основою парламентської більшості повинна стати «Наша Україна», яка одержала на виборах найбільшу довіру народу. Вона, за словами І. Плюща, повинна об'єднатись у парламентській більшості з блоком «За Єдину Україну!», тому що «в них багато чого спільного». Як сказав І. Плющ, на початку виборчої кампанії він «навіть сподівався, що вони (блоки «Наша Україна» та «За Єдину Україну!» — Ред.) підуть на вибори однією силою, але цього не сталося». Спікер висловив переконання, що «якщо ці дві сили знайдуть порозуміння і об'єднаються у парламентській більшості, — це буде великий успіх для України». Крім того, до них приєднається СДПУ(О), з якою, за словами І. Плюща, «багато чого спільного, хіба що вони відмовляться від другої мови. СДПУ(О) виступає за надання російській мові статусу офіційної».

Відповідаючи на запитання про розбіжності, які існують між Віктором Ющенком та Віктором Медведчуком, І.Плющ сказав, що вони — «молоді люди» і «їм ще довго обиратись, довго бути в коаліції». Він зауважив, що політика — це «така річ, яка у часі змінюється»... Крім того, в ході зустрічі з корейською делегацією І.Плющ наголосив, що в України є всі підстави стверджувати, що результати виборів продемонстрували прогнозованість, стабільність і «велике завдання» України інтегруватись до Європи. Він зауважив: «Якщо після цих виборів за Україною продовжуватимуть спостерігати, то її це почне ображати». За словами І.Плюща, він має на увазі «такі поважні євроструктури, як Євросоюз, Єврокомісія, ПАРЄ та ОБСЄ».

Як бачимо, команда Ющенка на початку 2002 року своїми природними союзниками бачила кучмівсько-литвиновську «ЗаЄдУ» й навіть СДПУ(О). А от опонентами — Соцпартію та БЮТ (про комуністів мови немає, оскільки вони за всіх обставин грають роль «хлопців на підхваті», а коли треба — «хлопчаків для биття», але не партнерів). Проте не так сталося, як гадалося. «Нашу Україну» разом із Ющенком та Плющем відверто вкинули» при формуванні керівних органів Верховної Ради. Тоді вони знехотя рушили в опозицію: згадаймо, як вже після розпаду «ЗаЄдУ», при формуванні «парламентської більшості» під Литвина, до якої депутатів зганяли ледь не канчуками, Ющенко виступив із заявою: ми, мовляв, уже майже про все домовилися з «Регіонами України» про створення більшості та формування уряду, але адміністрація (тобто Медведчук) усе зіпсувала. І Ющенко зновтаки вимушено узяв участь в акції «Повстань, Україно!», але без масової мобілізації своїх прихильників, що й зумовило провал акції.

Привертає увагу й інше: Іван Плющ категорично висловлювався проти продовження моніторингу України з боку європейських організацій. Це може означати, що команда Ющенка навесні 2002 року вважала свою мету повністю реалізованою: ми при владі, більше нам нічого не треба. А якась там демократія, права людини, справи Александрова та Гонгадзе, переслідування опозиції, закриття незалежних видань і радіостанцій — дрібнички і дурнички. І Кучма зовсім не «злочинна влада», а Президент європейської демократичної держави.... Схоже, Ющенка справді-таки «випихнули» в опозицію, а потім — на Майдан. Та масштаби народної помаранчевої революції були несподіваними для Ющенкового оточення, і тому не випадково він 8 грудня 2004 року, після «пакетного» голосування, поспішив заявити: ми перемогли, революція закінчилася. Зрозуміло, що для тих, хто вважав цілком нормальною тісну співпрацю з Кучмою, Литвином, Януковичем і Медведчуком, помаранчева революція з її вимогами радикального оновлення суспільства видавалася чимось жахливим...

Звичайно, під час революції психологія частини (хотілося б думати, що значної) команди Ющенка могла і повинна була змінитися. Так само, як і самого Віктора Андрійовича. От Іван Плющ пішов (чи надовго?) у фракцію Української народної партії, яка інколи демонструє опозиційність. Але чи принципово змінилися недавні погляди лідера «Нашої України»? Чи для нього й зараз «Регіони України» ближчі та рідніші, ніж БЮТ, а європейський моніторинг стану з політичними свободами в країні — неприємний і тяжкий? Чи й зараз Ющенко мріє створити в парламенті «правоцентристську, працюючу, здорову коаліцію» на основі «помаранчевих олігархів» та «бандитської влади», проти якої повстав Майдан? Якою буде відповідь на ці запитання, невдовзі покажуть не слова, а діла Віктора Ющенка.