Як Юлія Тимошенко національні інтереси захищала

Ольга ЗАГУЛЬСЬКА,

"2000" (02-08.09.2005),

02.09.05

Тимошенко, реалізуючи злі наміри під благородним прикриттям, одержала повну перемогу над Бакаєм. Істинно в своєму стилі. З висот високопоставленого держслужбовця звести рахунки з колишнім комерційним суперником, здавши при цьому інтереси держави.

Серед характерних рис теперішньої влади — пояснення власних невдач і промахів спадком, що дістався від попередників. Перше півріччя своєї діяльності інакше як періодом його розгрібання не називали.

Найбільш гучними та руйнівними були громи і блискавки, які метала прем`єр-міністр Юлія Тимошенко. Діставалося й за "розруху" в економіці, й за незбалансований бюджет, і за саботаж, і за змову, і за кримінал. Та найбільш вражаючі, звичайно, звинувачення у зраді національних інтересів. Тих, хто ще встояв, вони вже мають збити з ніг, а за сприятливих умов ще й добити.

Нічого незвичного у такій поведінці нема. Вона — супутник усіх авторитарних суспільств з декларованою демократією. І горе тим, хто за таких умов є або був успішніший та яскравіший. Вони приречені на знищення, щоб своїм блиском не затіняти тих, хто обіймає посади, які за визначенням мають випромінювати найбільше світла. Якщо ж їхній ККД вичерпується лише гучними заявами, а в реальному житті діяльність нагадує слабке мерехтіння, не залишається нічого іншого, як погасити всі інші зірки. Тоді світитися можна навіть в абсолютній пітьмі.

Саме такий спосіб утвердження на високій державній посаді, життєво важливий напередодні чергового походу за владою, раз у раз демонструє прем`єр Тимошенко. До тих, кому зрізають ще тліючий гніт, потрапив і колишній голова НАК "Нафтогаз України", а тепер лідер Республіканської партії України Юрій Бойко. Кинуте 8 червня звинувачення у кримінальних діях за два місяці розрослося до докорів у зраді національних інтересів.

Та справа не лише в тому, що хтось невмотивовано судить інших. Не така це вже й рідкість серед людей. Але зазвичай засуджують за те, чого не допускають самі, у чому бездоганні або хоча б частково чисті. В протилежному випадку на моральні настанови права немає. Закиди щодо малих і великих гріхів від тих, хто сам ними переобтяжений, і в адресатів, і в сторонніх осіб нічого, окрім протесту, не викликають. Найчастіше такі емоції виникають, коли жити за законами наставляє Юлія Тимошенко чи то банкірів, чи будь-кого іншого, надто тих, хто причетний до газової сфери. Події п`ятирічної давнини назавжди у неї таке право відібрали.

Тоді щойно обраному віце-прем`єру з питань ПЕК доручили відповідальну місію — владнати тривалі газові суперечки з Росією. І не будь-як, а з позицій національних інтересів.

Найперший результат, яким нас "порадувала" Юлія Володимирівна, — визнаний нею газовий борг у сумі 2,233 млрд. дол. Цифра вражаюча. Весь український бюджет тоді ледве в 4 рази був більший. Але ефект підірваної бомби спричинила навіть не вона, а спроба перекласти всі боргові зобов`язання на державну компанію, тобто на державу. Саме вона мала в кінцевому рахунку його сплатити. "Нехай це робить "Нафтогаз України" як компанія, яка його утворила", — сказала Тимошенко газеті "День" (13.01.00). Причому безальтернативно. "Від цього боргу Україна вже відмовитися не зможе. Його підтверджено бухгалтерськими документами РАТ "Газпром", актами звірки НАК "Нафтогаз України", — писало зі слів Тимошенко це ж видання. Наприкінці місяця свою позицію вона ще раз підтвердила "Дзеркалу тижня": "...де-факто газ спожито, є борг, який виник, — і з цим нічого не зробиш".

Різко негативна оцінка "досягнень" енергетичного віце-прем`єра з боку президента Кучми та незгода з ними керівництва "Нафтогазу" не забарилися. Юлії Володимирівні довелося свої апетити вгамувати. "ДТ" за 6.05.00 вона вже говорила про узгоджену з "Газпромом" суму в 1,4млрд. Але це разом з 600-мільйонним приростом, який сформувався за 4 місяці. На початку року розмір державного боргу не перевищував 800млн., тоді як Тимошенко наполягала на цифрі, утричі більшій. Чим не зрада національних інтересів?

Можна було б таких жорстких оцінок Юлії Володимирівні не давати. Хто не допускає помилок, ледве ставши до роботи? Але початківцем Тимошенко не була. Особливо в самооцінці. Коментуючи "ДТ" за 15—21 січня своє призначення на посаду, без зайвої скромності серед своїх визнаних Кучмою достоїнств назвала і ґрунтовну обізнаність з особливостями функціонування галузі, бачення можливостей її впорядкування.

Тобто про некомпетентність не йшлося. Навпаки, чимало ЗМІ й політиків тоді відзначили її надто високу спритність... У вирішенні коштом держави власних проблем. "Однак, незважаючи на звучну назву і красиву риторику, багато хто все-таки сумнівається щодо "чистоти енергії" колишнього керівника Єдиних енергетичних систем України, сподіваючись у майбутньому отримати переконливішу відповідь на запитання: з якими ж саме боргами вирішила розібратися віце-прем`єр — держави чи раніше очолюваної нею компанії?" — запитував у вищезгаданому номері газети "День" автор статті Віталій Княжанський. Ще прямолінійніший був президент компанії "Єврогаз" Юрій Збітнєв. "Вона (Тимошенко. — Авт.) розбереться не лише з боргами держави, а й зі своїми", — процитувала його слова ця ж газета за 11 січня.

Заява віце-прем`єра про виявлений нею в Москві додатковий український борг вразила громадськість. А в тих, кому проголошене реальними грошима доведеться втілювати в життя, викликала протест. Відкликаний з відпустки тодішній керівник "Нафтогазу" Ігор Бакай терміново скликав прес-конференцію. По рядах журналістів пустив документи з підписами, в т. ч. й ті, що становлять комерційну таємницю, і довів, що керована ним компанія заборгувала російському "Газпрому" лише 740 млн. доларів. Навіть рік тому, тобто на 1 січня 1999 року, борг був лише 950 млн. дол., тобто удвічі менший від заявленого Тимошенко ("День", 18.01.00, "ДТ", 29.01.00).

Кількома днями раніше у поширеному від імені першого заступника голови НАК Ігоря Діденка прес-релізі йшлося про те, що Україна не має формалізованого державного боргу за газ, а борг "Нафтогазу" навіть з документально неоформленим становить усього 873 млн. Пізніше на прес-конференції він назвав уточнену цифру прямої заборгованості — 911 млн. доларів. Ще 274 млн. дол., виставлені російською стороною минулорічного квітня, дискусійні. Все інше — борги всіх суб`єктів підприємництва України, які будь-коли імпортували газ з РФ, в т. ч. й ЄЕСУ.

Їх і намагалась приписати "Нафтогазу" від імені України Юлія Володимирівна. І не помилково чи внаслідок необізнаності. Пояснюючи "ДТ" за 15.01.00 структуру боргу, в його складі озвучила лише головну суму (741 млн.) і пеню (492 млн.). Проте разом це лише 1233 млн. Природа решти грошей (а це понад мільярд) названа не була. Але за державною компанією, в розумінні Тимошенко, все одно вони значилися. І саме вона змушена була б їх росіянам повертати.

Що ж лежало в основі такої жертовності українського урядовця? По-перше, надії, очевидно, на те, що "Газпром", одержавши гроші, владнає боргові суперечки ЄЕСУ з компанією "Газкомплектімпекс" та міноборони РФ.А він чималий — 350 млн. дол. Повернення у повному обсязі власних коштів такої простої послуги варте. Хіба не все одно, хто в кінцевому рахунку їх віддає — сам боржник чи будь-хто інший? Особливо, коли йдеться про платника у вигляді державної компанії, а освячує угоду віце-прем`єр-міністр. Фактично дає державну гарантію її виконання.

А претензії "Газпрому" на визнання українським урядом усіх накопичених ще з 1996 року боргів були давно. Проте, як сказав Бакай "ДТ" 29 січня, досі ні одного зовнішнього боргу газотрейдерів державна компанія на себе не взяла і не планувала цього робити в майбутньому. А Тимошенко як урядовець на таку угоду готова була пристати і навіть взялася її лобіювати.

Її згода признати всі борги як державні надихала росіян упродовж року. Побачивши союзника на українському боці, до мети йшли твердо і наполегливо, спрямувавши головний тиск на вище керівництво країни. І сенс у цьому був. Бо якщо здолають бар`єр найвищого урядового рівня, то той, що уособлює віце-прем`єр з ПЕК, навіть долати не треба. Вона його прибере сама.

Недаремно, прибувши за 2 тижні після візиту Тимошенко в Україну, міністр палива та енергетики Росії Віктор Калюжний і голова правління РАТ "Газпром" Рем Вяхірєв вперто наполягали на включенні до боргу "Нафтогазу України" боргів комерційних структур. Загалом його оцінили в 1,7—2 млрд. Про це, виступаючи перед журналістами, повідомив тодішній прем`єр Віктор Ющенко ("День", 21.01.00).

Звернімо увагу на суму, названу росіянами. Вона на кілька сотень мільйонів доларів менша за озвучену Юлією Тимошенко. Тобто на плечі держави її віце-прем`єр хотіла перекласти набагато більше, ніж вимагали кредитори. Чому б за таких умов не виставляти Україні все нові і нові вимоги?

23.09.00 "ДТ" процитувало одного з представників "Газпрому": "В Україні розв`язання проблеми погашення боргу за російський газ може бути здійснене за умови переведення боргу НАК "Нафтогаз України" і інших покупців газу в державний борг України, при цьому розглянути питання про передачу ОАО "Газпром" об`єктів транзитної газотранспортної системи України в рахунок боргів за газ..." Як засіб тиску застосували поширення інформації про відсутність реакції з боку українського уряду на звернення з приводу крадіжок газу (цей факт Тимошенко визнала) з транзитних магістралей. Тоді як представники "Нафтогазу" запевняли, що за останні 4 місяці несанкціонованих відборів не було.

Яку ж вигоду від сприяння росіянам мала Тимошенко? У неї кілька вимірів. По-перше, набуто імідж успішного переговорщика. Як не крути, але з глухого кута безрезультативні раніше переговори все-таки виводить. На чию користь — це вже інше питання. Досконало володіючи вмінням маніпулювати громадською думкою, видати їх за ефективні цілком реально. Для Юлії Володимирівни взагалі безпроблемно. У нас все прекрасно — запевняє вона з телеекранів. І близько 50% українців їй вірять. Правда, ті, хто не тільки слухає, а й осмислює сказане, у щирості чинного глави уряду сумніваються. До них, судячи з публікації в "ДТ" за 18 серпня, уже почали додаватися й її недавні фани.

А тоді ситуація у взаєминах з сусідньою країною взагалі була патова. Росія запровадила вивізне мито на енергоносії, призначені для України, звинуватила нас в несанкціонованих відборах газу із транзитних трубопроводів, вимагала зменшити українські тарифи на транспортування експортних газу і нафти. А ще були наміри майже подвоїти обсяги перекачування газу в обхід України через мережу "Білтрансгазу". Навіть найменша поступка на такому фоні видається перемогою.

Визнання ж комерційного боргу як державного одночасно відкриває дорогу до безперебійного постачання газу надалі. Енергетична криза, якою тоді лякали українців, відступає. І кому, як не Юлії Володимирівні, вони мають завдячувати благом працюючих підприємств і теплом у квартирах? А в умовах імовірних дострокових парламентських виборів така вдячність ой як потрібна. Недаремно агітаційний ролик "Батьківщини" заповнював чи не кожну рекламну паузу.

І найважливіше, як вже згадувалося, заснована Тимошенко ЄЕСУ позбавляється боргу перед Росією. Одержавши державні кошти, їх уже сплатив "Газпром". І про олігархічне і дуже далеке від правової чистоти минуле вже не нагадуватиме ніщо.

Однак в цьому разі у виграші нібито лише той, хто зумів свій борг сплатити чужими грішми. Кредитор буцім з цього нічого не має: скільки одержав, стільки віддає. Але це лише тоді, коли кошти повертають відразу. Якщо ж їх певний час (а він загалом не лімітований) потримати на своєму рахунку, можна мати непогані відсотки. Ще більший процент можна одержати у випадку ефективної інвестиції. І факт повернення, здавалось би, назавжди втраченого не можна з рахунку скидати. Так що операція безпрограшна у будь-якому разі.

Та є підозра, що такою мізерією не обійшлися. Згадаймо, як тоді розпікала Юлія Володимирівна Україну за нібито несанкціоновані відбори газу з транспортної мережі. Згадаймо її інтерв`ю "ДТ" за 15.01.00: "... є певне загострення відносин між Україною і Росією...саме тому, що газ сьогодні крадуть, а не купують. І ні одній країні в світі не сподобалось би, якби ресурс, яким вона володіє, просто забирали безплатно, причому навіть не надаючи цьому значення. Це ненормально". За даними Тимошенко, щодобовий несанкціонований відбір газу з магістрального трубопроводу становив 110—130 млн. кубометрів в середньому на 10 млн. доларів.

Заступник голови "Нафтогазу" Ігор Діденко цю ситуацію прокоментував інакше. Розбалансування, які з`являються наприкінці кожного місяця чи на початку наступного, він пояснив не свідомими крадіжками, а неналежною дисципліною газоспоживання та ціновою політикою імпортерів і продавців газу на кордоні Росії з Україною.

Проте Тимошенко наполягала на крадіжках. А це означає лише одне — до тих боргів, що вже є, за покровительства топ-урядовця додаються все нові й нові. І сплатити їх належить не лише грошима, а й майном, зокрема об`єктами газової й енергогалузі, тобто стратегічними для України підприємствами. І чим більший борговий зашморг, тим легше досягти поступок. А готовність передати стратегічну транспортну інфраструктуру в управління Тимошенко виявила вже тоді ("ДТ", 29.01.00). Тобто в результаті досягнутих Тимошенко домовленостей "Газпром" не лише одержує мільярди з української державної кишені, а й може встановити контроль над досить великою часткою виробничої інфраструктури, яка також дає прибуток. Вигода подвійна, а в абсолютному виразі взагалі захмарна. Але й партнер з його реалізації в накладі не залишається.

А щоб вистачило й на інші видатки, можна навішати на "Нафтогаз" додаткові борги — змусити купувати в "Газпрому" комерційний газ. Незважаючи на те, що в минулому році такої практики не було, на поточний Тимошенко, за повідомленням преси, на переговорах в Москві її обумовила.

Коли інформація з приводу переговорних здобутків куратора енергетичного сектора набула скандального характеру, в оправдання вона зіслалась на їхній консультаційний характер і відсутність підписаних документів. Дуже завбачливо! Але інакше, з огляду на процедуру, й не могло бути. Мета була в іншому. Погодити позицію з майбутнім партнером, озвучити її і відстежити реакцію. І вже залежно від неї розробляти алгоритм наступної поведінки. Нищівне фіаско настало відразу. І немалу роль у цьому відіграло керівництво "Нафтогазу". Хоча якби чинили з Тимошенко в унісон, обґрунтовували доцільність заявлених нею позицій, щонайшвидше, залишились би на своїх посадах. А тоді, як поскаржилась Тимошенко "ДТ" за 29.01.00, "якісь акти хтось не хоче підписувати". А відповідно закрита й дорога до офіційного визнання оголошеного віце-прем`єром більш ніж двомільярдного боргу.

Але захист національних інтересів Юлією Володимирівною на цьому не завершився. Вона ще й примудрилася домовитись у Москві про закупівлю 25—30 млрд. куб. метрів газу за надто високою, за оцінками експертів, ціною — 40 за 1000 куб. Неприйнятною вона виявилась і для "Нафтогазу".

Улітку на переговорах з Туркменістаном Тимошенко парафувала протокол про поставки газу до 2010 року за ціною 42 за тисячу кубів, тоді як раніше Україна платила лише 36 доларів. В результаті потерпів й інший газотрейдер — "Ітера". Як висловився її президент Валерій Отчерцов, через "незграбні спроби" віце-прем`єра і його компанія змушена була купувати газ вже не по 36, а по 38. І всі ці додаткові витрати належало понести споживачам України ("ДТ", 23.09.00, 7.10.00).

Чи візьмімо питання реструктуризації боргів. Тимошенко в Росіі домовилася про її десятирічний термін, тоді як керівники НАКу пропонували росіянам розтягнути цю процедуру на 20 років, що однозначно послабляло щорічний тягар для бюджету.

На початку 2000 р. преса, зокрема "ДТ", небезпідставно пов`язувала намагання Тимошенко приписати "Нафтогазу" неіснуючі борги з її давнім суперництвом з Ігорем Бакаєм. Про той період їхніх взаємин Алла Єременко нагадала у статті за 15—21 січня. Ставши депутатом і очоливши Бюджетний комітет ВР, Юлія Володимирівна одержала додаткові важелі тиску і обклала виплеканий його тодішнім головою "Нафтогаз" "поборними" статтями держбюджету-2000.

Судячи з усього, для боротьби з опонентом в хід пішли й повноваження виконавчої влади. І нав`язування боргів очолюваній ним структурі — тільки спосіб досягнення мети. Не з власної кишені їх йому в кінцевому рахунку сплачувати. Але постійні звинувачення у накопиченні боргу, а отже, в неефективній роботі, це, по-перше, шлях до відставки, а, по-друге — підстава для кримінального переслідування, що зрештою й сталося.

Так вона діє й зараз на посаді прем`єра. Помінялись лише суб`єкти. Один з них — Віктор Пінчук. "Прем`єр-міністр не просто підтримує і "проштовхує" сценарій захоплення власності (НФЗ.— Авт.), народжений в надрах "Коломийський і Ко", але й втягує державні органи в його реалізацію своїми прямими, безпосередніми, нею ж підписаними розпорядженнями", — написала з цього приводу "ДТ" за 18.08.05. Благо, тепер ніхто не заважає. І Президент і правоохоронці вдають, що нічого не відбувається.

Опустив додолу очі й Юрій Луценко. Хоча нема інтерв`ю, в якому б не клявся-божився, що кожен, хто будь-коли зазіхав на бюджетні гроші, буде покараний. І даремно, що з часу, коли державі намагались нав`язати комерційні борги, минуло 5 років. З Ринатом Ахметовим розбираються за події 15-річної давнини.

Але якщо запропонована Тимошенко схема полегшення державного гаманця завдяки вищому керівництву минулої "злочинної влади" так і залишилася на рівні намірів, то інший епізод має реальний матеріальний вимір. Йдеться про рішення арбітражного суду 2000 року, за яким з ЄЕСУ належало стягнути 1,4 млрд. грн. пені. Тимошенко тоді всіляко від нього відхрещувалась. Але події уже 2005 р. засвідчили, що він таки був. У лютому ДПА його без залишку, але вже у розмірі 7 млрд. грн. (за рахунок п`ятирічних накруток) списала ("ДТ", 18.08.05).

І ніяких карних справ проти податківців. А вони не просто так пішли на цей крок. Це сталося відразу після призначення Тимошенко прем`єром, що дає підстави підозрювати, що вона особисто їхню "жертву" простимулювала. Звичайно, документа з підписом Юлія Володимирівна не залишила. Але міністр вже знає дорогу до таких обачних високопосадовців. Називається вона "знизу догори". Ті, що нижчі рангом, свідчать проти тих, хто вищі. Чому в цьому випадку замовників небаченої досі за розмірами благодійності у такий спосіб не шукають?

Предметом особливої гордості міністра ВС є відкриті його відомством проти чиновників колишньої влади 32 тисячі карних справ. Завдані збитки нібито становлять 16 млрд. грн., в середньому 500 тис. грн. кожна. Не дають йому спокою й 5 млн. кредиту, взятого Євгеном Кушнарьовим на добудову метро, за які "можна було побудувати лікарню і врятувати дітей, можна було нагодувати стариків, можна було закрити зарплату медикам, або військовослужбовцям". А 7-мільярдних втрат з бюджету лише від однієї ЄЕСУ Луценко не помітив.

Також і з тим, що "накопав" Святослав Піскун і представив у 5 тисячах томів, не завадило б розібратися. Не міг же Президент призначити Генпрокурором особу, яка фабрикувала справу! Отже, з погляду гаранта порушень не було, а все, що Генпрокурор зібрав, правда. А якщо Луценко все ж таки вважає, що Тимошенко переслідували даремно, хай порушить кримінальну справу проти фальсифікаторів. З огляду на кількість виявлених порушників на виборах досвід у таких справах чималий. Мало не всіх вже знаємо поіменно. За злочин, який тривав мить, призначені терміни тривалі. А ті, хто роками топтав честь і гідність чинного прем`єра, залишаються в тіні й на волі. Де ж справедливість? Тим більше, що ступінь їхньої винуватості незрівнянно більша за "гріх" вкинутого не за того кандидата бюлетеня. Адже закон переступали ті, кому належить його охороняти.

Але для чого тривожити неприємними спогадами соратницю по владній команді? Хай і далі працює заради національних інтересів країни. А ще допомагає виявляти тих, хто їх зрадив.