«ПОРЯДКА Ж НЕТ, КАК НЕТ...»
УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ДОВЕЛИ НЕМОЖЛИВІСТЬ ПОЄДНАТИ «КОНЯ И ТРЕПЕТНУЮ ЛАНЬ»

Ярослав ГАЛАТА,

Демократична Україна,

10.09.05

Під впливом позавчорашніх блискавичних подій непросто згадувати минуле. Але саме тоді, напевно, й почалося формування передумов нинішньої кадрової кризи.

Пригадується, у січні нинішнього року, після тріумфальної перемоги Віктора Ющенка в «третьому турі», але ще до його інавгурації в суспільстві точилися дискусії: хто ж буде прем'єр-міністром у нового Президента?

Більшість аналітиків віддавали перевагу саме Юлії Тимошенко, хоча, звісно, лунало й чимало інших прогнозів. І от, у розпал цих абсолютно мирних прогнозів раптом вихором вривається ультиматум, принесений з надр політичної партії «Батьківщина»: якщо Ющенко не призначить урядовим керівником Юлію Володимирівну, через ЗМІ буде оприлюднено якісь непублічні документи, підписані обома лідерами тодішньої опозиції, де Віктор Андрійович бере на себе зобов'язання в разі перемоги звести свою соратницю в ранг Прем'єр-міністра.

У автора цих рядків склалося таке враження, що одразу після своєї інавгурації Президент доручив керувати Кабміном саме Юлії Володимирівні не тому, що побоявся оприлюднення тих домовленостей. Вочевидь, вони справді існували (і в тому, що були не публічними, немає ніякої крамоли: згадайте, в якому фронтовому режимі опозиція вела свою кампанію — навіщо ж було давати всесильним опонентам зайвий козир). Просто подібної обіцянки було достатньо, щоби її виконати. А Юлія Тимошенко, мабуть, не надто довіряла Вікторові Ющенку. Звідси й з'явилася мова ультиматуму. Але ж це — абсолютно неприйнятна мова для партнерів, причому — партнерів давніх і, нібито, перевірених.

Відтак червоточинка у стосунках Президента та Прем'єра була закладена вже від самого початку. Причому скидається на те, що Віктор Андрійович не забув про тодішній відвертий шантаж. І до останнього воліючи створити єдиний з Юлією Володимирівною передвиборчий блок на парламентські вибори, діяв методами, подібними до тих, які Тимошенко застосовувала влітку 2004-го. Те саме бажання підписати якісь угоди про квоти від сторін у майбутньому списку, та ще й помножені на право вето з приводу окремих осіб. Нині, одразу після урядової відставки, важко уявити, що Ющенко й Тимошенко таки створять спільний блок. Але якби (чи якщо) це було саме так, то чи не для майбутнього політичного шантажу під час остаточного формування передвиборчих списків укладалися такі непублічні домовленості?

Таке враження, що нинішнє здобуття влади запаморочило голови більшості переможців. Для аналогії, давайте пригадаємо 2000 рік, коли Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко пліч-о-пліч трудилися в одному уряді за президентства щойно переобраного на другий термін Леоніда Кучми. Тоді обоє відчували: часу в них не так то й багато, адже «доброзичливці» з СДПУ(О), котрих неабияк «поскубла» тодішня антикризова політика, навряд чи допустять тривалу роботу допоки найуспішнішого Кабінету. Тож на чвари просто махнули рукою. У результаті — зроблено було чимало: більш-менш прозоро запрацював енергоринок, було подолано бартер, виплачено багаторічні заборгованості... Не в останню чергу саме завдяки тим успіхам Віктор Ющенко і став Президентом.

На жаль, нині робота переможців відбувалася за іншим сценарієм. Причому, парадокс: від самого початку і Ющенко, й Тимошенко, й чимало інших членів команди (чи екс-команди?) наголошували: часу на реформи обмаль. З 2006-го запрацює конституційна реформа і на той момент уже конче необхідно мати принаймні перші паростки надії на добробут. Але майбутні парламентські вибори, ніби магічний камінь, притягнули увагу всіх і вся. У чомусь Ющенко правий: більшість членів уряду справді й дня не могли прожити без телекамер. Причина цього — майже увесь Кабмін пересів у міністерські крісла з депутатських. А для народних обранців, як відомо, день без інтерв'ю вважається марно прожитим (хай не ображаються шановні депутати, але так воно й є).

Інша причина нинішніх проблем — хронічна несумісність Юлії Тимошенко та Петра Порошенка. Останній мало не з перших днів функціонування нової влади зізнався: він чекав на інше призначення.

Навіть тепер, коли Віктор Ющенко відправив у відставку обидві ворогуючі сторони, до кінця об'єктивним його назвати навряд чи можна. В його інтонаціях читалася явно більша симпатія до відсторонених секретаря Радбезу та першого помічника. Причому, останній «не у дел» залишається всього на кілька днів. Ющенко у своєму інтерв'ю сказав, що на час розслідування, а вже за кілька годин у пресі з'явилася й конкретна дата — 20 вересня. Але ж де гарантія, що розслідування завершиться саме тоді?

Що ж до Петра Олексійовича, то на прес-конференції, проведеній буквально за кілька годин після двох відставок (радбезівської та депутатської), він знову випромінював звичну впевненість. Цілком резонно він заявив, що залишається в команді Ющенка (власне Ющенко до цього закликав усіх відставників). Але заразом і обмовився, що, мовляв, саме відставка Прем'єра може об'єднати команду. Судячи з цих слів, якось не схоже, що Порошенко має намір залишати велику політику. Хоча чимало політологів саме тепер наголошують на тому, що для Президента Ющенка найкращим варіантом було б не залучати екс-секретяря РНБО до активних публічних дій.

Усе це відбувається на тлі того, що в Петра Порошенка немає такої популярності, як у Юлії Тимошенко. Не слід забувати, що багато людей обирали не лише Віктора Ющенка, а й його тодішніх однодумців і лідерів Майдану Юлію Тимошенко, Олександра Мороза, Анатолія Кінаха. Нині популярність екс-прем'єрки може зрости ще більше, якщо Юлія Володимирівна поведе свою «поствідставну» політику в такому ключі: їй не дали досягти видимих позитивів в економіці. Зрештою, строк її перебування на прем'єрській посаді — це антирекорд. Трохи більш як сім місяців — найкоротший термін урядування в Україні.

Микола Томенко, котрий нині є чи не найактивнішим публічним ретранслятором позиції Юлії Володимирівни, вже виголосив ідею про «заважання». Хоча, якщо уважно прослідкувати діяльність Прем'єра, можна констатувати: чимало прорахунків було й у неї особисто. Скажімо, питання інвестиційного клімату. Попри, начебто, прогресивні кроки нової влади обсяг інвестицій з початку року знизився на 14 відсотків. Але Юлія Володимирівна замість того, аби визнати це, напередодні відставки почала розмірковувати про неточність статистичних даних і закликала робити висновки лише наприкінці року.

Деякі сумнівної якості плани КМ реалізувати ще не встиг. Скажімо, незадовго до відставки Кабмін підготував законопроект, який має скасувати мораторій на примусовий продаж підприємств-банкрутів. Таких в Україні більш як півтисячі. Було запропоновано оперативно реалізовувати такі неліквіди, бо вони не приносять ніякої користі. Але більшість експертів виступили проти такої ідеї, бо вважають її небезпечною, адже загальна заборгованість банкрутів перед кредиторами перевищує вартість цих об'єктів. Тож не виключено, що держбюджету доведеться ще й доплачувати.

Страшенно невдоволений діями уряду був малий та середній бізнес. Конфлікти на цьому ґрунті траплялися постійно. Чимало запитань виникало в українських виробників щодо засилля імпорту. Але найбільша проблема — реприватизація. Наприклад об'єкти, що реприватизуються, експерти пропонують не продавати хоча б 2–3 роки. Бо переконані: згодом за них можна буде взяти значно більше грошей. Але уряд на цю стратегію погодитися не захотів. Відтак у декого виникли підозри: маємо суттєві проблеми з надходженнями до бюджету. А апогей цієї проблематики стався на Нікопольському заводі феросплавів. Тиждень тому ми детально розповідали, звідки пішов тамтешній конфлікт. Зрозуміло, «шоу Пінчука», влаштоване там 1 вересня, як-то кажуть, не лізе ні в які ворота. Але й прем'єрське намагання якнайшвидше виставити підприємство на повторну приватизацію не видається об'єктивним і незаангажованим.

Нині в суспільстві триває активна полеміка у двох напрямах. Перший: чи сильним є крок Віктора Ющенка? І другий: чи піде тепер Юлія Тимошенко в опозицію? Принагідно треба зауважити, що в такому разі це буде справді сильна опозиція, на відміну від чинної. І, можливо, саме вона найближчим часом буде потрібна Президентові для ефективного керування державою. Але наразі все ж таки прикро, що вітчизняний політикум розпочав новий сезон саме так.

«ПОРЯДКА Ж НЕТ, КАК НЕТ...» УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ДОВЕЛИ НЕМОЖЛИВІСТЬ ПОЄДНАТИ «КОНЯ И ТРЕПЕТНУЮ ЛАНЬ»

Ярослав ГАЛАТА,

Демократична Україна,

10.09.05

«ПОРЯДКА Ж НЕТ, КАК НЕТ...»
УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ДОВЕЛИ НЕМОЖЛИВІСТЬ ПОЄДНАТИ «КОНЯ И ТРЕПЕТНУЮ ЛАНЬ»