Що в таємних протоколах до “пакту Ющенка—Януковича”?

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ,

Свобода (27.09-03.10.2005),

27.09.05

Віктор Ющенко остаточно обрав свою дорогу і стиль свого президентства. Після того як Юлія Тимошенко публічно закликала його відкинути дріб’язкові речі і поновити співпрацю на всіх рівнях, Ющенко спершу зібрав нараду всіх партійних лідерів, потім цілу ніч думав і на ранок ухвалив рішення. Він підписав угоду — але не з Тимошенко, а з Януковичем. І вчинив це таємно від більшості партій, які підтримали його на виборах.

Пакт підписаний

Документ, який гучно зветься “Меморандум порозуміння між владою та опозицією”, дав змогу Юрію Єханурову з другої спроби набрати 289 голосів “за”, в тому числі всі 50 голосів від фракції “Регіони України”. Але чи легше від цього тріумфу Ющенку? Адже “Донбас порожняк не жене”. Чи задовольнився Янукович тими речами, про які говориться у тексті меморандуму? Чи є й інші домовленості, які залишаються (поки що) невідомими?

Угоди такого типу, якої досягли непримиренні досі опоненти Ющенко та Янукович, — тобто про дружній нейтралітет і співпрацю, — одразу викликають асоціації з сумнозвісним пактом Молотова—Ріббентропа. Деякі політологи вважають, що Ющенко і Янукович підписали пакт про ненапад. “Оригінал” пакту теж звався угодою про ненапад, але насправді був присвячений не тільки цим питанням. Головним в угоді “запеклих друзів” стане переділ сфер впливу. Тому кожна угода такого штибу, як пакт Молотова—Ріббентропа, не має жодного сенсу, коли до неї не додані таємні протоколи. Чи можна припустити, що подібні протоколи (у тому чи іншому вигляді) існують і тут? Так, логіка процесу вимагає цього. А до того ж у обох сторін з’явилися останнім часом серйозні спільні інтереси, які вимагають спільних дій.

Головним політичним противником Ющенка і Януковича після 22 вересня стала Юлія Тимошенко. А головною громадською силою, яка віднині становить небезпеку політичній стабільності як партії Ющенка, так і партії Януковича, є Майдан. Точніше, його вирішальна, найбільш активна, найбільш революційна складова, для якої словосполучення “бандитський режим”, “свобода слова”, “європейський вибір” наповнені конкретним змістом. Парадоксально, але факт: вибір Ющенка — то єдність із Януковичем проти сил помаранчевої революції, бо ці сили заважають набивати кишені тим, кого Президент лагідно зве “мої хлопці”.

Уже сам факт, що Ющенко не захотів на прес-конференції одразу після затвердження Верховною Радою кандидатури Єханурова навіть говорити про ціну домовленостей з Януковичем, свідчить багато про що. Ймовірно, він просто не вирішив, що оприлюднювати, а що — ні. Проблему за нього розв’язав Янукович, тріумфально вивісивши на свій сайт текст меморандуму з підписами усіх зацікавлених осіб. Але цей текст не є таємницею; то чому ж Ющенко (котрий стільки клявся, що проводитиме публічну політику) раптом промовчав? Із сорому? Ні! Він гордо розповідав про свої доленосні роздуми і відповідні кроки. То що замислив приховати від народу Президент України?

За своєю логікою, таємні протоколи угод між недемократичними силами (не має значення, в якій формі ці протоколи — усній чи письмовій) повинні містити кілька головних моментів. По-перше, там має йтися про стабілізацію і формалізацію стосунків між сторонами, які досі перебували у стані “холодної війни” та ідеологічного протиборства. Що це може означати? Що не тільки амністують фальсифікаторів виборів, а й суто кримінальні справи проти людей із команди Януковича будуть спущені на гальмах чи швидко закриті. Крім того, не буде спроб повернути у державну власність прихватизоване “донецькими” майно (про це йшлося в меморандумі). Почне діяти й механізм регулярних консультацій між сторонами з усіх важливих політичних питань. По-друге, такого ґатунку таємні протоколи повинні мати положення про поділ сфер впливу, щоб не заважати одне одному здобувати певні (економічні й політичні) вигоди. Йдеться не про територіальний поділ країни, а про поділ електорату, бюджету тощо; хоча не виключена і поява кількох губернаторів з числа осіб, номінально безпартійних, але наближених до Партії регіонів. По-третє, таємні протоколи завжди містять обмеження апетитів обох сторін — враховуючи інтереси союзників, які у них є на даний момент чи можуть з’явитися у майбутньому.

Головні вороги — Тимошенко й Майдан

Але головне — що подібні домовленості завжди спрямовані проти когось. Неважко уявити, про кого саме йдеться. Навряд чи про Соцпартію, Компартію чи СДПУ(О) — ті мають свої досить обмежені електоральні ніші. І Вікторові Ющенку, і Вікторові Януковичу категорично заважатиме поява у наступній Верховній Раді потужної радикальної опозиції, яка виступатиме під гаслами розвитку демократії та реалізації всіх завдань помаранчевої революції. Президентові — тому, що він ще 8 грудня минулого року заявив: революція закінчена, вона вже перемогла, отже, слід іти шляхом еволюційного розвитку (логіка в цьому є, якщо виходити з моделі політичного та соціально-економічного розвитку України, тобто моделі, яку можна назвати “ліберальним неокучмізмом”). Лідеру “регіонів” — крім усіх особистих мотивів, ще й тому, що становище “опозиції його величності”, яка водночас має контрольний пакет акцій у всіх питаннях, котрі стосуються голосування конституційною більшістю (а це питання першорядні) і тримає значну частину комітетів Верховної Ради, — це дуже вигідне становище, як тактично, так і стратегічно, з розрахунку на президентські вибори 2009 року (чи, у разі нагоди, вибори дострокові, що теж цілком імовірно).

І нарешті безпосередньо про гроші. Експортні галузі, які становлять основу економічної могутності “донецьких”, вимагають не зміцнення гривні, а її здешевлення. І от 22 вересня, негайно після затвердження Верховною Радою прем’єра, заступник голови Нацбанку Олександр Савченко заявив про можливу девальвацію гривні. Чи міг би Савченко виголосити свою сенсаційну заяву без погодження з керівником Нацбанку Володимиром Стельмахом — людиною Ющенка? Ні! А той дав би дозвіл, якби не знав настроїв “патрона” та не мав відповідної інформації про суттєву корекцію соціально-економічного курсу? Однозначно — ні! Цілком можливо, що теперішній курс, який базувався на виконанні передвиборчих відверто популістських обіцянок чинного Президента, був надто соціальним, точніше, “проїдальним”. Але міняти його на курс, знову спрямований на задоволення потреб олігархів?!

Звичайно, за великим рахунком, “регіоналам”, так само як і НСНУ, конче потрібна політико-економічна стабільність (як сказав Андрій Шкіль, “стабільність цвинтаря демократії”). Їм треба робити великі (точніше, дуже великі) гроші, а це справді важко за умов “перманентної антиолігархічної революції”, яку проводила Юлія Тимошенко на чолі уряду, і без нейтралізації активістів революційного Майдану. Отже, стабільність, повернення в країну інвесторів, відновлення значних темпів росту ВВП, прогнозованість і керованість — що може бути кращим під оглядом такого розуміння національних інтересів, для якого неокучмізм — це норма? А на додачу й будівельний бум відновиться — адже теперішнє падіння цієї галузі на 10% у порівнянні з минулим роком викликане винятково активним спротивом міських громад на чолі якраз із активістами Майдану проти спорудження елітарного житла (яке, за традицією останніх років, велося з порушеннями багатьох норм і, головне, всупереч інтересам цих громад). Те ж саме стосується й вимог націоналізації — її теж вимагають ті, хто вважає минулу владу “бандитською”.

Таким чином, революційна активність Майдану заважає розвитку вітчизняної економіки та політичній стабільності. А ті політики, хто прагне спрямувати цю активність у річище масштабних політико-економічних змін, зараз об’єктивно заважають обом найпотужнішим політико-фінансовим групам країни, як одним “вікторіанцям”, так і іншим. Тому дружній нейтралітет, про який ішлося, спрямований не так “за”, як “проти”.

Вогонь по своїх

Очевидно, справа не тільки у 50 голосах “за” Єханурова, — і без підтримки фракції “Регіони України” той став би прем’єром за рахунок голосів позафракційних депутатів, “оброблених” напередодні секретаріатом Ющенка в кращих кучмівських традиціях. Та й із самих “регіоналів” навіть без санкції керівництва, вочевидь, хтось би (той же Звягільський) проголосував позитивно. Справа в іншому — у принципово різному баченні шляхів розвитку України різними учасниками помаранчевої революції, яке, наклавшись на особисті та групові амбіції лідерів цієї революції, дало за останні тижні такі несподівані результати.

Пакт Ющенка—Януковича навіть без своїх самоочевидних таємних протоколів (чи домовленостей) завдав тяжкого морального удару по тих, хто відпрацював всю виборчу кампанію і мерз на київському Майдані, хто ризикував кар’єрою, а часом і життям, спиняючи фальсифікації виборів. Адже “відкрита” частина цієї угоди містить пункт, в якому недвозначно сказано про амністію фальсифікаторам. Глибоке обурення з цього приводу вже висловив Комітет виборців України. Його спостерігачі зафіксували тисячі порушень законодавства на виборах Президента України у 2004 році. Комітет наголосив, що більша частина таких зловживань відбувалася через “упевненість порушників у безкарності за протизаконні дії, оскільки до цього історія виборчих процесів в Україні практично не мала прецедентів притягнення до відповідальності за подібні порушення”. Тепер, як вважає КВУ, “у разі виконання зазначеного пункту меморандуму до роботи в комісіях можуть повернутися особи, які скомпрометували себе участю у фальсифікаціях, а уникнення ними відповідальності стане прикладом безкарності для нових порушників”. Тож не чекайте чесних виборів у 2006 році — Ющенко особисто дав карт-бланш на їхню фальсифікацію. Не випадково я назвав меморандум Ющенко—Янукович угодою між недемократичними силами — тепер Президент, вдавшись до візантійської дипломатії, до обману соратників (в тому числі й депутатів, які на момент голосування не знали про факт існування меморандуму), до спілки з тоталітарними силами, до обману міжнародної спільноти (якій він обіцяв зразково-показово покарати фальсифікаторів), до, зрештою, зради Майдану, який мав головним ворогом бандитську (без лапок) владу, — тепер Віктор Ющенко втратив право зватися демократом. Втратив за один день.

А в якому становищі опинилися депутати від ПРП, УНП, НРУ, та й частина “нашоукраїнців”, котрі, не знаючи про угоду Ющенка з Януковичем, дружно підтримали “народного президента”? Чи зможе ця частина депутатського корпусу, не поступившись принципами, вписатися у конфігурацію злагоди й порозуміння між “Нашою Україною” і Партією регіонів? Навряд чи. А якщо поступиться принципами — як на це через півроку відреагує виборець?

З іншого боку, кого відтепер Президент рятуватиме як гарант Конституції від політичних переслідувань у Донбасі — “синьо-білих” чи “помаранчевих”? Адже вже два тижні прихильники Ющенка на Сході ведуть мову про те, що на них відновився моральний і політичний тиск. А що буде зараз, попри закарлючки меморандуму? І головне — чи має за собою тепер Віктор Ющенко політично активний громадський загал, на який міг би спертися у кризовій політичній ситуації, чи доведеться просити рекрутів у Партії регіонів або імітувати громадянську активність мас за гроші олігархів, старих і нових?

Залишимо осторонь питання ідейної правоти того чи іншого крила колишнього (тепер уже можна впевнено говорити про це) “помаранчевого” табору — чия програма була кращою. Залишимо до іншого разу і розгляд питання про те, що альтернативна неономенклатурній Ющенковій, більш революційна політична й економічна стратегія минулого уряду могла бути значно ефективнішою, якби її дали можливість втілювати в життя послідовно. Також залишимо й дискусію щодо питання, який варіант власних дій оберуть революціонери Майдану. Зауважимо зараз, по гарячих слідах подій, що угоди на взірець пакту Молотова—Ріббентропа ніколи не діяли надто тривалий термін і стратегічно не були виграшними — у підсумку обидві сторони зазнавали історичної катастрофи. 1939 року про поділ Європи домовилися Третій рейх і СРСР — і де зараз ці держави? А які страхітливі лиха пережили народи цих держав після тактичних перемог, зумовлених таємними протоколами! Ось у чім головне питання.

Але, видається, в Україні на владному Олімпі тепер домінують діячі, котрі вважають усе, що відбулося, великим благом. А ще вони певні, що для олігархів в Україні знову настають гарні часи: все стабільно, все прогнозовано, все, як колись, коли добре було тільки “Рошену” чи “Інтерпайпу”, SCM чи ІСД. А тому нехай таємні домовленості знешкодять справжню опозицію, яка заважає господарям життя...