Віра не початок, а кінець усякої мудрості

Іван БОКИЙ, народний депутат України, заступник керівника фракції соціалістів у Верховній Раді України,

Сільські вісті,

20.09.05

Економічного розвитку як такого уряд не забезпечив. Темпи інфляції просто катастрофічні, спроби збити її через ревальвацію гривні зазнали краху, ціни повзуть угору, інвестиційний клімат в Україні фахівці називають ворожим.

Той, хто нічого не знає, всьому вірить, писав великий Гете. І він же писав: віра не початок, а кінець усякої мудрості. Отримуючи час від часу листи на деякі мої публікації про правління Ющенка і Тимошенко від гарячих їхніх прихильників, я дивувався: люди нічого не знають і не хочуть знати по суті справи, але вірять, як діти, у те, що говорять їхні кумири з екранів телевізорів, і навіть реалії гіркого життя не змушують їх бодай на хвилину протверезіти і подумати: а власне, кому і чому вони б’ють поклони? Це самісіньке спало мені на думку під час останньої передачі Савика Шустера «Свобода слова» на телеканалі ІСТV. Включають вулицю, і молодий здоровань починає розказувати, що він молиться за Юлію Тимошенко і повернення її уряду. Можна, як мовиться, з глузду з’їхати, та чи треба? Адже ясно, що маємо справу з людиною, яка не знає і не хоче знати, що діється в Україні насправді, їй поверни її кумира, в якого вона вірить, як турчин у місяць, — і все гаразд, а що від того матиме держава, її не цікавить.

Події 8 вересня, коли Віктор Ющенко змушений був відправити у відставку уряд Юлії Тимошенко і своє найближче оточення в результаті звинувачень його в корупції, потрясли Україну, але потрясіння різні частини суспільства пережили по-своєму. Ті, хто знав, що в оточенні Президента зібралися люди з нечистими руками, сприйняли вжиті ним заходи як крок до очищення, хоч і були дещо розчаровані невірою глави держави у корумпованість його «друзів» — тоді навіщо ж звільняти? Прихильників Юлії Тимошенко обурила невмотивованість відправки у відставку як її, так і всього уряду, і хоч автор цих рядків переконаний у правоті цього кроку Президента, очевидно, йому справді треба було краще, переконливіше мотивувати причини звільнення прем’єр-міністра. Але загалом всі відставки були зустрінуті в суспільстві схвально. Хоч вони, безумовно, вдарили по репутації і Президента, і всієї владної команди. Що, однак, можна було б пережити, якби всі сторони кризової ситуації зрозуміли міру відповідальності за те, куди і в що вони втягують Україну.

Минулий тиждень, однак, показав, що жодна з сторін такої відповідальності не відчуває. Скандал вибухав за скандалом. Ющенко звинувачує Тимошенко у спробах на посаді прем’єра списати восьмимільярдний борг ЄЕСУ, екс-прем’єр ці звинувачення відкидає. Соратник Юлії Володимирівни Турчинов з висоти становища екс-голови СБУ кидає Президентові цілу купу зловживань його «друзів», а Леонід перший звинувачує третього Президента у використанні грошей російського олігарха Березовського у виборчій кампанії. Очевидно, всьому цьому можна вірити, так само, як і не вірити. Лою у вогонь додає підтримка Ющенка Леонідом Кучмою і непідтримка ним же Юлії Тимошенко. Хто-хто, а Кучма краще б помовчав, знаючи, як його «люблять» в Україні і як єдине його слово підтримки може знищити будь-чий авторитет. Народ і так розчарувався в Ющенкові і його команді, а їхня дружба з народом звелася до банального: дружок, дружок, та не твій пиріжок.

Поки що симпатії більшості у протистоянні Президента і екс-прем’єра нібито на боці Юлії Тимошенко. Невміння Ющенка ясно, чітко і зрозуміло пояснити публіці мотиви своїх різких дій і, навпаки, артистично вивірені піар-прийоми Тимошенко під час її телевиходів дозволяють їй перемагати у громадській думці, сіяти нехворощ у людських головах. І це, коли хочете, страшенно небезпечно. Я не збираюся захищати Ющенка — він сам винен, що зібрав навколо себе компанію, яка його й підвела, сам винен, що призначав Тимошенко прем’єром, достеменно знаючи, що вона просто в силу свого попереднього життєвого досвіду цієї посади не потягне, і сім місяців спозирав, як її уряд губить країну. В цьому сенсі вони обоє рябоє. Але небезпека Юлії Тимошенко в тому, що вона звертається до поверхових, не обтяжених життєвим досвідом людських емоцій і здатна збурити їх, запропонувати ж країні стратегію здорових економічних перетворень вона не зможе ніколи. І, здається, навіть якби вони з Ющенком помирились, навіть разом вони цього не змогли б зробити. Чого не дано, того не дано. Вести на барикади — дано, будувати державу — нема талантів. Хоч гвалт кричи, але це не костюм, їх не купиш ні в бутіку, ні на базарі.

Ті, хто сьогодні зчиняє вереск з приводу звільнення Юлії Тимошенко і слідом за нею говорить про якісь «історичні» досягнення її уряду, мав би замислитись над такими фактами. Головним досягненням своїм вона вважає нинішній «соціальний бюджет». У ньому соціальні витрати займають 82 відсотки. Нам, соціалістам, тільки б радіти цьому. Але! Не секрет, що значна частина видатків бюджету — а це майже 7,5 мільярда гривень — покривається за рахунок недофінансування, авансом знятих податків, неповернутого ПДВ — до кінця півріччя його було 3,1 мільярда гривень. Чи не головним джерелом доходів бюджету уряд Тимошенко зробив приватизацію, кошти від якої взагалі по закону не можуть включатися в бюджет. Економічного розвитку як такого уряд не забезпечив. Темпи інфляції просто катастрофічні, спроби збити її через ревальвацію гривні зазнали краху, ціни повзуть угору, інвестиційний клімат в Україні фахівці називають ворожим. Як кажуть, гарна пісня, та якби коротша.

Все це — результат діяльності уряду Тимошенко. Пані прем’єрка любила мало не щодня годувати людей з екранів телебачення солодкими обіцянками, але, крім них, нічого путящого народ не отримав. Суть її політики була до цинічного проста: хто гарячого не бачив, той і холодному рад. Підвищені зарплати і пенсії з’їли оскаженілі ціни, а спроби змусити народ жити на завезеному м’ясі і цукрі викликали справедливе обурення вітчизняного виробника. Юлія Тимошенко виявилася незаперечним майстром створення криз на голому місці. З цього видно було, що прем’єрка сильна там, де треба ламати злодійські схеми — там їй допомагав досвід роботи у бізнесі часів Кучми — Лазаренка, а ось досвіду організації роботи здорової економіки їй явно забракло. Це ж не на площах кричати і не вести людей в атаку, тут потрібні інші здібності, інший досвід. Досвід, якого немає, до речі, не тільки в Юлії Володимирівни, а й у Віктора Андрійовича, тож треба прислухатися і вчитися у людей, у яких він є. Юлія ж Володимирівна таких людей просто цькувала — хоча б того аграрного міністра соціаліста Баранівського.

Все це народ повинен знати і усвідомлювати. Нинішня владна криза і гризня між командами Ющенка і Тимошенко накладає особливий відбиток на життя в Україні тому, що розгорілися вони за сім місяців до виборів Верховної Ради. І проблема тут не тільки в тому, що як одна, так і друга команда претендують на перемогу на виборах, мітингарів і агітаторів в обох не бракує. Проблема в тому, що і одна, й друга можуть перемогти, а можуть і програти ці вибори. І хтозна, прости Господи, що краще. Безперечно, погано, дуже погано, якщо переможуть СДПУ(О), «Регіони» Януковича, КПУ Симоненка, Народний блок — це буде в кінцевому підсумку перемога кучмівщини. Але що означатиме перемога розгризених «Нашої України» з її явно прокучмівською корумпованою верхівкою і «Батьківщини» з таким самим кучмівським охвістям — ще треба добре подумати. Хвалити Бога, в Україні ще є не корумпована і не заплямована Соціалістична партія, але побачите, скільки на неї саме через це буде вилито бруду.

Фанатизм у політиці поганий помічник, а саме його взяли на озброєння «Наша Україна» і «Батьківщина». Любов до кумирів — взагалі поза політикою. В Україні ці поняття тривалий час експлуатуються у зв’язку з прізвищами Ющенка і Тимошенко. Політичні скандали останніх тижнів показали, які хисткі, ненадійні ці поняття і як небезпечно застосовувати їх у суспільному житті. І все ж ми повинні бути свідомими того, що для частини людей і Президент, і екс-прем’єр залишаться кумирами. Любов не короста — не вигоїш спроста. На жаль, ми далеко не громадянське суспільство і ще не доросли до того, про що говорив один з батьків американської конституції Джефферсон: «Обирати собі уряд вправі лиш той народ, який постійно в курсі того, що відбувається». Ми поки що в тій стадії, про яку писав наш земляк Володимир Короленко: «Всезагальна подача голосів, — цей паладіум громадянської свободи, — має теж свій виворіт. Політична нерозвинутість народу, його безграмотність, незвичка розбиратися в ідеях і напрямках, нестача відомих народові діячів... — все це поселяє найреальніші побоювання, дає простір для викривлення народної думки, змушує дуже задуматися над найближчими результатами». Коли сказано — майже сто років тому, а ніби про нинішню Україну.

Хіба віра в кумирів — не від цієї поміченої ще Короленком політичної нерозвинутості і безграмотності, незвички розбиратися в ідеях і напрямках? Бо, якби хтось розібрався в «ідеях» Тимошенко, як можна при здоровому глузді йти за нею? Якби хтось проаналізував, що вона обіцяла і що виконала зі своїх обіцянок, як можна мислячій людині бігати за нею? І якщо Лінкольн говорив, що виборчий бюлетень сильніший за кулю, треба добре подумати, у кого буде послана та куля, якщо бюлетень буде вкинуто за партію Тимошенко. Лівий популізм — це ще не ліва ідея, на якій вона грає.

Ніхто ж не задумується над тим, що перемога Тимошенко на виборах робить її всевладним прем’єром. А що на цій посаді вона може бути тільки популістом і не більше, ніхто з її прихильників не думає. Словесами ж Україну не нагодуєш, навіть якщо вони дуже правильні...

Хтось мудро сказав: на виборах програють тільки виборці. Нас уміло ведуть до програшу. Цими днями один доктор наук запитав мене: а ти не думаєш, що Ющенко й Тимошенко спеціально посварились, щоб на скандалі залучити на свій бік якомога більше виборців? Судячи зі скандалів, які наростають, я якраз так не думаю. Але, судячи з сигналів про замирення, які посилає Ющенкові Тимошенко, гадаю, вони вже усвідомили, якої шкоди їхній виборчій кампанії може завдати криза у владній команді, навіть якщо команда Ющенка плюне на все і на повну силу застосує адмінресурс, що, між іншим, уже робиться. І, безперечно, вони зроблять усе для того, щоб на парламентських виборах, поки не охолов їхній електорат, перемогли саме їхні виборчі команди, а значить, програв народ. Не самі, бо це реально не вийде, ніде не дінешся від регіоналів, соціалістів і комуністів, але більшість вони захочуть усе-таки взяти. Спекулюючи на лозунгах Майдану, на почуттях і надіях людей, на політичній нерозбірливості значної частини виборців. І просто — на розгубленості багатьох, хто не в силі розібратися, а що ж стоїть за нинішніми скандалами.

І тут багато залежатиме від виборців. Вибори покажуть, чи зробила нинішня владна криза наших людей мудрішими, чи вони воліють нічого не знати і сліпо вірити кумирам, а не ідеям, здоровим життєвим засадам, чи вони хочуть жити нормальним людським життям, а чи ще раз готові піддатися на солодкі обіцянки вчорашніх господарів життя і ніяк не кращих за них героїв р-революційної фрази. Згадайте мудрого Гете: віра все-таки не початок, а кінець мудрості, а ходити в немудрих хіба не набридло? А до цього ще й пам’ятати мудрість наших пророків: з лежі не справиш одежі, а з спання не купиш коня. Так що думайте і дійте!