Біля Президента корупціонерів не знайшли.
А от підозрюваних у скоєнні злочинів більш ніж досить

Свобода (27.09-03.10.2005),

27.09.05

Як і слід було очікувати, перевіривши заяву екс-держсекретаря Олександра Зінченка про вчинення посадових злочинів секретарем РНБОУ Петром Порошенком, Генпрокуратура встановила: ці руки ніколи не крали.

Як і руки колишнього першого помічника Президента Олександра Третьякова та керівника парламентської фракції “Нашої України” Миколи Мартиненка.

Одночасно генеральний прокурор Святослав Піскун повідомив про порушення на початку вересня п’яти кримінальних справ за фактами тиску на судові органи та втручання в господарську діяльність (товариства, що зводить елітний будинок на вул.Грушевського в Києві. — Ред.) з боку працівників апарату РНБОУ, про які йшлося в заяві Зінченка. Зокрема, дві справи порушено за тими фактами, про які неодноразово повідомляла “Свобода” і які нещодавно підтвердив голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика.

Перша з них була порушена 7 вересня для розслідування діяльності протеже Порошенка — першого заступника голови Вищого господарського суду України Миколи Хандуріна. Як ми вже повідомляли, Хандурін забрав з Київського апеляційного господарського суду, який розглядав позов про повернення в державну власність Нікопольського заводу феросплавів, матеріали справи якраз у той момент, коли колегія суддів працювала над текстом рішення. Звісно, жодної причетності П.Порошенка до цього злочину проти правосуддя в Генеральній прокуратурі не встановили. Мабуть, тому, що досі не опитали Д.Притику, який трохи підняв завісу таємничості над цією історією.

Насправді справа щодо Хандуріна порушувалася ще 30 липня — “по гарячих слідах”. Але Генпрокуратура тоді про неї чомусь мовчала. Більш того, як стверджує Притика, під тиском Порошенка ця справа була закрита. І лише 7 вересня генеральний прокурор особисто скасував постанову про закриття кримінальної справи й порушив її повторно. Незрозуміло тільки, чому, якщо Притика правий, одночасно не була порушена кримінальна справа також проти Порошенка, що викручував руки слідству, проти слідчого, який незаконно закривав справу проти Хандуріна, і проти соратника Порошенка — заступника генпрокурора Віктора Шокіна, який донедавна керував слідством у Генеральній прокуратурі.

Про фабулу другої справа з тих п’яти, що порушені за фактами злочинної діяльності посадовців РНБОУ, Д.Притика також розповів у своєму інтерв’ю. Зокрема, голова Луганського апеляційного господарського суду Парамонова написала на його ім’я доповідну записку про те, що начальник управління РНБОУ Валерій Івченко, посилаючись на Порошенка, вимагав винести потрібне останньому рішення в справі про банкрутство Сєвєродонецького об’єднання “Азот”. У разі невиконання цієї вказівки Івченко погрожував ліквідувати Луганський апеляційний господарський суд і навіть показав судді відповідний проект указу Президента. Доповідну записку судді Д.Притика направив до Верховного суду, той переслав її до Генеральної прокуратури, й нині за цим фактом також порушена кримінальна справа. І знову не проти Порошенка, хоча, як сказав Притика, “Івченко завжди представляється, що діє за дорученням Петра Олексійовича. Мабуть, це його “криша”, яка його рятує, у тому числі в очах суддівського корпусу”.

Ну, якщо вже незмінний голова Державного арбітражу при Раді міністрів УРСР, голова Вищого арбітражного суду України, голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика, який тримався на поверхні за будь-якої влади й президентів, став бити на сполох, то ситуація справді така, що гірше нікуди. Але про вакханалію беззаконня в країні Дмитру Микитовичу варто було почати кричати не зараз, а 8 лютого 2005 року, коли Президент Ющенко підписав указ №208/2005, всупереч Конституції наділивши свого кума Порошенка практично необмеженим впливом на судові та правоохоронні органи. Саме тоді пану Притиці треба було клопотатися перед Верховним судом про направлення до Конституційного суду подання щодо незаконності указу Президента “Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України”, де в пункті 3 записано: “надати секретареві Ради національної безпеки і оборони України право... подавати на розгляд Президентові України пропозиції... щодо кандидатур на посади суддів, членів Вищої ради юстиції та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначення яких на посади здійснюється Президентом України”. Виступили б тоді судді проти порушення Президентом Конституції й законів України — і не довелося б нині пану Притиці скаржитися журналістам на Івченка та його “кришу”. Тим більше, що Валерія Наумовича Івченка, найближчого помічника Порошенка, який опікується в апараті РНБОУ питаннями судової реформи (це ж треба — виконавча влада реформує судову!), черговою кримінальною справою не злякаєш. Бо у нього в житті їх було з добрий десяток.

Уперше з Кримінальним кодексом громадянин Івченко, 1964 року народження, уродженець м.Черчик Ташкентської області Узбекистану, познайомився ще в листопаді 1993 року завдяки зусиллям Черкаського управління по боротьбі з організованою злочинністю. На той момент Валерій Наумович очолював фірму “Економ-Інвест” і займався незаконними валютними операціями без відповідної ліцензії Нацбанку. Але ця справа пилилася в міліції доти, доки в 2001 році не був ухвалений новий Кримінальний кодекс, який декриміналізував скоєний Івченком злочин.

Через п’ять років, у квітні 1998-го, черкаські УБОЗівці знову порушили проти Івченка кримінальну справу. Цього разу — за шахрайство з фінансовими ресурсами. За три роки до того, в квітні 1995-го, Івченко під договір з управлінням капітального ремонту отримав в обласній дирекції “Укрсоцбанку” кредит у сумі 535,5 тис. грн. начебто для будівництва житла для черкащан. Кредит, звісно, повернутий не був. Після чого з’ясувалося, що, оформляючи кредитну угоду, Івченко надав у банк свідомо недостовірну інформацію про наявність у його фірми майна, яке передавалося в заставу. Проте і ця кримінальна справа була закрита за відсутністю в діях Івченка складу злочину.

Однак того року фортуна таки зрадила Валерію Наумовичу і він, на той момент в.о. генерального директора науково-виробничого об’єднання “Ротор”, був засуджений за крадіжку товарно-матеріальних цінностей ввіреного йому підприємства.

Попри судимість у подальшому Івченко пересів у крісло генерального директора розташованого в Черкасах державного науково-виробничого підприємства “Зброя України” (“ЗУБР”). Не забарилася й нові кримінальні справи. Так, у жовтні 1998 року проти Івченка їх було порушено аж дві: одна за те, що він за державні кошти придбавав для “ЗУБРа” в своєї фірми “Економ-Інвест” товарно-матеріальні цінності за завищеними цінами, а друга — за крадіжку з каси підприємства 3857 грн.

Наступного ж року Івченка притягнули до кримінальної відповідальності за те, що у 1997 році, працюючи на “Роторі”, він продав приватній фірмі “Термінал” належний НВО мазут на суму майже 13 тис. грн.

Зрозуміло, що на посаді гендиректора “ЗУБРа” Івченко теж не затримався. Але без діла він довго не сидів і знайшов не менш ласу роботу арбітражного керуючого. Щоправда, за законом арбітражними керуючими можуть бути лише особи, які мають юридичну або економічну вищу освіту. Валерій Наумович такої освіти не має, хоча і вказує в анкетних даних, що начебто 1998 року закінчив заочне відділення Національної юридичної академії ім.Ярослава Мудрого. Насправді ж, провчившись у цій академії два роки, Івченко був відрахований у 1998 році за невиконання навчального плану. Але, як бачимо, це ніяк не позначилося на його трудовому шляху від арбітражного керуючого до керівника управління РНБОУ.

А шлях цей був геть тернистим. Так, 2002 року проти Івченка кримінальні справи порушувалися тричі: за шахрайство з фінансами сільськогосподарського кооперативу “Зоря” (м.Умань), за крадіжку котлів ТОВ “Національна юридична компанія” (м.Черкаси), за замах на розкрадання майна державної акціонерної компанії “Хліб України”.

Ще одна кримінальна справа була порушена проти Івченка в жовтні 2003 року Генеральною прокуратурою України за підробку документів, через що вдалося ввести в оману господарський суд Кіровоградської області та незаконно стягнути з творчо-виробничого центру “Сігма” 6 млн. грн. Як зазначено в постанові про порушення кримінальної справи, Івченко, вступивши в змову з працівниками податкової міліції м.Кіровограда, підробив документи про те, що ТОВ “Сігма” начебто безвісти зникло. На підставі цих “документів” господарський суд визнав це ТОВ боржником і оголосив банкрутом, внаслідок чого зловмисники заволоділи його майном.

Ця справа, передана Генпрокуратурою для проведення досудового слідства в прокуратуру Кіровограда, була також закрита за досить дивних обставин попри скарги потерпілих. Після перевірки Генеральною прокуратурою матеріалів трьох останніх кримінальних справ, по яких Івченку раніше висувалися обвинувачення і які були незаконно закриті, досудове слідство нині поновлено. Таким чином, проти Івченка розслідується чотири кримінальні справи. Його думку з цього приводу автору з’ясувати не вдалося, бо на робочому місці Івченко не з’являється.

Володимир БОЙКО

* * *

Три чверті киян вірять інформації екс-держсекретаря Олександра Зінченка про корупцію й зловживання в оточенні Президента Ющенка.

Такі результати телефонного опитування 600 жителів столиці, проведеного 9—14 вересня Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС).

38% опитаних “повністю вірять” заявам О.Зінченка, 37% — “скоріше вірять”, не вірять 9%. Кожен дев’ятий опитаний вагався з відповіддю.

Рішення Президента відправити у відставку уряд Юлії Тимошенко негативно сприйняли 45% киян, позитивно — 41%. 13% опитаних вагалися з відповіддю.

Дві третини опитаних (63%) згодні з тим, що між Ющенком і Тимошенко може початися політична боротьба. Причому 29% схильні підтримати Ющенка, 28% — Тимошенко, 26% — нікого з них. 31% не згодні з цією думкою. Вагалися з відповіддю 17% респондентів.

Біля Президента корупціонерів не знайшли. А от підозрюваних у скоєнні злочинів більш ніж досить

Свобода (27.09-03.10.2005),

27.09.05

Біля Президента корупціонерів не знайшли.
А от підозрюваних у скоєнні злочинів більш ніж досить