«Повернутися з Олімпу до народу значно складнiше, нiж отримати мiсце президента»

Киевские ведомости,

26.09.05

Треба вирiшити, що головнiше - тi 47 мiльйонiв, якi поступово вимирають, чи куми та друзi, що тiшать Ваше самолюбство.

В редакцию "Ведомостей" традиционно приходит много писем на разные темы - от социальной неустроенности жизни граждан, за которыми драма, а то и трагедия "маленьких українцiв", до "высоких дум" о реформаторском переустройстве страны с оценкой действий ее "керманичiв". Последние события в стране бьют, похоже, все рекорды читательской творческой активности. Вопреки обыкновению, мы публикуем это письмо-обращение к Президенту Виктору Ющенко, под которым (судя по имеющимся у нас эпистолярным посланиям) могут поставить свои подписи тысячи граждан страны. (Публикуется без правок и сокращений, на языке оригинала.)

"Віктору Андрійовичу, коли я дивився Ваш виступ i слухав Вашi слова про необхiднiсть вiдставки бувших соратникiв, я згадав Вашi слова про моральнiсть, чеснiсть, чистi руки, "маленьких українцiв".

Так! Ви думали i говорили дуже добре. А вийшло все чомусь дуже погано. І я зрозумiв, що Ви мрiйник. Потiм я згадав про одного з "маленьких" українцiв, який їздить на дорогому БМВ та живе в непоганих житлових умовах, непогано вiдпочиває. І я подумав, що ви не тiльки мрiйник, а й добрий та ласкавий батько, бо у Вас не вистачає жорсткостi для того, щоб виховувати свого сина у бiльш суворих умовах життя, обмежити його бажання та широкi можливостi.

Потiм я згадав про Вашу любов до старих речей, до iсторiї України, до видатних людей, про те, що менi розказували, як Ви у парку Нивки скуповували якiсь iсторичнi монети. І я подумав, що Ви є патрiотом України, культурною та освiченою людиною. Потiм я згадав Ваше захоплення бджолами, якiсь факти з Вашого дитинства - про те, як Ви пасли гусей, i подумав, що Ви звичайна проста людина, яка не багато чим вiдрiзняється вiд iнших "пересiчних" українцiв. Потiм я подумав про Ваш шлях, який Ви пройшли за останнi 10-12 рокiв, i зрозумiв, що Ви сильна, вiдважна i принципова людина, яка не може не викликати поваги. А потiм я подумав про те, що сталося за останнi 9 мiсяцiв в Українi, i вирiшив написати Вам листа.

Скажу вiдразу - я був проти Вашого президентства, я не ходив на Майдан, я з вiдразою дивився на помаранчевi стрiчки i ненавидiв Америку за її "допомогу" i навiть написав листа Колiну Пауелу. У той час ми всi трохи вийшли з розуму - кожний по-своєму. Дивлячись на Ваших "помаранчевих" соратникiв, я розумiв, що Ви є боржником i Ваше президентство почнеться з виплат по рахункам, якi Вам виставлять. А оскiльки Ви високоморальна та добра людина, Ви не "кинете" їх, а щедро розплатитесь. Зазвичай це призведе до змiни "елiти", а процес змiни "елiти", в свою чергу, призведе до падiння економiки i вiдповiдно до погiршення особисто мого матерiального стану. Зрозумiло було й те, що у тому станi, у якому Ви перебували на той час, "Президент "народної довiри" - це тiльки гасло, i Ви не зможете наблизились до народу, "пересiсти в iнше крiсло", змiнити кучмiвський 600-й "Мерседес" на "народний" "Деу Ланос". Ви почали витрачати мiльйони народних грошей на поїздки по свiту, де Вас тiшили бурхливими оплесками та солодкими обiцянками. Так! Тiшили. Ви так поспiшали стати Президентом, що склали аж двi присяги на вiрнiсть народу та Українi.

Наближенi до Вас люди, спiваючи Вам "Осанну", також не вiдмовляли собi у можливостi матерiально компенсувати свою "революцiйну вiдвагу". (Пiзнiше - у книжках вони будуть стояти на барикадах та закривати тiло "народного" Президента вiд куль ненависних народу "кучмiстiв".) Вашi призначення, текст "Програми" нового Кабiнету мiнiстрiв, а потiм їх "слонячi дiї у посуднiй лавцi" - все це вiдповiдало Вашiй послiдовностi та чесностi у виплатi дивiдендiв "соратникам". Ви дiйсно заплатили високу цiну за своє президентство.

На той час було видно, що Вам трохи "закрутило голову". Особисто мене покоробило вiд Вашого: "Ану йди сюди чоловiче. Що ти там кричиш "Ганьба!" Перед тобою Президент стоїть!" Тодi для мене Ви перестали бути Президентом - Ви стали царем.

Але я знав, Ви не хотiли карати, Ви хотiли бути милостивим царем. Це у Вас виходило. Але здебiльшого по вiдношенню до тих, хто Вам кланявся. Поступово Ви вiдходили вiд людей, якi Вам не кланялись, а простим людям кланятись Вам все бiльше ставало нi за що. Вам ставало соромно, що Вас перестає любити народ. Ви перестали дивитись йому в очi. Ви все частiше стали дивитись у бумажку, яку Вам писала Ваша свита. Чомусь Ви сподiвались, що вони вiрнi Вам i будуть кланятись Вам завжди. Чомусь Ви забули, як кiнчали життя царi, Ви - iсторично освiчена людина...

Можливо, зараз єдиною втiхою для Вас є Ваша сiм'я та ще бджоли i iсторичнi речi, якi Ви збирали у тi нелегкi часи. Так! Можливо, розглядаючи зiбранi Вами монети, Ви з ностальгiєю згадуєте той час, коли ви їх купували, бо тодi Вас щиро вiтали i щиро любили...

Можливо, зараз Вам як нiколи хочеться вiдпочити. Кожному з нас хочеться вiдпочити, коли ми не знаємо, куди йти далi. І кожний з нас у цей момент здебiльшого думає про себе. Це найбiльше випробування для будь-кого. Стати на шлях самообману чи подивитись правдi у очi, якою б неприємною вона не була. Поки що Ви вагаєтесь. Ви зневiренi. Ви боїтесь очей свого народу, Ви не довiряєте йому. Бо Вам соромно за свої помилки i Ви думаєте, що народ Вам їх нiколи не простить.

Так! Не простить, але не помилок, а того, що Ви не пiдiймете очi i не поглянете навколо себе. Не простить, якщо Ви зупинитесь i не продовжите початого Вами. Не простить, якщо Ви не почнете виправляти свої помилки i помилки своїх пiдлеглих. Не простить, бо довго терпить i чекає вiд вас справедливостi та чесностi, про яку Ви так багато говорили.

Я повинен Вам сказати, що Ви помиляєтесь, бо навiть я повiрив у Вас i теж чекаю. Я чекаю, що Ви подякуєте тим журналiстам, котрi повірили у Вашу вiдкритiсть, i тепер вiдкривають i Вам, i нам правду про ненажерливiсть Ваших пiдлеглих, журналiстам, котрi виховують Вас i Вашого сина. Я чекаю, що Ви змiните своє ставлення до розкошi та не будете витрачати мiльйони у той час, коли "маленькi українцi" забувають смак м'яса. Я чекаю, що Ви не будете робити ставку на мiльйонерiв у наступних виборах, якi куплять для Вас лояльний парламент. Я чекаю, що Ви взагалi перестанете думати про вибори, а почнете думати про виборця, про його потреби. Я чекаю, що Ви справедливо i розсудливо будете розподiляти кошти не тiльки мiж дiтьми, якi народилися при Вашому президентствi, i якi заробляють батьки всiх iнших дiтей, а що й цим дiтям, народженим при правлiннi Кучми, щось перепаде. Я чекаю, що в Українi з'явиться нацiональний автомобiль, на якому замiсть "мерсiв" та джипiв будуть їздити українськi мiнiстри. Я чекаю, що зарплатня буде призначатись не тiльки тим, хто може щось вкрасти i краде, а й тим, хто нiчого не краде, а тiльки працює. Я чекаю прагматизму у поведiнцi iз захiдними партнерами, а не тiльки iз Росiєю. Я багато чого чекаю i багато на що сподiваюсь.

Але я розумію, що зробити все це i повернутися з Олiмпу до народу значно складнiше, нiж отримати мiсце президента. По-перше, пiсля цього треба багато працювати. Причому працювати не в бiлих рукавичках. Причому не тiльки Вам. Треба примусити працювати всiх тих, хто стоїть поруч iз Вами, витягнути їх з чорних "мерсiв", захiдних курортiв, дач та ресторанiв. По-друге, треба позбутися iлюзiй щодо унiкальностi нашої держави, щодо народностi помаранчевої революцiї, щодо любовi до нас будь- якої iншої країни, бо цi iлюзiї наче шори скривають жорсткi реалiї цього свiту. По-третє, треба забути про власнi амбiцiї та iнтереси i думати про кожного з тих 47 мiльйонiв, яких повинно стати 52. Думати про те, чим робота президента вiдрiзняється вiд роботи чиновника, а робота чиновника вiд роботи лiкаря, вчителя, iнженера. І про те, чому чиновники, забезпеченi державою, мають право отримувати у десятки разiв бiльше за вчителя, який за все повинен платити. Тiльки тому, що перед чиновником стоїть бiльший казан i в такий спосiб можна заставити цього чиновника не влiзти у нього? Але вiн все одно влiзе у той казан, то, може, нехай краще на його зарплатню нагодують 40 вчителiв?

А може, просто треба спростити всi тi укази, постанови, закони, що не дають працювати? Може, так, як було вiдправлено у вiдставку уряд та лiквiдовано ДАI, скасувати всi податки та залишити, наприклад, один з обороту? Може, встановити зарплатню мiнiстрiв на рiвнi, що не перевищує 2-3-кратну середню зарплатню у їх секторах? Привести у розумне спiввiдношення пенсiї тих, хто крав, i тих, хто працював. Може, обмежити рентабельнiсть пiдприємств на рiвнi 10%? Скiльки друзiв тодi вiдвернеться вiд Вас через те, що Ви вiдберете їх капiтали. Треба вирiшити, що головнiше - тi 47 мiльйонiв, якi поступово вимирають, чи куми та друзi, що тiшать Ваше самолюбство.

У кожної людини, навiдрiз вiд тварини, є совiсть. І у кожної людини, навiдрiз вiд тварини, є ненажерливiсть. Безумовно, що ненажерливiсть людини обумовлена тим, що вона хоче стати сильнiше, тiльки для того, щоб наступного разу iншi не вiдштовхнули її вiд казана. Також безумовно, що чим бiльший казан, тим бiльшою повинна бути ненажерливiсть. У казана не iснує меж, i вiн завжди буде бiльшим за можливостi людини. З цього виходить, що необхiднiсть стати найсильнiшим перетворює людину у додаток до казана, бо людина не має можливостi вiдiйти вiд нього i у весь час їсть. У казана совiстi нема. Не стає совiстi i у його додаткiв.