Шансів немає

Юрій СЕРГЄЄВ,

Українська газета (28.09-04.10.2005),

28.09.05

Які стратегічні завдання ставлять перед собою колишні союзники?

Початок політичної осені 2005 року видався дуже гарячим. Розкол, що виник у команді влади, призвів до майже нестримного взаємного потоку "компромату" такої потужності, що багато спостерігачів порівнюють його з "ядерними ударами". На тлі цього минулий тиждень вніс у ці "бої без правил" деякий контраст. Ним стали взаємні заклики президента і екс-прем'єра до примирення.

Першим цей крок зробив Ющенко - зателефонувавши у вівторок Тимошенко і запропонувавши їй повернутися в уряд.

Не можна повернутися в ту саму річку

Відповідь не змусила себе довго чекати - вже в середу "леді Ю" на прес-конференції висловила своє бачення цього "примирення". Незважаючи на патетичні завіряння в "дружбі і пошані особисто до Віктора Андрійовича", якнайбільше тези "залізної леді" походили на ввічливий, але непохитний ультиматум. Того, що умовою відновлення союзу вона виставила повернення їй прем'єрського крісла - звичайно, можна було чекати. Але не даремно в давнину казали: "Не можна повернутися в ту саму річку". Бути хоча і сильним, але самотнім - а тому і часто "номінальним" главою уряду - Юлія Володимирівна більше не хоче. Щоб цього не сталося, новий Кабінет, на її погляд, повинен бути реально коаліційним - зі значною "квотою" його членів від фракції самої Тимошенко. Зрозуміло, що за такого розкладу "двох думок" про те, кому підкорятимуться міністри "групи прем'єра" - їй чи президенту, незалежно від набрання сили політреформи - бути не може.

Але "апетити" "помаранчевої принцеси" лише урядом не обмежуються. Вона зовсім не проти втілити в життя "блакитну мрію" президента - про "єдиний блок усіх помаранчевих сил" на майбутніх парламентських виборах. Юлія Володимирівна готова увійти до такого блоку - але за неодмінної умови його очолювання. Не більше і не менше. Враховуючи "імперативний мандат" депутатів у майбутній Верховній Раді й жорстку фракційну дисципліну навіть у рамках блоків, що пройшли до законодавчого органу, а не лише партій - лідер такого блоку в умовах "політреформи" стає фактично однією з головних фігур державної політики. Адже саме він визначатиме голосування, без сумніву, однієї з найзначніших фракцій у ВР, маючи в панівній коаліції "контрольний пакет" голосів.

Зрозуміло, що така перспектива буде справжнім "жахливим сном" для горезвісного "президентського оточення" - зокрема фігурантів останнього скандалу - Порошенка, Третьякова, Мартиненка і "генсека" "Народного Союзу Наша Україна" Романа Безсмертного, "що долучився до них" у справі відставки Кабінету Тимошенко. Насправді, якщо навіть "прекрасну четвірку" і включать до передвиборного списку помаранчевого "мегаблоку" - на них чекає досить незавидна доля - голосувати за вказівкою своєї "заклятої подруги". Але й самому голові держави навряд чи сподобається те, що його все одно буде "грати" "оточення" - тільки вже не його, а чуже. Врешті-решт, своїх "оточенців" поміняти набагато легше, аніж чужих.

"Один" пишемо, "два" - пам'ятаємо...

Напевно, сама Юлія Володимирівна чудово розуміла, що позитивна відповідь з боку президента на її "принадну пропозицію" украй маловірогідна. Але, схоже, на своїй прес-конференції 21 вересня вона переслідувала зовсім інші цілі, окрім задекларованої.

1. Ще раз показати себе в "кращому світлі" перед виборцями і Заходом - мовляв, я зовсім не проти помиритися з главою держави заради виходу з політичної кризи. Тим паче, що якось незручно було показувати свою непримиренність після випереджаючих ініціатив Ющенка. Набагато краще виставити завідомо неприйнятні умови - і коли їх не приймуть, здивовано знизати плечима - "ось бачите, я до них із чистою душею - а вони...".

У свою чергу, необхідно зазначити, що ініціативи Віктора Андрійовича теж були не цілком щирими - якраз під час їх вимовлення генпрокурор Святослав Піскун вніс протест на судове рішення про визнання боргу ЄЕСУ перед держбюджетом недійсним. Тобто продовжувалася робота для доказів використання "леді Ю" свого службового становища заради списання боргів своєї бізнес-структури на цілих 8 мільярдів гривень.

2. Показати свою силу перед супротивниками серед колишніх друзів. У тому, що екс-прем'єр відчуває себе справжнім лідером Помаранчевої революції і її переможцем. А переможець, як відомо, "одержує все" - це улюблена теза "залізної леді" ще з моменту інавгурації Ющенка. І саме в статусі "переможця" вона і пропонує приєднатися до своєї "команди" президенту - а не навпаки. З неминучим "поглинанням" останнього.

При цьому необхідно пам'ятати і про нещодавню пропозицію "польових командирів" Майдана - Філенка і Стецьківа - до президента і екс-прем'єра "помиритися на Майдані". Таке "примирення", враховуючи харизматичний статус Тимошенко, вилилося б у відверту капітуляцію глави держави, постановку під контроль його конкурентів за "вплив на Майдан" усієї кадрової політики президента. Причому "збір на Майдані" відмінити не можна - в листопаді там відбудуться заходи щодо роковин Помаранчевої революції. Якщо ж пригадати обіцянку Томенка "почати нову революцію" - не складно уявити, в що можуть перерости "ювілейні урочистості".

У світлі цього виступ Юлії Тимошенко можна розглядати і як одне з останніх попереджень президенту прийняти її умови - не примушуючи вдаватися до відвертого "майданового" натиску.

3. Показати свою "ідеологічну стійкість" у відповідь на поки що глухе здивування помаранчевих активістів з приводу "розмивання ідеалів". Насправді, опозиція - завжди опозиція, і відхід у неї проти Ющенка автоматично робить Тимошенко об'єктивним союзником опозиції "старої". А це може сприйматися частиною колишніх прихильників майже як "зрада".

Медалі без зворотного боку не буває

Проте останній аспект має для Юлії Володимирівни й інший бік. Зміцнення позицій серед своїх прихильників неминуче призведе до повного фіаско на "полі" залучення союзників серед електорату Януковича. Символічною спробою якого стали дві стрічки - помаранчева і блакитна, показані екс-прем'єром у пам'ятному "інтерівському" інтерв'ю. Мабуть, "леді Ю" зрозуміла безперспективність такого почину і відмовилася від спроби стати загальнонаціональним лідером, вважаючи за краще спрямувати зусилля на повний контроль за суто "помаранчевими" виборцями.

У той же час не виключено, що такий крок об'єктивно зіграв на руку саме президенту. Хтозна - чи не було рішення "Партії регіонів" в останню мить проголосувати за кандидатуру Єханурова викликане побоюванням того, що розколені помаранчеві лідери все-таки примиряться? Після чого жодних шансів на "торг" з Ющенком у "регіоналів" просто не залишиться. Для них набагато прийнятніший у якості переговорної сторони відносно слабкий (унаслідок необхідності опори на широку коаліцію) президент - ніж "залізна леді української політики", що спирається на ідеологічно однорідні сили.

Найближчий час покаже, наскільки виграли і програли від здійсненого всі зацікавлені сторони.