ЇМ СПОКІЙ ТІЛЬКИ СНИТЬСЯ

Богдан ПЕТРЕНКО,

Демократична Україна,

29.07.05

Власне, самі заяви щодо дострокового припинення діяльності Верховної Ради, особливо коли це звучить з вуст прибічників нової влади, можна розцінити лише як емоційні, бо розпуск тягне за собою позачергові парламентські вибори. А їх необхідність для влади виникає лише в тому випадку, коли її рейтинг починає падати. Так, нині через певні промахи влада дійсно «втрачає очки».

Незважаючи на те, що народні обранці залишили сесійні стіни в пошуках натхнення на наступні півроку роботи, громадськість та державне керівництво все ж не дають їм активно приступити до відпочинку. Така вже в них нелегка доля — представляти народ. І в міру можливостей — його захищати.

Якраз цієї середи була поширена інформація про те, як нардепи захищають конкретні інтереси громадян. МВС оприлюднило дані про депутатські звернення та запити до управлінь цього міністерства. Навряд чи в інших відомствах ситуація кардинально відрізняється, тому її можна вважати досить показовою. Протягом першого півріччя до міністерства надійшло 269 запитів та 1255 звернень. Що відповідно в 2,4 та 1,7 раза більше, ніж за такий самий період минулого року. Проте більш цікава інформація починається далі. З опрацьованих документів лише в 46 інформація повністю підтвердилась. У 127 підтвердження було частковим, а в 262 (тобто у 60% зі згаданої кількості) інформація не підтвердилася зовсім. Шкода, що не було надано відомостей щодо тих авторів, чиї звернення та запити потрапили в останню групу. Та й так зрозуміло: більшість із них було подано без ретельної перевірки даних, що в них містяться. Але, з іншого боку, є ж ще 40% показника «народності». Власне, останнє свідчить, що сенс звертатись до депутатів все-таки є. Якщо автор переконаний у своїй правоті. Бо після того, як інформація про «правдивість» почала розповсюджуватись, навряд чи хтось з народних обранців, ризикуючи своїм ім’ям, погодиться відстоювати маловідомі йому інтереси без відповідної перевірки.

Зрозуміло, що коли ротації пройшли на вищих управлінських посадах, мало кому з тих, хто нині при владі, подобається, що Верховна Рада залишається «старою». Особливо якщо згадати, що в ній колись існувала більшість, яка підтримувала політику колишнього президента. Тому дехто, зокрема, минулого понеділка Юрій Кармазін, не заперечує можливості розпуску парламенту. І у вівторок спікеру Володимиру Литвину довелося вкотре заперечувати такий розвиток подій. Він заявив, що конституційних умов для відставки Верховної Ради немає. Нині Президент може лише застосувати норму, згідно з якою, якщо парламент не збирається на чергову сесію протягом 30 днів, його розпускають. Однак затримки початку сесії ще ніколи не було й найближчим часом не передбачається. Власне, самі заяви щодо дострокового припинення діяльності Верховної Ради, особливо коли це звучить з вуст прибічників нової влади, можна розцінити лише як емоційні, бо розпуск тягне за собою позачергові парламентські вибори. А їх необхідність для влади виникає лише в тому випадку, коли її рейтинг починає падати. Так, нині через певні промахи влада дійсно «втрачає очки». Утім, якщо вона намагатиметься відстояти свою позицію тим, що постійно нагадуватиме про наступні парламентські вибори, це із задоволенням використає опозиція. У якої, до речі, нині перебувають основні медіа-ресурси. Тому представникам влади конче необхідно перебороти опозиційну риторику і зосередитись на конструктиві. І політична угода, яку мають підписати парламент та уряд (про неї йшлося днями), матиме для пропрезидентських сил набагато більше значення, ніж згадка про розпуск Верховної Ради. Хоча цей договір вже встиг наразитися на спротив соціалістів. Так, Олександр Мороз заявив, що політичний договір «не має юридичного характеру, тому втрачає сенс». Звичайно, він не скасує всіх суперечок між урядом і парламентом, оскільки Конституція передбачає інший порядок взаємостосунків у трикутнику «Президент–уряд–парламент», відповідно до якого Верховна Рада практично не відповідає за діяльність уряду. Але зміна цих відносин — не лише добра воля керівництва держави. Представники цієї трійки, з огляду на вибори, що наближаються, максимально зацікавлені в тому, щоб виконати свої обіцянки. У тому числі й щодо формування парламентсько-урядової коаліції.

Отже, майбутні вибори нині є визначальним фактором для формування державної політики. Тому багато громадських організацій вже запропонували власне бачення контролю за їхньою демократичністю. Усі звикли до думки, що майбутні вибори проводитимуться за партійними списками. Але саме процедура формування цих списків викликає неабиякий інтерес. Існування напівпропорційної системи вже протягом двох скликань показало, що комплектація списку здебільшого залежить не від волі партійних осередків, а від бажання партійних лідерів. Тож до парламенту потрапляють не ті, хто має високий рейтинг, а ті, кого вважають наближеним до керівництва партії. Зважаючи на це, аналітики Агентства моделювання ситуацій запропонували свій проект, який мав би попередити волюнтаризм партійної еліти. Його механізм полягає в тому, що громадськість сама формує проект міжпартійного списку за власними уподобаннями. А після формування партійних списків це дасть можливість виявити ступінь відповідності між партійною та громадською думкою.

Проект дійсно цікавий, але впирається в суттєвий недолік. Справа в тому, що лише вузьке коло спеціалістів обізнане зі справжніми достоїнствами сучасних політиків. Решта — орієнтується тільки в державних, максимум — партійних лідерах. А оскільки інтерес до політики в суспільстві зростає лише під час виборів, то на згадану ініціативу відгукнеться незначна його частина. І «народний список» має всі шанси з механізму запобігання партійній сваволі перетворитися на зброю в руках окремих політичних сил.

Загальна активність, яка нині спостерігається навколо парламенту — це лише прелюдія до процесів, які розпочнуться восени. Та, зважаючи на те, з яким розмахом починається підготовка до «великої» політики, можна сміливо робити висновок: літня спека — це дитячі іграшки порівняно з тим гарячим сезоном, який на нас чекає невдовзі.