"Здвиги" не по фазі

Є.Дубогриз,

Контракти,

25.07.05

Великий вітчизняний бізнес, здатний забезпечити багатомільйонні інвестпроекти, вичікує. Під час реприватизаційної кампанії ФПГ вважають за краще вкладати кошти в зарубіжні, а не вітчизняні активи.

В українській економіці відбуваються три структурні перетворення. Поки вони не закінчаться, говорити про високе економічне зростання передчасно.

"Українське економічне диво", "Вітчизняна економіка зростає найвищими у Європі темпами", "Український Китай" — такими заголовками рясніли ЗМІ рік тому, коли за підсумками перших шести місяців внутрішній валовий продукт країни зріс на 12,7%. Зараз у настроях експертів домінує стриманий песимізм. На це є причини — 4% збільшення ВВП за півріччя і лише 1,1% у червні за прогнозованого урядом зростання економіки-2005 на 8,2%.

З`їсти все

Зростання реального сектору української економіки почало уповільнюватися ще восени минулого року (див. "Охолодженню економіки виповнився рік"), що не в останню чергу пов`язано з політичними процесами всередині країни. Крім того, на темпах цьогорічного економічного розвитку позначився ефект високої бази.

За великим рахунком, нинішнього року зміна в економіці відбулася лише одна, але вельми серйозна. Внаслідок політичної необхідності (вибори президента й очікувані парламентські вибори-2006) українська економіка, так і не пройшовши до кінця етап первинного накопичення, увійшла у фазу споживання.

Підвищення пенсій, соціальних виплат, мінімальних зарплат стимулювали різке зростання попиту на споживчі товари з боку населення. Звідси і зміна пріоритетів у розвитку. Найперспективнішими секторами, крім традиційних металургії і сировини, тепер вважаються інфраструктурні галузі (енергетика, транспорт), харчова промисловість, будівництво та сільське господарство.

Тим часом крім ситуативного попиту домогосподарств на товари першої необхідності підстав для зростання виробництва у споживчому секторі немає. Великий вітчизняний бізнес, здатний забезпечити багатомільйонні інвестпроекти, вичікує. Під час реприватизаційної кампанії ФПГ вважають за краще вкладати кошти в зарубіжні, а не вітчизняні активи. Своєю чергою, іноземний капітал зазвичай цікавиться промисловими об`єктами, які можна відібрати в українських олігархів. Менш рентабельні інвестиції у реальний сектор вітчизняної економіки в іноземців на останньому місці. У результаті замість зростання виробництва Україна отримала зростання цін.

Сьогоднішня політика уряду далеко не антиінфляційна. Важко стримувати інфляцію при очікуваному дефіциті бюджету майже у 2% ВВП, зростанні доходів населення, майже трикратному сповільненні виробництва товарів і послуг та різкій зміні правил гри для середнього і малого бізнесу, а також при підвищенні транспортних тарифів і цін на енергоресурси.

Постійна планка

Утім, нинішнє уповільнення темпів зростання ВВП не означає ні загрози кризи, ні навіть передкризового стану економіки. Кризи якщо й можливі, то лише в окремих галузях. Вони, власне, і проявляються, приміром, у цукровій галузі, раніше — в металургії та на ринку нафтопродуктів. Однак локальні кризи всередині країни виникали і в минулому, і в позаминулому роках, коли підстав для критики макроекономічних показників було набагато менше, ніж сьогодні.

Головний негатив зафіксованого охолодження економіки — зміна очікувань інвесторів, передусім іноземних, які, з огляду на дії влади, мають стати основною рушійною силою майбутнього розвитку вітчизняної економіки. Погіршення показників може змусити потенційних інвесторів відкласти прихід в Україну на пізніший термін.

Друга негативна риса економіки України зразка 2005 року — складність її прогнозування. Схоже, ні чиновники, ні експерти (які у своїх прогнозах зазвичай орієнтуються на заяви міністрів) не можуть дати точний прогноз темпів зростання ВВП до кінця року. Протягом одного дня міністр економіки спочатку підтверджує прогноз зростання реального ВВП на 8,2%, а ближче до вечора заявляє, що "аналіз макропоказників за підсумками першого півріччя 2005 року дає підстави для перегляду прогнозу зростання реального ВВП в бік зменшення орієнтовно на 0,2 процентних пункти". У будь-якому разі задеклароване Сергієм Терьохіним зростання ВВП може бути досягнуто лише за 13-14% зростання у другому півріччі, при цьому інфляція не має перевищити 3%, що практично нереально. Неможливість прорахувати головний макроекономічний агрегат країни означає, що перспективи української економіки залишаються туманними. А вести зважену регуляторну політику в таких умовах архіскладно, якщо не сказати неможливо.

Нинішнє охолодження економіки має яскраво виражену інвестиційну природу. А відтак повернення до високих темпів зростання ВВП можливе шляхом залучення приватних інвестицій. Однак в українській економіці зараз одночасно відбувається кілька структурних зрушень, що робить інвестиції важкопрогнозованими.

По-перше, це галузеве зрушення: зростання внутрішнього попиту очевидне, справа за стимулюванням підвищення пропозиції з боку держави. Друге зрушення — зміна структури вітчизняного фінансового ринку. Зміни у фінансовому секторі назрівали протягом кількох останніх років: банки, страхові та інвестиційні компанії з придатків ФПГ, що виникали та зникали, перетворюються на самостійних гравців. Інша причина перетворень — зміна структури економіки: зростання споживчого попиту вимагає більш розвиненої фінансової системи. У будь-якому разі фінансове зрушення неминуче приведе до появи нових правил перерозподілу грошей в економіці.

Ще одне зрушення стосується структури вітчизняної приватної власності. Прихід нової влади завжди і всюди супроводжувався зміною не лише політичних, а й економічних еліт. Практика свідчить, що в таких умовах на бодай трохи помітні інвестиції розраховувати не випадає. Економічна еліта, що сформувалася в період перебування при владі Леоніда Кучми, усвідомила необхідність фінансових вливань у придбані активи лише в середині минулого року, вже закріпившись у ролі власників. Враховуючи, що припинення тиску на олігархів старого загартування не варто очікувати щонайменше до парламентських виборів, а формування нової економічної еліти — справа не одного-двох років, найближчим часом основним завданням великого бізнесу може стати захоплення нової власності. Ефект від витрачених таким чином коштів для стимулювання економічного зростання незначний.

Відновлення високих темпів розвитку економіки можливе лише після завершення цих структурних перетворень. За найоптимістичнішими прогнозами, це станеться не раніше ніж усередині наступного року, коли затихнуть політичні дебати і в державі сформується нова система ухвалення управлінських рішень. Тому друга половина цього року в кращому випадку стане періодом незначного економічного зростання — на 2-3%, у гіршому — періодом меланхолійної стагнації.