Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  01.05.2026
  Статьи

Версия для печати


Невід’ємне і виключне право віруючих.
Заява Народної партії

Сільські вісті,

14.07.05

Народна партія вважає за необхідне привернути увагу органів влади, політиків та політичних сил, широкої громадськості до подій, тенденцій та процесів останнього часу, які суттєво впливають на стан справ у релігійному середовищі, а через нього — на загальну суспільно-політичну ситуацію в державі.

Формування на території нинішньої України, яка по праву вважається колискою східнослов’янського православ’я, стійкого й розмаїтого конгломерату культур та релігій стало одним із наслідків її геополітичної унікальності, знаходження на перехресті європейських та світових шляхів, на мостах між Сходом та Заходом. Ця багатобарвність зберігалася протягом усієї бурхливої й нелегкої вітчизняної історії — навіть після проголошення свого часу православ’я державною релігією.

Саме такою — поліетнічною та поліконфесійною — отримало Україну у спадок нинішнє покоління, такою вона вступила в епоху своєї незалежності. Маємо пам’ятати, що завжди, на всіх етапах основою, запорукою і гарантією мирного співіснування і розвитку різних віросповідань та конфесій були і залишаються природна мудрість, виваженість, терпимість та інші риси українського національного характеру. А якщо й траплялися зіткнення чи війни на релігійному грунті, то вони були винятками з цього великого історичного правила і лише підкреслювали його незборимість.

Різноманітність у сфері, що охоплює мільйони людей, — це не ознака слабкості держави і народу. Навпаки, в ній — і важливе джерело нашої внутрішньої сили, і можливість засвоювати європейські та загальнолюдські цінності, вести взаємозрозумілий діалог з іншими цивілізаціями сучасного світу.

Найперша і найголовніша передумова конструктивного й ефективного використання цього потужного суспільного ресурсу — у збереженні та зміцненні міжконфесійного миру, глибокій і повсюдній повазі до релігійних уподобань та орієнтацій наших співгромадян. А відтак треба ясно бачити небезпечність спроб втягування церкви у політику, втручання в її внутрішні справи, перетворення на інструмент політичного впливу.

Такі намагання виразніше окреслюються й активізуються, зокрема, з наближенням кожних чергових виборів. І, як уже перевірено практикою, не дають нічого доброго. Досить згадати бажання влади проголосити одну з конфесій «державною», вперше задеклароване ще на початку 90-х років минулого століття, на світанку незалежності. Саме цьому Україна не в останню чергу зобов’язана поглибленням і закріпленням на багато років розколу в православ’ї, не подоланого й донині.

Живучість подібних настроїв та планів засвідчують нинішні потуги до об’єднання православних конфесій будь-якою ціною і не зважаючи ні на що. Але вони відразу ж, як уже бувало, заходять у глухий кут через непримиренність сторін, ультимативні вимоги щодо визнання лише «своїх» умов. Наслідок цілком закономірний, і він поки що не може бути іншим.

Вважаючи об’єднання українських православних конфесій справою величезної ваги, Народна партія водночас заявляє, що на даний момент його форсування є передчасним, шкідливим і не дасть нічого, крім подальшого загострення напруги в суспільстві, порушення злагоди й порозуміння, які й без того не перестають піддаватися серйозним випробуванням. Реалізація ідеї православного єднання має починатися не згори, не від світських і церковних влад, а від самих віруючих, їхніх душ, усвідомлення ними життєвої необхідності такого кроку для України. Це процес тривалий, непростий, і він повинен відбуватися природно й поступово, без забігання наперед і внесення розладу в міжконфесійні стосунки та суспільне життя.

А доки такі об’єктивні умови не визріли, не можна знову й знову випробовувати на міцність суспільну тканину в цій надзвичайно тонкій, чутливій та делікатній сфері. Всі, включаючи представників влади і церковних діячів, мають жити і діяти з розумінням того, що Бог один, але шляхи до нього та його храми можуть бути різними. І не варто нав’язувати комусь своє бачення цих шляхів. Вибір залишається за самими віруючими, це їхнє невід’ємне і виключне право.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0