ПІВРОКУ

Ярослав ГАЛАТА,

Демократична Україна,

23.07.05

Найбільше «проколів» нова влада наробила у питанні ставлення до малого і середнього бізнесу.

Рівно півроку тому автор цих рядків, як напевно, й чимало читачів, зранку мав особливий настрій. День обіцяв бути особливим — на 23 січня було призначено інавгурацію Президента Віктора Ющенка. Переповідати тодішні почуття, напевно, немає сенсу. По-перше, постреволюційні події надто свіжі в кожного, хто прямо чи опосередковано брав у них участь. По-друге, кожна людина мала свої, незабутні відчуття від Помаранчевої революції та досягнутого результату.

Однак про одну-єдину річ, напевно, варто сказати. Разом із відчуттям великої радості, тоді яскраво проступала надія. Надія на те, що новий Президент зможе виконати свої обіцянки, які так щедро роздавалися впродовж передвиборчої кампанії.

Відтоді спливло півроку. Термін — не надто промовистий, але де в чому знаковий. Якщо про сто днів звикли говорити всі й завжди, то піврічний рубікон чимало політиків навіть не помічають. Між тим, це — перша десятина з відведеного Конституцією президентського терміну і, якщо виходити саме з цього, термін не такий уже й нікчемний. Півроку — це, ніби контурна карта, яку впродовж наступних чотирьох з половиною років влада муситиме розфарбувати.

Прибічники нової влади — народ різношерстий. Тут можна знайти і таких, хто згоден підтримувати будь-що із запропонованого Президентом і урядом. Багато тих, котрі загалом — за кроки влади, але не можуть не помічати: обіцяної стовідсоткової прозорості й чесності поки немає. Але багатенько й тих, хто майже повністю розчарувався в ідеях Помаранчевої революції й тепер переживає таку собі міні-депресію. Мовляв, так вірили, так сподівалися, а вони...

Тут доречно зауважити, що пояснення такому стану речей легше віднайти, якщо звернутися до соціологічних досліджень. Центр імені Олександра Разумкова свідчить про таке. Усього в масових акціях торішніх листопада та грудня взяли участь майже 30 відсотків громадян держави: понад 21% — на боці Віктора Ющенка і близько 7% — на підтримку його опонента. Ще 1,3% — мітингували і в тому, й в іншому таборах («Разумковці» пояснюють це тим, що в процесі революції траплялися переходи на сторону опонентів). Під час третього туру Ющенко здобув майже 52 відсотки голосів. Зрозуміло, що з-поміж тих, хто його підтримав, було чимало громадян, які аж ніяк не зараховують себе до «фан-клубу» нової влади. За різними дослідженнями, таких — від 10 до 25 відсотків. Саме їм нині варто доводити, що вони не помилилися, проголосувавши 26 грудня за Віктора Андрійовича.

Чи не найголовнішим козирем уряду Ющенка— Тимошенко нині вважається підвищення соціальних стандартів. Справді, пенсії та мінімальні зарплати дещо зросли. Проте інфляція теж не «дрімає». До того ж, кардинальним проривом нинішній рівень виплат назвати навряд чи можна. Значно суттєвішим є збільшення допомоги при народженні дитини, але демографічну ситуацію за півроку не врятуєш. Ні понад вісьмома тисячами допомоги, ні, тим паче, плакатами, які по всьому Києву закликають громадян кохатися, щоб забезпечити Україну космонавтами та «оскарами».

Найбільше «проколів» нова влада наробила у питанні ставлення до малого і середнього бізнесу. Звернімося знову до соціологів. З 21 відсотка тих, хто у листопаді-грудні мітингував за Віктора Ющенка, 71% — це громадяни, котрі вважають себе середнім класом. Тобто саме цей прошарок фактично забезпечив можливість проведення переголосування. Втім, саме у дрібних і середніх підприємців наразі найбільше запитань до нової української влади. По-перше, вони твердять, що чиновники продовжують брати хабарі. 72 відсотки опитаних давали «на лапу» протягом усього нинішнього року. Розмір хабарів коливається від ста гривень до п’яти тисяч. Відтак дрібний бізнес досі не захищений від бюрократичної системи і умови для його розвитку — незадовільні.

Друга причина негараздів — податкова політика. Поки дрібні бізнесмени працюють по-старому. Однак слід негайно ламати цю систему. Щоправда, чи буде це на їхню користь — досі не відомо. Позаяк, Мінфін не один місяць воліє зменшити межу, після якої слід платити ПДВ: для фізичних осіб — до трьохсот тисяч, для юридичних — до мільйона. А підприємці говорять, що це зажене їх прямісінько в «тінь». Мовляв, у державі пройшла інфляція й тому такий оборот у них набігає за кілька місяців.

Характерно, що майже половина (48 відсотків) опитаних Центром Разумкова громадян вважають: держава найперше має підтримувати саме працездатне населення. Йому потрібно суттєво підвищувати зарплати, створювати нові робочі місця, сприяти розвитку малого й середнього бізнесу. Якби виголошений Віктором Ющенком принцип (податки буде зменшено, але платитимуть їх усі) уже виконувався, то й соціальних виплат автоматично побільшало б. 33 відсотки респондентів схиляються до думки про пріоритетність підтримки непрацездатних через збільшення соціальної допомоги, субсидій тощо. Звичайно, це також великий відсоток, але у порівняння із цифрою 48% — не йде.

Відтак ці та подібні до них нюанси вилилися у деяке зниження рейтингу нової влади, як такої. Так, у лютому 51 відсоток громадян був переконаний: події в державі розвиваються у правильному руслі. Діаметрально протилежної думки дотримувалися 24 відсотки опитаних. У квітні кількість оптимістів ще збільшилась — до 54%, тоді як процент скептиків лишився на тому самому рівні. А от у червні таких, хто вважає дії влади оптимальними, лишилося тільки 43%. Натомість, кількість опонентів зросла до 31 відсотка.

Звичайно, це ще — не тенденція. Швидше, такий неприємний дзвіночок може новій владі принести навіть користь. Але лише за умови, що політики вміють аналізувати власні прорахунки. У середовищі провладних фракцій Верховної Ради нині модно підсміюватися із незграбних кроків так званої нової опозиції. Такі підсміювання — цілком справедливі. Адже представники «Регіонів» і СДПУ(О) ніяк не можуть вийти з владної «шинелі». Відтак їхні акції протесту, що на всі сто дублюють колишні заходи команди Ющенка— Тимошенко— Мороза, у своїй більшості незграбні та витіюваті.

Але ж і представники попередньої влади мають підстави підсміюватися над своїми наступниками. Особливо тоді, коли в середовищі Кабміну раз по раз виникають гучні скандали, коли депутати-сумісники лише через півроку спромоглися визначитися зі своїм місцем роботи. Якось не в’яжеться це із задекларованими принципами чесності та прозорості.

Можливо, деякі судження комусь видаватимуться зарізкими. Однак практика доводить: бездумна підтримка всіх і вся нормальному функціонуванню влади не сприяє. До того ж, нинішня команда — чи не перша за всю історію незалежної України, якій щиро хочеться допомагати. Зокрема, й словом. Утім, і дата нині — лише проміжна. От би сталося так, щоб через наступні півроку в нас з вами було значно більше приводів писати про позитиви.