ЗАРУЧНИКИ ВІЛЬНОЇ ЗОНИ

Єлисей МАРКОВ,

Демократичная Україна,

26.07.05

У результаті позбавлення пільг вільних економічних зон Крим уже втратив 13 інвестиційних проектів на загальну суму 51,3 мільйона доларів США. При цьому, як сказав кримським журналістам міністр економіки автономії Володимир Куліш, бізнесменам залишається вірити обіцянкам Президента України про створення сприятливого інвестиційного клімату. А ще — уповати на те, що пільги все-таки повернуть, коли Верховна Рада України зробить відповідні законодавчі кроки з урахуванням пропозицій Мінекономіки Криму, після проведення моніторингу й оцінки ситуації.

Мати або... вмерти?

Усе це буде потім. А наразі мимоволі виникають питання: чи дотягнуть інвестори до години «Х»? Чи захочуть законодавці швидко повернути інвесторам пільги і преференції для роботи у вільній зоні? На жаль, на ці та інші питання влада поки що відповісти не може. Міністр економіки Криму пояснив, що нині інвесторам, котрі чітко виконали свої зобов’язання перед українською державою, можна буде звернутися в Київ і довести, що вони «якісні інвестори». А вже далі видно буде... Але в якій країні світу ви бачили інвестора, який вклав кошти в її економіку і при цьому ще мусить доводити, що він, вибачте на слові, «не верблюд»? Та й узагалі, кому інвестор зобов’язаний це доводити? Може, варто взяти довідку в правоохоронних органів про те, що інвестор не злочинець і гроші під «чорним прапором» не відмиває?

У відомій дитячій казці Буратіно заманили на поле чудес і так запудрили мозок, що бідолашний кинув останні гроші в ямку і став чекати, доки виросте грошове дерево. Коротше, Буратіно «розвели». Але ж інвестори, а тим більше західні, зовсім не «Буратіни» і свої гроші рахувати вміють... Варто зазначити: закон, яким запроваджено фатальні для інвесторів зміни, що стосуються спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку і СЕЗ «Порт-Крим», скасував податкові пільги, спеціальний митний режим, а також вилучив норму про державні гарантії стабільності правового режиму функціонування СЕЗ і ТПР. Утім, ліквідувавши режим сприяння, закон залишив живими самі зони. У всякому разі — поки що. За однією з версій — це ще один спосіб наповнення держбюджету: мовляв, видобувайте гроші з гаманця, мужики, а далі, як побажаєте. Захочете залишитися з нами, ласкаво просимо, ні — скатертиною дорога.

«Гаманець» одноразового використання

Ті, хто висловлюється проти існування вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, стверджують, що все це було вигадано для того, щоб відмивати «брудні» гроші. Переконливо? На перший погляд — так. От тільки якось особливо «в’яжеться» ця картинка з тим, що дали вільні економічні зони тому ж Північному Криму. Перша СЕЗ «Сиваш» фактично вивела з економічної депресії червоноперекопський «Титан», а разом з ним і саме місто, наповнивши бюджет і забезпечивши роботою місцевих жителів. Ще один аргумент противників СЕЗ і ТПР — зарплата там у середньому нижче, ніж в економіці регіонів у цілому. Невідомо, як в інших регіонах України, а в Криму різниця в заробітній платі на звичайних підприємствах і в пріоритетних зонах розвитку могла бути вдвічі-втричі вищою на користь останніх.

Важливим для інвестора є й механізм державних гарантій захисту від ризиків. Причому, якщо захист від ризиків економічних ще можна передбачити, то ризиків некомерційних або, як їх називають у світовій практиці — політичних, інвесторам має гарантувати країна, на території якої вони працюють. До прикладу, змінюється склад уряду, до влади приходять люди з іншими політичними поглядами на економічний розвиток. Ухвалюються відповідні рішення й... інвестор залишається ні з чим. Як повернути свої кревні? Безумовно, патріотизм і бажання відстоювати інтереси автономії цілком зрозумілі й виправдані. Міністр економіки Криму В. Куліш скромно знітився: «Я не політик, а всього лише міністр економіки... Ми будемо захищати інвестора всіма наявними можливостями...». Якими саме?

Позолоти ручку, «діамантовий»

Приміром, приходить інвестор у Крим. Його проект схвалений на рівні уряду Республіки, підписані необхідні папери. І отут починається біг з перешкодами іншого роду. Перше питання, яке задає собі інвестор,— кому належить земля і як її можна придбати. Будь ласка, кажуть у відповідь чиновники, у нас усе прозоро й відкрито. Є аукціони з продажу ділянок, подавайте заявку у встановленому порядку і вперед. Інвестор радіє, що все так вдало складається, порівнює свої фінансові силоньки й поспішає взяти участь у придбанні ділянок. І раптом з’ясовується, що ділянка вже «прихватизована». Якісь люди розгорнули намети, забили кілочки й зі східною ввічливістю пояснюють: у вас свої закони — мирські, у нас свої — Аллаха. Що буде з інвестором? Хтось шукатиме щастя в іншому місці, а хтось — більш стабільну країну.

Третій момент сухою мовою закону іменується хабарництвом або корупцією в чиновницькому середовищі. Міністр економіки Криму з гіркотою говорив про те, що турецькі інвестори пішли з Керчі тому, що там не врегульоване питання статусу земельної ділянки під інвестпроект. Однак неофіційна версія подій трохи інша. Подейкують, що турки розвернулися «на 180 градусів» після візиту в керченський виконком. Начебто там від них зажадали таку суму «на доброчинність», що в інвесторів ледве не поїхав дах. І знову Володимир Куліш був небагатослівним: ми захищатимемо права інвесторів усіма силами.

Не потрібен нам берег турецький!

Тепер стосовно документа, який вже називають новою економічною конституцією Криму,— програми «Морський берег». Міністр економіки одразу зазначив, що розробка програми безпосередньо пов’язана із здійсненням земельної реформи. «Морський берег» містить комплекс заходів, серед яких визначення статусу прибережних земель, проведення землевпорядних робіт, розробка генеральних планів населених пунктів уздовж узбережжя Азовського й Чорного морів, створення інфраструктури, в тому числі будівництво й реконструкція доріг, систем водопостачання, реконструкція полігонів твердих побутових відходів, газифікація й багато іншого. Грандіозно! Але... При цьому сама програма скоріше нагадує ковдру, виткану з клаптиків розроблених колись і часто не доведених до фіналу програм розвитку Криму.

Пам’ятаєте, як герой Ільфа і Петрова Остап Бендер запитав колишнього компаньйона: «Шуро! Скільки вам потрібно для щастя?». Той, не замислюючись, відповів: сто карбованців. «Ви мене не зрозуміли, Шуро. Скільки вам потрібно для повного щастя?» І Шура, подумавши, видав: п’ять тисяч чотириста карбованців. Не відомо, звідки взялася ця сума, але навіть якби Шура назвав іншу цифру, Остап спокійно заплатив би йому гроші. От так і в реалізації програми «Морський берег» виникає головний момент: а хто за це платитиме? Адже тут знадобляться як мінімум мільярди, і зовсім не гривень, а доларів або євро. Як з’ясувалося, цифра, в 15 мільярдів гривень, що пролунала,— лише попередні підрахунки Мінекономіки Криму. Уже ведуться переговори із західними інвесторами, готовими взяти участь у проекті. Попервах буде й часткове бюджетне фінансування. Добре? Відмінно! От тільки як позначиться на настрої інвесторів нещодавній фінт із відбиранням пільг по інвестпроектах? У всякому разі звинувачувати у всіх смертних гріхах колишню владу в галузі інвестиційної політики вже не вийде.