А журналістів, знай, судять...

Олександр ЧЕРЕВКО,

Сільські вісті,

26.07.05

Не за горами парламентські вибори. І в законі про їх проведення знову збережено дивні й абсурдні речі. Зокрема, журналістам заборонено оцінювати програми партій та політичних блоків. Так само, як оцінювати й людей, які увійдуть до виборчих списків. Вказує закон і на те, що будь-яка згадка партії, блоку чи політичного вождя може бути розміщена в пресі лише на рекламних засадах. Так само за представниками політичних сил збережено право на спростування будь-якої, передусім — правдивої, інформації.

По своїй суті це є прямою забороною нам — журналістам — «писати й малювати».

«Журналіста, який написав «пасквіль» на Ющенка, засудили на три роки». Екс-редактора рівненської газети «7 днів» Василя Геруса засуджено до трьох років позбавлення волі за публікацію під час виборів псевдопрограми кандидата у президенти Віктора Ющенка. Суд визнав Геруса винним за ч. 2 статті 364 та ч. 2 статті 157 Кримінального кодексу України — перевищення службових повноважень, які спричинили тяжкі наслідки, та перешкоджання реалізації виборчого права громадянами.

Проте екс-редактора «7 днів» наразі залишили на волі, призначивши випробувальний термін — один рік. При цьому суд не заборонив Герусу займатися журналістською діяльністю, але зобов’язав його публічно, через засоби масової інформації, вибачитися перед Ющенком.

— Цей «пасквіль» газета надрукувала згідно з договором із Партією регіонів. Герус, звичайно, міг його не друкувати, але були певні «але», — зауважує в. о. головного редактора «7 днів» Світлана Калько. — Зараз же з Геруса зробили «стрілочника», «цапа-відбувайла», який в усьому винен, а тих, хто замовив цей матеріал, ніхто не чіпає. Ця справа проти Геруса є фактично розправою над ним. Ми бачимо, що журналістів як душили раніше, так душать і зараз».

«Українська правда». 21.07.2005 року.

У ситуацію навколо рівненської газети хочеться вставити й свої п’ять копійок. Бо наша редакція має уявлення про ті «агітаційні матеріали Партії регіонів», за які засуджено Геруса, адже їх на цілком законних підставах пропонували на рекламних засадах надрукувати й у «Сільських вістях».

Йдеться про політичну рекламну кампанію перед другим туром виборів. Тоді в поштові скриньки по всій Україні було вкладено порівняльну програму обох кандидатів — Януковича і Ющенка. При цьому кандидат у президенти Віктор Ющенко начебто обіцяв продати всю державу Америці й закрити кордон з Росією. І це ще досить-таки невинні витівки з того тексту.

Спочатку нас переконували друкувати ту дурню одним лише посиланням на ту статтю закону, що для публікації політичної реклами ми й не маємо вникати в її зміст, бо достатньо того, що матеріали надано згідно з офіційним договором. Коли ми відмовилися, нам пригрозили судом і виклали останній аргумент — «пасквіль» є офіційним агітаційним матеріалом, який... узаконено ЦВК.

Все це й сьогодні неважко перевірити. Ми тоді, маючи вже певний досвід, підготувалися до судових засідань, але до суду не дійшло.

Тепер про той «певний досвід». Під час минулої президентської кампанії довелося нам судитися з двома кандидатами у президенти. Спочатку — з Наталією Вітренко. Їй не сподобалася оглядова стаття в «Сільських вістях», де кількома рядками характеризувався кожен із 26 тодішніх кандидатів. Наталія Михайлівна оскаржила в суді ті п’ять рядків про себе й суди зобов’язали нас надрукувати «спростування», надане на трьох аркушах друкованого тексту. Тобто на спростування тих п’яти рядків нас зобов’язали надати кандидатові майже чверть газетної полоси. При цьому єдиним доказом правоти кандидатки, відповідно до закону, була лише її незгода з викладеною нами позицією. Іншими словами, в суді представник Вітренко не спростовував наведені нами висновки, а всього лише зауважив, що пані Вітренко з ними просто незгодна. І цього досить. Повний абсурд.

Інший випадок був не менш показовим. У той же період масовану політичну кампанію на рекламних засадах через нашу газету проводили Компартія України і її кандидат Петро Симоненко. Разом з цим у своїй газеті «Комуніст» КПУ всіляко паплюжила нашу газету, а в наданих нам рекламних матеріалах — інших кандидатів. Відтак ми розірвали договір на розміщення реклами. Однак П. М. Симоненко звернувся до Шевченківського суду й нас зобов’язали розміщувати ті матеріали й надалі. Словом, наплював кандидат у криницю, з якої п’є, а нас Іменем України змусили те терпіти...

Згадуємо про все це лише з однієї причини. Не за горами парламентські вибори. І в законі про їх проведення знову збережено дивні й абсурдні речі. Зокрема, журналістам заборонено оцінювати програми партій та політичних блоків. Так само, як оцінювати й людей, які увійдуть до виборчих списків. Вказує закон і на те, що будь-яка згадка партії, блоку чи політичного вождя може бути розміщена в пресі лише на рекламних засадах. Так само за представниками політичних сил збережено право на спростування будь-якої, передусім — правдивої, інформації.

По своїй суті це є прямою забороною нам — журналістам — «писати й малювати».

Суспільство ж у таких умовах має шанс пережити ще бруднішу виборчу кампанію, аніж була президентська.

Адвокати Василя Геруса мають намір оскаржити вирок одного з рівненських районних судів. Однак нам чогось здається, що в даному разі Президент Віктор Ющенко має швидко скористатися власним правом на амністію в такий спосіб, щоб колишній редактор вважався несудимим. Колись згадане право на спростування мотивувалося так: мовляв, опозиційний кандидат у такий спосіб зможе спростувати брехливу й наклепницьку інформацію про себе. Однак, як показала практика, ні Віктор Ющенко, ні Олександр Мороз таким правом до виборів так і не змогли скористатися, навіть маючи на руках судові рішення. Це «Сільські вісті» тоді шантажували засудженням головного редактора за невиконання судового рішення. З позбавленням права обіймати керівні посади в засобах масової інформації. А над тодішнім «Інтером» та «1+1», іншими відверто провладними засобами масової інформації такої сокири, схоже, не висіло.

Отож тепер президентська канцелярія має повернути справу так, щоб на свіжий закон про вибори народних депутатів було накладено вето. У разі, коли цього зробити вже неможна, найбільша в парламенті фракція, на чолі якої Ющенко прийшов до президентства, разом із союзниками мусять ініціювати перегляд саме цих статей закону.

В іншому випадку ми знову дивитимемося з екранів рекламні ролики про «ковбоїв» та «Україну трьох сортів». А зі сторінок газет читатимемо проплачені «пасквілі».