Территория свободы слова
Провокація з прицілом на вибори
Фіговий листок для лопухів
Іван БОКИЙ, народний депутат України,
Сільські вісті,
19.07.05
Леді Ю здатна здавати, коли треба, кого завгодно, у неї завжди на першому плані свій інтерес. Імідж її як політичної актриси для людей дуже відрізняється від її буденного образу. Що, власне, й доводять останні події, яким би флером державного інтересу не прикривалася звичайна боротьба за місце під політичним сонцем з утягуванням у неї політичних сил і гравців.
Останній політичний тиждень минув під знаком відомої заяви Кабінету міністрів, спрямованої проти Верховної Ради, яка нібито, сяка-така, не захотіла прийняти повний пакет законів, які відкривають Україні дорогу в Світову організацію торгівлі. Заяву ефектно зачитала на засіданні Уряду в присутності паркетних телекамер сама Юлія Тимошенко. Для годиться і щоб за заяву проголосували всі урядовці, у її тексті критику парламенту звели до його керівництва, але антипарламентський дух у ній від того не вивітрився. Президент Ющенко блискавично відреагував на неї з Відня, де в той час перебував, закликавши обидві сторони до стриманості, а вже в Києві висловився в тому сенсі, що не Уряд може оцінювати Верховну Раду і не хтось один, а тільки вся Верховна Рада може оцінювати Уряд. Це при тому, що відомо: «вся» Верховна Рада нині у відпустці. Уряд, проте, продовжує батожити Верховну Раду у доволі специфічний спосіб: один із міністрів і один із віце-прем’єрів уже об’єднали в змовники, чи що, Литвина і Кучму «з метою дискредитації нової влади». Так недовго й до сеансів спіритизму з викликом із потойбіччя політичних трупів, але це нікого, як видно, не бентежить. Сама пані прем’єрка в Харкові, де проголошувала анафему політреформі, відверто відстоювала своє «дитя» — заяву і заявила, що не збирається її відкликати. Свою клешню подають їй деякі парламентські фракції типу «Єдиної України» з колишнього табору Кучми — Януковича, клянучись, проте, в підтримці лінії Президента, ніби забувши, що останній якраз закликав не нагнітати негативу навколо Верховної Ради.
Ліва рука не знає, що робить права? Та ні, в Уряді таких немає. І якщо вже сміють перечити самому Президентові, то доводиться згадати дідуся Крилова: «Знать, она сильна, что лает на слона». Не для того посіяли мак, щоб потім його виполоти і знищити. Комусь виявився дуже потрібний наркотик, політичний, звичайно, щоб затьмарити мізки народові черговою — з часів Кучми — побрехенькою про підлу Верховну Раду, яка заважає Україні крокувати в СОТ.
А ось хто справді заважає, народові правди ніхто не каже. У голови вбивають: без СОТівських законів у СОТ не приймуть, а їх не прийняла Верховна Рада. І скільки не доводь, що в останні дні сесії законопроекти свідомо вкидають, щоб їх не прийняли, леді Ю повторює: ні, все завалив не Уряд, а Парламент.
Реальна ситуація трохи інша. Зовсім інша. Можна до посиніння пупа розбалакувати, що тільки ухвалення законів відкриває дорогу до СОТ уже цього року, але то демагогія чистої води. Насправді закони по СОТ — далеко не єдина і не головна умова вступу України до цієї міжнародної організації. Український Уряд зовсім не завершив двосторонніх переговорів з країнами — членами СОТ, що насправді є головною умовою прийому. І не з якимись другорядними країнами, хоч таких у СОТ немає, а з її «китами» — США, Китаєм, Японією, а також Перу, Ісландією, Колумбією, Австралією, Вірменією і Киргизстаном. З вісьмома країнами переговорів ще й не почато. Абсолютно зрозуміло, що до кінця року їх не буде завершено, отже, й про вступ до СОТ можна говорити як про солодкий сон хіба що за обідом зі сватами й кумами. Замість сватів і кумів Прем’єр обрала об’єктом маніпуляцій український народ. Народові втелющують у мізки думку, що в СОТ уже можна вступити цього року, але цього не хоче клята Верховна Рада. А що Уряд сам не переривається і не спотикається на шляху до СОТ, мовчок. Так вигідніше, так можна перекласти з хворої голови на здорову свої немочі.
У античні часи соромні частини тіла прикривали фіговим листком. У нас фігове дерево не росте, тому їх прикривали лопухом. Уряд Юлії Тимошенко вирішив прикрити все-таки чужим фіговим листям свої прорахунки в розрахунку на лопухів, якими призначено бути виборцям. Майбутніх виборців, яких треба завойовувати зараз.
Коралі з гороху
А чому за предмет маніпуляції обрано СОТ? Адже для більшості наших громадян вступ у СОТ за значимістю не більше, ніж для кота Филимона сеанс космічного зв’язку з інопланетянами. СОТівськими проблемами опікується вузьке коло політиків та урядовців. Хоч для країни це не двадцята проблема, але й не перша. Відповідь на поставлене запитання проста й доступна: Урядові сьогодні немає за що зачепитись, щоб показати народові свої епохальні досягнення чи бодай якісь реальні кроки до цих досягнень. Тому потрібен скандал, де героєм є Уряд, а негероєм — Парламент.
Справді, що сьогодні в активі Уряду Юлії Тимошенко? Підвищення зарплат і пенсій? Це є, це — похідне від «досягнень» Уряду Януковича, від яких відступати було нікуди, але зростання цін і інфляція стрімко з’їдають приріст купюр у гаманцях. Зниження курсу долара і зовсім зробило їх граціозно тонкими. Бензинова і м’ясна кризи показали, що в арсеналі Уряду немає дієвих ринкових засобів їх подолання. Апеляція до шлунків споживачів на шкоду вітчизняним виробникам і на догоду іноземним видає убогість економічних механізмів Уряду і його безпомічність перед лицем наслідків господарювання попереднього режиму. А видаватися ж хочеться успішними, привабливими і потрібними людям! Особливо перед осінню, коли все може розлетітися в прах, якщо Уряд не порятує лаяний-перелаяний селянин.
Для кожної нормальної людини зрозуміло, що сильна соціальна політика може грунтуватися тільки на сильній економічній складовій. Коли ж зараз дев’яносто відсотків бюджету іде на «проїдання» (пенсії, зарплати, допомоги), а тільки десять — на розвиток економіки, таж кожна нормальна людина розуміє, що соціальна політика видихається і заходить у глухий кут, а економіка — у ступор. Гарячкові перечкання з перелому ситуації поки що нічого не дають.
Юлія Тимошенко, яка дуже любить владу і яка ніяк не хоче з нею розставатись, змушена шукати до серця виборця, який має 26 березня 2006 року робити вибір на чиюсь користь, нові ходи. Їй треба обов’язково постати борцем за народ і будь-що відволікти увагу від реальності, яка не хоче підігравати її інтересам. На завезенні «ніжок Буша» і курячих каркасів, сиріч кісток, багато не навариш. І на допомогу їй приходить випробуваний засіб — треба знайти ворога. Ворога знайдено — в особі Верховної Ради. Не оригінально? Не дуже талановите наслідування Кучми? Але оригінальними були тільки древні греки, та й то є сумніви щодо цього. У політиці, на жаль, доводиться послуговуватися не надто широким набором засобів. Компрометація і дискредитація парламентів — ноу-хау пострадянського простору, які виросли з радянського ігнорування парламентаризму як ворожого революційній доцільності. І леді Ю успішно використала давній прийом Кучми, який йому навіювали Медведчук і Волков, для відведення очей і свідомості виборців і переведення стрілок з не надто успішного її Уряду на Верховну Раду. Що то значить бізнесова рідня! Чи не тому Волков так близько біля Юлії крутиться?
А законодавство по СОТ тут, звичайно, просто підоспіло до часу. Не надто зрозуміле людям, воно дає змогу повертати громадську увагу в будь-який бік і маніпулювати нею до нескінченності. Що Юлії Володимирівні і треба. Ну, не підставлятися ж під удар громадської думки самій. Та ще з її умінням робити з гороху коралі. То нічого, що СОТ не дуже людям до тями, якраз на каламутній воді легше творити міфи про політичну чистоту. Поки розберуться люди, що до чого, на виборчий гачок зачепляться, а там хоч трава не рости.
Провокація з прицілом на вибори — інакше це не назвеш.
Дивись у корінь
І все ж є одне запитання, яке потребує логічної відповіді: а для чого все це Юлії Тимошенко? Невже їй у ролі Прем’єр-міністра потрібні якісь інтриги, щоб на наступних виборах ухопити жар-птицю перемоги? Адже інерція Майдану ще велика, а люди, далекі від політичних катакомб столиці, з ілюзіями віри в його «героїв» розлучаються досить важко. Тим більше, що, якщо вірити деяким соціологічним дослідженням, рейтинг Прем’єр-міністра зростає.
Рейтинги рейтингами, Юлія Володимирівна знає їм ціну, але вона живе в реальній політичній ситуації і відчуває її шкірою, нутром, духом. А вона, треба сказати, не надто для неї сприятлива. Тут є багато об’єктивного, але ще більше суб’єктивного.
За Кучми всі звикли до того, що, крім законного, конституційного, Уряду, є ще один Уряд — адміністрація Президента. Ющенко обіцяв таку практику зламати. Він, будучи прем’єром, зазнав усіх «принад» такого двовладдя. Раз він мені довірливо скаржився: ох, уже це оточення Президента, що з ним робити. Схоже, однак, що за його президентства урядів стало більш ніж два. Дехто каже — три, дехто — чотири. Крім Кабміну — РНБО, секретаріат Президента, кабінет Президента. Кабінет Президента — це його помічники. Щоб записувати їх у тіньовий уряд, треба, звичайно, багато фантазії. Але не є фантазією надто знаменита фраза одного з найближчих соратників Президента: «У цій країні правлять двоє людей — я і Петя!» А Президент тоді що робить? Кпинити можна скільки завгодно, але як за такої практики працюється Прем’єр-міністрові?
Юлії Тимошенко у цьому зв’язку можна щиро поспівчувати. Розриватися на кілька фронтів боротьби непросто для чоловіків, а як це для жінки? Але співчувати — не означає гладити по голівці. Тим більше, що леді Ю цього й не любить. Вона сама дасть фору будь-кому в найвигадливішій інтризі. Здається, чотиривладдя її тільки загартовує.
Інша річ, що вона виносить із цих інтриг. Політична творчість, очевидно, підказує їй, що сьогодні воювати їй з трьома паралельними «урядами» рації немає. По-перше, це люди Ющенка, яким він багато наобіцяв і які відпрацьовують свої мільйони, втрачені у виборчих баталіях. Всі вони — бізнесмени, і заяви свого Президента про розлучення влади і бізнесу щодо себе сприймають як недоречний жарт. Ні з ким із них Ющенко не розстанеться, а вони не захочуть всерйоз ховати свої амбіції, тож для чого тратити сили там, де результат заздалегідь відомий і дорівнює нулю. Прем’єрка, на відміну від народу, чудово розуміє, що Президентом Ющенка зробив великий бізнес, мобілізувавши силу-силенну політтехнологічних прийомів, і не їй звойовувати цю навколопрезидентську рать. Легенди про народного Президента — для народу, для владців — реальність, яка є, а главі Уряду не личить жити легендами.
Тверезий розрахунок підказує Юлії Тимошенко, що на правому фланзі її виборчий улов буде мінімальний. Там упевнено господарює «Наша Україна». Господарює, як за Кучми. Адмінресурс мобілізується нестримно, навіть нахабно, фонди створюються і реанімуються безборонно — один тільки факт, що медичні фонди з грошей нещасних хворих, які «здають» горьовані сотні нібито на зміцнення бази лікарень, буде використано у виборчій кампанії партії Ющенка і Безсмертного, багато каже про мораль і нової влади, і її партії. А втім, якщо її патронує Безсмертний, хіба можуть бути у ній принципи і методи, відмінні від кучмівських? Як кажуть, не стане баба дівкою, а кучміст — демократом.
Куди податися Юлії Володимирівні? Правильно, до бідних. До електорату лівих. На ньому донедавна конкурентів не мали комуністи, але вони втрачають позиції після двох останніх президентських виборів, де підігравали кандидатам влади, з швидкістю снігової лавини. Є ще протестний потенціал «середнього класу» — дуже вдячний електорат базарного пролетаріату, інтелігенція. Тут, а також на селі, основна база соціалістів. Останнім часом на ній активно працює Народна партія. Багато хто небезпідставно підозрює Юлію Тимошенко в намірах будь-що вибити з цієї ніші спочатку партію Литвина, а потім узятися за партію Мороза. Для таких підозр є всі підстави. Згадайте «воєнні» дії Прем’єра проти міністрів-соціалістів останнього часу — підозри щодо нелюбого і небажаного їй Луценка, в чому, до речі, не боїться зізнаватися, протистояння з Ніколаєнком у формуванні 50-відсоткового держзамовлення у вузах (і це соціальний уряд!), нарешті справжня війна з Баранівським на ниві тарифів на ввізне м’ясо і дивне, аж дуже дивне лобіювання з Терьохіним завезення тростинного цукру-сирцю, не згадуючи вже різні підходи до долі «Криворіжсталі» з Валентиною Семенюк. А напад на Литвина у заяві Кабміну явно вказує на те, що вчора ще названа як союзниця на парламентських виборах Народна партія стала дуже заважати пані прем’єрці. Розчищати електоральне поле — так розчищати.
Очевидячки, Юлія Тимошенко добре розуміє, що решта «три уряди» навряд чи дозволить їй експлуатувати бренд «Нашої України». У потопальники вона ніколи не записувалась і свої проблеми звикла розв’язувати сама. Якщо дивитися в корінь, заявою Кабміну прем’єрка розв’язує якраз свої проблеми, хоч зовні здається, що дбає про державні справи. Хто буде її наступною жертвою, сказати важко. Хоча Володимир Литвин і спрогнозував: наступним буде Президент. Якщо він і його «три уряди» спробують угамувати бурхливу енергію Юлії Володимирівни, це нікого не повинно здивувати.
Свій інтерес, відмінний від загального
Коли одержую іноді листи, в яких читачі захищають нового Президента чи Прем’єр-міністра, я і радію, і сумую водночас. Радію, що віра у наших людей у краще життя все-таки ще є. А сумую тому, що люди бачать у двох перших посадових особах держави міфи, а не реальних особистостей, у яких переплелися як достоїнства, так і недоліки. Хоча, здавалося б, за півроку за небувалої прозорості влади багато чого могло б навчити до бодай стриманості в оцінках і в сліпій вірі.
Скажіть: бізнес відлучили від влади? Ні. У владі поменшало родичів, кумів, сватів, братів, швагрів — одне слово, зник непотизм як страшний бич будь-якої влади за будь-якої системи? Все якраз навпаки. Навіть хрущовська Калинівка не дала УРСР стільки кадрів, як ющенківська Хоружівка Україні. У владі побільшало, може, професіоналів? Та ні ж, дилетантизм навіть афішується як якесь досягнення.
Мене особисто, скажімо, зовсім не здивувала заява Кабміну супроти Верховної Ради і те, що її ініціатор — Юлія Тимошенко. Будучи народним депутатом трьох скликань, вона зовсім не стала оборонцем парламентаризму. Радше навпаки. У дні помаранчевої революції мені самому довелося бути свідком, як за її напущенням маса людей кинулась в атаку на Верховну Раду. Це могло стати приводом до збройного конфлікту між владою і Майданом — адже захоплення будь-якого вищого органу влади виправдовує запровадження надзвичайного стану. Тоді ситуацію врятував соціаліст Юрій Луценко, який зупинив захоплення парламенту і буквально витяг до людей з кабінету Володимира Литвина, який пояснив їм усе безглуздя провокаційної атаки на Верховну Раду, яка стала на бік повсталого народу з перших днів Майдану.
Того ж дня людська маса оточила Верховну Раду, не випускаючи депутатів — і опозиційних, і кучмівських, аби вони працювали і вночі. Я виходив до людей, щоб пояснити їм, що ними просто безсовісно маніпулюють. Депутати все одно вийдуть, є ходи, про які люди не знають, але не в тому річ. Люди сказали, що послухають «тільки Юлю». А що ж Юля? Вона вже сиділа в машині з Олександром Турчиновим, готова виїхати з двору. Але навколо були ще депутати. Я звернувся до неї: що ж це ви нацьковуєте людей і на депутатів, які борються за них? Я сказав їй буквально таке: ви ось в опозиції три роки, а я — тринадцять, і ви що, хочете сказати, що ми вам щось винні? Так колеги з колегами не роблять.
Уявіть собі, Тимошенко і Турчинов таки вийшли з машини і спокійнісінько рушили до воріт. «Тільки Юлю» пропустили, а всі опозиційні депутати залишилися в дворі. Ото й усе благородство. Леді Ю здатна здавати, коли треба, кого завгодно, у неї завжди на першому плані свій інтерес. Імідж її як політичної актриси для людей дуже відрізняється від її буденного образу. Що, власне, й доводять останні події, яким би флером державного інтересу не прикривалася звичайна боротьба за місце під політичним сонцем з утягуванням у неї політичних сил і гравців.
