ЧИ РОЗУМІЄ ПРЕЗИДЕНТ...

Шлях перемоги,

20.07.05

Ті, хто близько знає Віктора Ющенка, кажуть, що Президент розуміє ситуацію. Тоді — виникає наступне питання — чому він не вживає рішучих заходів?

Чи усвідомлює Президент, що сьогодні відбувається в державі? Це питання постійно виникає в середовищі тик політиків, журналістів і просто громадян, для яких національні інтереси - найвища цінність у державному будівництві.

Ті, хто близько знає Віктора Ющенка, кажуть, що Президент розуміє ситуацію. Тоді — виникає наступне питання — чому він не вживає рішучих заходів? Чому сталося так, що соратників по парламентських виборах і Помаранчевій революції, для яких Україна — справді понад усе, від державного правління відтіснили попутники — також по виборах і революції, — та аж ніяк не однодумці Президента. Він, як відомо, сповідує високі ідеали служіння народові, та, схоже, не помічає, що дехто з його оточення вважає такі принципи щонайменше дивацтвом. Або окозамилюванням.

У редакційній статті тижневика «Дзеркало тижня» (ч. 27-28) новій владі виставлено категоричну оцінку: «... Сьогодні серед керівників країни нема жодного політика, який би ставив інтереси держави вище чи врівень із особистими амбіціями». Нещадний діагноз вражає і лікує — як шокотерапія. Звісно, якщо його сприймуть з усією відповідальністю, вникнуть у причини і не побояться радикальних методів лікування, щоправда — «операційного втручання» в найвищих ешелонах влади намагаються уникати.

Тим часом, навряд чи хтось із владців знайде контраргументи супроти наведених «ДТ» «притаманностей» репрезентантів нової влади. «Основні питання, — зазначає тижневик, — які турбують сьогодні уми перших осіб, зводяться до такого списку: як у результаті парламентських виборів отримати контроль над країною; з ким іти на вибори — самостійно чи в блоці; як отримати гарантії прем'єрства; як зібрати під своє знамено найбагатших «колишніх»; як переконати електорат у тому, що претензії до їхніх «подвигів» — це політичні репресії; як завалити (зберегти) конституційну реформу; як переділити телевізійні канали; як не допустити до переділу медійного електронного поля партнерів із правлячої коаліції, кого з переляканих олігархів узяти під дах; як мінімізувати дивіденди соратників, які беруть під дах тих олігархів, які не помістилися під перший».

Далі перелік прагнень високопосадовців поширюється на суди — як їх взяти під контроль, на СБУ — яким чином мінімізувати її компетенцію, на Іенпрокуратуру — як ефективніше використати штучно створене в ній двовладдя. Є тут і сакраментальне завдання для кар'єристів і лизоблюдів усіх часів: як стати єдиним і незамінним провідником російських інтересів. (Щодо останнього, то тут наші деякі політики показують рекорди, коли наввипередки мчать у Москву, щоб там знайти собі бодай якогось партнера. І знайшли: О.Мороз — одіозного Рогозіна з його шовіністською «Родіной», а В.Литвину обіцяли «Єдіную Росію», та от біда — правом «першої ночі» скористався В.Янукович: Кремль, як відомо, робить ставку на яскраво виражені антиукраїнські сили).

Справді, такі «першочергові завдання», як зазначає «ДТ», змушують «центральну владу вирішувати суспільно значимі питання на огризках часу». Де вже там відстоювати національні інтереси України, коли доводиться діяти одночасно на декількох векторах, приміром, дбати про власний, тимчасово переписаний на родичів, бізнес, лобіювати російські інтереси і з усіх сил виштовхувати з прем'єрського крісла Юлію Тимошенко. Якби не вона — чи ж так би розмахнулися «любі друзі» на поприщі оборудок — цього бездонного джерела власного збагачення. Тому й намагаються перетворити Ю. Тимошенко в номінального Прем'єра, без погодження з яким РНБОУ і Секретаріат працевлаштовують у міністерства «потрібних» людей, відмовляючи керівникові уряду в залученні фахівців, особливо наближені «до тіла» міністри демонструють незалежну лінію поведінки, а всі разом роблять непристойні випади проти Прем'єра, які, щоправда, дають результат із точністю до навпаки, — її авторитет зростає. Народ безпомильно відчуває, хто насправді дбає про нього, а хто небезкорисливо лицемірить. Спікер В.Литвин каже, що в парламенті багато хто хотів би відставки Ю.Тимошенко. На жаль, не повідомив, чи є серед отих «доброзичливців» бодай один, для кого нація і держава, свобода і верховенство права були б визначальними орієнтирами в житті.

І знову не можу не вдатися до розлогого цитування все тієї ж редакційної статті «ДТ», де радикально поставлені питання сьогодні звучать дуже актуально. «Чи розуміє Президент, що на даному етапі Тимошенко і Турчинов є єдиними стримуючими чинниками для буйного розквіту корупції в його оточенні; чи розуміє Президент, що необхідний контроль за Тимошенко не повинен перетворюватися на ексклюзивне завдання осіб, покликаних вирішувати на своїх посадах державні питання, пов'язані з національною безпекою і забезпеченням діяльності глави держави?» Чи усвідомлює, додамо, Президент, що П.Порошенко вже давно сприймається суспільством як дестабілізуючий фактор у відносинах між різними гілками влади, і, засліплений бажанням повалити Ю.Тимошенко, дискредитує державу, то принизливо запобігаючи перед Росією, то «сприяючи» неголосуванню за «сотівські» законопроекти, що, незважаючи на його статки, він знизить рейтинг кожного блоку, в списках якого опиниться на парламентських виборах?

Перелік завершимо запитанням «ДТ» — спікеру: «Чи розуміє Литвин, що в очах електорату він відповідає за роботу Верховної Ради, яка дедалі більше скидається не на солідний законодавчий орган, а на місце зіткнення районних банд?» Яким, до речі, репрезентанти Росії майже відверто оплачують голосування за закони на кшталт про вибори Севастопольського міського голови.

Можливо, для тих, хто володіє не лише хапально-загребущим рефлексом, але й вміє думати, стануть холодним душем заява уряду і обіцянка Юлії Тимошенко називати речі своїми іменами. Може, комусь не захочеться бути публічним фігурантом «підкилимних» ігрищ, кабінетних інтриг, врешті, символом непорядності, і він схаменеться. Принаймні Прем'єр налаштована оптимістично, мовляв, очищення — процес тривалий. Очевидно, що його міг би стимулювати Президент. На що і сподіваємося.