Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  01.05.2026
  Статьи

Версия для печати


ЗАЛІЗНИЧНЕ МОСКВОФІЛЬСТВО

Богдан ТЕСЛЯ,

Шлях перемоги,

27.07.05

Євген Червоненко - непоганий господарник, ініціативний керівник, але політично, як і багато його колег у нинішньому уряді, є дуже сирим, "зачарованим на Схід".

Наступник Кирпи на посаді міністра транспорту Євген Альфредович Червоненко повідомив громадськість про нове велике звершення - виявляється, тепер Київ і Москву сполучатиме потяг-експрес, що долатиме відстань між двома столицями лише за 9 годин. Це, безумовно, велике щастя, без якого Україна аж ніяк прожити не може. Хоча є нагальніші транспортні проблеми на геополітичному тлі.

Як ми всі бачили, під час президентських виборів 2004 року нашу країну дуже активно намагалися розколоти, протиставити різні регіони один одному, зробити їх далекими і чужими. Нема куди правди подіти, в деяких реґіонах ці наміри дійсно перетворилися на реальність. Нині перед демократичним керівництвом країни постала проблема, як об`єднати державу, подолати штучно навіяне відчуження, підозрілість і недоброзичливість, що роз`єднує людей. Способів існує багато, але один з найкращих - це живе людське спілкування: галичан зі слобожанцями, волиняків з донеччанами, жителів Поділля з людьми таврійського степу. Поступово в такому спілкуванні багато зникне штучного, неправдивого, вигаданого іноземними політологами. Але людям треба полегшити їхні контакти. А наш залізничний транспорт суттєво відстає від європейських стандартів, ми їздимо довго, повільно, незручно.

Мало того, деякі наші території у транспортному відношенні сполучені з областями Російської Федерації краще, ніж із сусідніми українськими землями. Воно то добре, що потяг іде до столиці Росії від Києва лише 9 годин, але чому він від нашої столиці йде до українського міста Севастополя аж 18 годин? Ось про що варто було б подумати міністрові транспорту України Євгену Червоненку, а не про Москву, що могла би почекати... Ми нічого від нього не почули щодо того, коли наша людина зможе швидко дістатися зі Львова у Донецьк, з Одеси у Луцьк.

Ми любимо порівнювати себе з Францією (приблизно однакові території і кількість населення), а між іншим, у цій країні вже доволі давно їздять монорельсові потяги, середня швидкість яких - 300-350 км на годину. На наших залізницях важко мріяти про бодай 100 км, хіба що тільки на московському напрямку... Цей напрямок останнім часом сприяє висвітленню деяких особливостей менталітету і поведінки Євгена Альфредовича. Зокрема, журналісти й досі не визначилися, як їм оцінювати ту зустріч Червоненка з Ігорем Бакаєм, що відбулася в Москві нещодавно. Чинний міністр уряду України зустрічається з людиною, що втекла з України, розшукується Інтерполом і МВС нашої країни, звинувачується у тяжких кримінальних злочинах. Чи гідно це одного з керівників Української держави? Про що міг говорити міністр транспорту з тим, хто поцупив щонайменше мільярд гривень з державного бюджету? Що між ними могло бути спільного? Чи розуміє пан Червоненко, що такими рандеву він викликає недовіру до себе як до людини і політика?

Не все гаразд щодо виконання обіцянки Майдану розірвати щільний зв`язок між бізнесом і владою, є питання до міністерства, очолюваного паном Червоненком. Звісно, ми розуміємо, яку важку спадщину він був змушений прийняти після смерті попередника. Адже українську залізницю тривалий час використовували як кишеню режиму Кучми, як універсальний прилад для відмивання грошей. Чимало проєктів виявились суто кримінальними аферами: зокрема, автобан Київ-Одеса, де немає автобану, де є пересічна дорога і багатомільйонні борги, чи мости через Дніпро поблизу Києва, на які було виділено кілька мільярдів гривень, а результат: немає мостів, немає грошей.

Тепер треба якось рятувати ситуацію на залізниці, щось десь шукати, щоб відшкодувати результати "господарювання" у стилі Кучми і Януковича. На загал, Євген Червоненко - непоганий господарник, ініціативний керівник, але політично, як і багато його колег у нинішньому уряді, є дуже сирим, "зачарованим на Схід".

Для цієї публіки національні інтереси України є чимось загадковим і малозрозумілим. Вони не дуже усвідомлюють, яка велика геостратегічна боротьба між різними політичними полюсами сучасного світу відбувається нині за Україну. В контексті цієї боротьби залізничне сполучення між Ужгородом і Донецьком, Києвом і Севастополем є критично важливішим для країни, ніж зручність подорожування тих, кому треба відвідати Москву. Якби нинішня влада розуміла такі речі та діяла, керуючись цим розумінням, нам не треба було б мріяти про кращу...

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0